Підвиди
Благородний олень об'єднує в собі багато підвидів, представники яких відрізняються один від одного тільки розмірами, вагою, забарвленням і деякими іншими відмінностями. Кавказький олень, європейський олень, марал, бухарський олень або тугайні олень, вапити, изюбрь - всі вони є підвидами цієї тварини. Це можна легко визначити за такими параметрами, як шерсть тварини, яка в літній період не має плямистого забарвлення, а біла пляма під хвостом велике і піднімається вище початку хвоста. Cervus elaphus має роги з великою кількістю відростків (як правило, їх не менше п'яти), які утворюють своєрідну впізнавану крону на вершині роги.
Зовнішній вигляд
Підвиди благородного оленя мають різні розміри. Наприклад, досить великі марал і вапити важать більше 300 кг і досягають довжини тіла понад 2,5 м при висоті в холці 130-160 см, а невеликий бухарський олень важить менше 100 кг і має довжину тіла 75-90 см. Можуть відрізнятися підвиди і формою рогів. Наприклад, європейський олень має велику кількість відростків, а марали не мають крони, зате сам ріг дуже масивний і дає 6-7 відростків. Всього підвидів благородного оленя налічується понад півтора десятка.
Розповсюдження
Благородний олень живе в багатьох місцях світу. Ареал досить великий. Це тварину можна зустріти по всій території Західної Європи, в Алжирі і Марокко, в Південній Скандинавії, Афганістані, Монголії, Тибеті, в Південно-Східному Китаї. Найбільшого поширення Cervus elaphus отримав в Північній Америці. Завезений в Австралію і Нову Зеландію, Аргентину та Чилі. Там благородний олень акліматизувався і відмінно себе почуває.
На території колишнього Радянського Союзу ця тварина зустрічалося в Прибалтиці, на Україну, в Білорусії. Нез'ясованим питанням залишається поширення благородного оленя в Середньоросійської лісостепу в минулому. За одними даними, він ніколи не мешкав в даному регіоні і був акліматизований в кінці XIX століття, за іншими - його ареал включав цю територію, але був тут повністю винищений уже до середини XVIII століття. В даний час олені численні в Воронезькому і Хоперського заповіднику, зустрічаються в інших лісах Липецької і Воронезької областей. У Тамбовської області винищені в 90-х роках XX століття.
Благородний олень воліє широколистяні, субтропічні і тайгові ліси, береги річок та гірські альпійські луки. У Саянах водяться марали, які живуть у верхніх межах лісів, що переходять в альпійські луки. Улюблене місце проживання ізюбра - дубові ліси Сіхоте-Аліна. Бухарський олень воліє береги річок, зарості тополь і різних чагарників.
Найбільша чисельність благородних оленів зараз в лісах в околицях Чорнобиля, т. к. радіоактивний фон тут зараз в нормі, а люди сюди не повернулися.
Харчування
Харчується благородний олень найрізноманітнішої їжею. Основною їжею цієї тварини є трав'яниста рослинність, злаки, бобові. Навесні, після складного для тварин пори року - зими, особливе значення надається вживання в їжу білкової рослинності, для поповнення сил та отримання повноцінного вітамінного корму. У зимовий період часу, якщо сніговий покрив не дуже великий, благородний олень користується можливістю видобувати впали восени листя з дерев, різні стебла і кору чагарників. Вживають також хвою сосни та ялини. Великою підмогою в зимовий період часу для оленів є жолуді, які тварина видобуває з-під снігу. Також в їжу йдуть каштани, всілякі горіхи, насіння багатьох видів рослин. Гриби, лишайники, плоди, ягоди - все йде в їжу благородному оленеві. Харчування може змінюватися в залежності від того, який урожай був у попередній зими рік. У їжу благородні олені вживають сіль, добуваючи її на солонцях. Лижуть сіль, гризуть землю, яка сповнена мінеральними солями, поповнюють нестачу мінералів в організмі, користуючись мінеральними джерелами. У спеку не пасуться, а лежать в тіні, лише вранці та ввечері виходячи на пасовища. Від спеки рятуються в річках, де можуть проводити більшу кількість часу доби. Бухарський олень виходить на пасовище вночі. Взимку, коли температура повітря опускається досить низько, тварини змушені харчуватися практично весь день, щоб поповнити запас енергії.