Плани нацистів щодо України. Напад Німеччини на срср

Увечері 21 червня 1941 р. німецько-фашистські війська, які розташовувались уздовж кордонів СРСР, одержали умовний пароль із Берліна – «Дортмунд». Це був сигнал до початку здійснення плану «Барбаросса» – плану нападу на Радянський Союз.

Згідно з директивою №21 на західних кордонах СРСР були розгорнуті в першому стратегічному ешелоні 190 дивізій (у т.ч. 19 танкових і 14 моторизованих), які налічували 5,5 млн. солдатів і офіцерів, 4 300 танків і штурмових гармат, 47,2 тис. гармат та мінометів, 4 980 бойових літаків.

Вся ця маса військ поділялась на три основні групи: «Північ», «Центр» і «Південь», які відповідно були спрямовані на ленінградський, московський і київський напрямки.

Зосередивши на напрямках головного удару сили, які переважали радянські війська, командування вермахту розраховувало на проведення «бліцкригу» – «блискавичної війни»: прорив фронту Червоної Армії, оточення її основних сил і знищення їх протягом двох тижнів.

Визначаючи політичну мету війни проти СРСР, 21 липня 1940 р. Гітлер заявив, що на території західних районів СРСР мають бути створені три держави – Україна, Білорусь і Федерація Балтійських республік під протекторатом Німеччини, які будуть виконувати роль буферних країн.

Гітлер дотримувався цього плану до весни 1941 р. За кілька днів до нападу на Радянський Союз він відмовився від попередніх намірів, поставивши на перше місце необхідність економічної експлуатації країн Східної Європи. Він підкреслював: «Що стосується війни на Сході, то, звичайно, вона буде сувора. Але ні на мить не сумніваюсь в успіху. Передусім я сподіваюсь, що ми зможемо надовго забезпечити собі базу продовольства в Україні. Вона постачатиме ресурси, які нам будуть потрібні».

Затвердившись у своїх намірах на світове панування, керівництво нацистської Німеччини планувало провести етнічні чистки щодо «расово-неповноцінних народів», якими вважали циган, євреїв, а також слов'ян, у першу чергу українців і росіян.

У планах нацистів Україні відводилось особливе місце. На територію республіки було націлено лезо групи армій «Південь» (командуючий – генерал-фельдмаршал Г.Рундштедт). В її складі налічувалося 57 дивізій і 13 бригад. Дії наземних сил мали прикривати 4-й німецький повітряний флот і румунська авіація. У розпорядженні групи армій «Південь» було 850 танків, 16 000 гармат і 1 300 літаків. Крім німецьких і румунських військ, до вторгнення в Україну готувались також угорські дивізії.

Нацистська верхівка планувала захопити українські території, перетворити їх на свою колонію, використовуючи сировину та землі в інтересах третього рейху. Гітлер не раз зазначав, що для німців українські землі – як Індія для англійців. Там можна керувати за допомогою жменьки людей. З початком нападу на Радянський Союз він заявив: «Ми з труднощами вириваємо у моря кілька метрів землі, ми мучимося, освоюючи болота, тоді як в Україні безмежно родюча земля... І ця земля чекає на нас».

Перед війною Гітлер обіцяв представникам української еміграції створення автономної від Німеччини української держави. Але з початком війни він відмовився від цієї ідеї. 19 вересня 1941 р. в головному штабі фюрера було зроблено запис: «Розмови за столом точилися головним чином навколо теми «Вільна Україна»!. Фюрер і рейхскомісар відкинули ідею вільної України».

Україна у Великій Вітчизняній війні (червень 1941 – листопад 1942 р.)

2. Прикордонні бої літа – осені 1941 р.

22 червня 1941 р. о 3-й годині 30 хвилин війська вермахту завдали могутнього артилерійсько-мінометного удару по радянській території. За кілька хвилин танкові та моторизовані частини гітлерівської армії перетнули кордон СРСР.

Обстріл ворогом позицій радянський військ

Ворожа авіація завдала удару по містах і важливих промислових центрах країни. Повітряних атак зазнали Львів, Рівне, Житомир, Київ, Одеса, Севастополь, а також населені пункти, розташовані на території прибалтійських республік, Білорусії, Російської Федерації, Молдавії. Були піддані бомбардуванню військові аеродроми, на яких німецька авіація знищила 1 200 радянських літаків, переважно нових моделей. Гітлерівська авіація запанувала в повітрі.

На Україні гітлерівським військам протистояли армії Київського особливого військового округу (КОВО), перетвореного на Південно-Західний фронт (командуючий – генерал-полковник М.Кирпонос) і Одеського військового округу (ОВО), перейменованого в Південний фронт (командуючий – генерал І.Тюленев).

П остать

Кирпонос Михайло Петрович (1892–1941) генерал-полковник (1941), Герой Радянського Союзу (1940). Під час Громадянської війни – командир полку. Закінчив військову академію їм. М.В. Фрунзе (1927). Під час радянсько-фінляндської війни командував стрілецькою дивізією. Із січня 1941 – командувач Київського Особливого Військового Округу. З початком війни командував Південно-Західним фронтом. Загинув у бою 20 вересня 1941 в районі Шумейкове поблизу Лохвиці Полтавської обл. під час прориву з оточення. Похований у Києві.

У складі двох фронтів діяло 80 дивізій, зокрема 45 стрілецьких, 20 танкових, 10 моторизованих, 5 кавалерійських. На їх озброєнні було 5 625 танків, 17 тис. гармат і 2 700 літаків. Щоправда, 80% бойової техніки були застарілих зразків.

Необхідно взяти також до уваги те, що стрілецькі дивізії Київського та Одеського військових округів зустріли війну зі значним некомплектом. За штатним розкладом одна дивізія мала налічувати 14 483 чоловіки, але реально вона складалася з 8 792 чоловік у Київському та 8 400 чоловік в Одеському округах. У той же час німецька стрілецька дивізія налічувала 16 859 чоловік.

З перших годин війни підрозділи агресора зустріли відчайдушний опір військ Південно-Західного фронту. Героїчно бились з ворогом прикордонники та воїни Рава-Руського укріпленого району. Протягом 22-26 червня 1941 р. вони стримували шалені атаки п'яти ворожих піхотних дивізій.

Перший удар дивізій вермахту прийняли прикордонні застави та невеликі гарнізони ще недобудованих і не до кінця обладнаних прикордонних укріплених районів. Радянські солдати й офіцери героїчно виконували свій військовий обов'язок. «Жодна прикордонна застава, жоден гарнізон дотів не залишив своїх позицій під натиском переважаючих сил ворога», – згадував відомий полководець І.Баграмян.

Один із гітлерівських вояків, який брав участь у перших боях і був взятий у полон, розповідав: «Ніде, ніколи ми не бачили такої стійкості, такої воєнної завзятості. Ми вже обходили вогневу точку, йшли далі, проте ніяка сила не могла зрушити двох-трьох прикордонників з їхніх позицій. Вони йшли на смерть, але не відступали. У моєму батальйоні було тоді 900 чоловік. Лише вбитими ми втратили 150. Понад сто дістали поранення...»

Бої на кордоні

Цікаво знати

Велику мужність і героїзм виявили бійці і командири 13-ї застави Володимир-Волинського прикордонного загону на чолі з лейтенантом О.Лопатіним, які протягом 11 діб вели бій в оточенні. З 73-х прикордонників залишились живими три. Командир одного з полків вермахту згадував: «З витривалістю і дивовижним героїзмом радянських солдатів я зустрівся вперше у червневі дні 1941 р. Ми просувались вперед між Рава-Руською та Львовом і наштовхнулись на низку бетонованих маленьких укріплень, які вперто чинили опір. Коли у радянських воїнів не було вже жодної можливості утримати укріплений пункт, вони висаджували його в повітря і гинули в ньому».

П'ять днів і ночей точились танкові бої на лінії Луцьк – Броди – Рівне –Дубно. Це була перша і найбільша танкова битва початку війни. З обох сторін у ній взяло участь близько 2 000 танків. Танковим і моторизованим частинам групи генерала Клейста протистояли радянські механізовані корпуси, які вів у бій генерал М.Кирпонос.

Героїчно бились з ворогом воїни-українці. Так, у танковому бою екіпаж А.Ситника, не маючи снарядів, пішов на таран і знищив кілька гітлерівських танків Т-ІІІ.

Але радянські війська, озброєні технікою переважно старих зразків і не уміло нею користуючись, зазнавали великих втрат. Німецькі великокаліберні кулемети пробивали броню радянських танків Т-27 і БТ-5, БТ-7. Тому танкісти часто були вимушені залишати бойові машини і битися як піхотинці. «Під час боїв, – згадував полковник у відставці Ю.Бородін, – я командував танковим взводом. Рацій не було, зв'язок підтримували прапорцями. Уявіть: все навколо в диму, гуркіт, кулі свистять, а ми, наче ваньки-встаньки в люках. Відмахав: «Роби, як я», – і вниз».

І все ж, в ході першої танкової битви було знищено механізований корпус противника, наступ ворога було затримано па один тиждень. Але і радянські війська зазнали важких втрат. З 4 201 танка залишилося тільки 737. Безповоротні втрати противника склали лише 50 танків.

Втративши значну частину бойової техніки, війська Південно-Західного фронту вимушені були відступити.

Документ

З воєнного щоденника Ф.Гальдера

22 июня 1941 г. (воскресенье);

1-й день войны.

Утренние сводки сообщают, что все армии, кроме 11-й (на правом фланге группы армий "Юг» в Румынии), перешли в наступление согласно плану. Наступление наших войск, по-видимому, явилось для противника на всем фронте полной тактической внезапностью.

Пограничные мосты через Буг и другие реки всюду захвачены нашими войсками без боя и в полной сохранности. О полной неожиданности нашего наступления для противника свидетельствует тот факт, что части были захвачены врасплох в казарменном расположении, самолеты стояли на аэродромах, покрытые брезентом, а передовые части, внезапно атакованные нашими войсками, запрашивали командование о том, что им делать. Можно ожидать еще большего влияния элемента внезапности на дальнейший ход событий в результате быстрого продвижения наших подвижных частей, для чего в настоящее время всюду есть полная возможность.

Командование ВВС сообщило, что за сегодняшний день уничтожено 850 самолетов, в том числе целые эскадрильи бомбардировщиков, которые, поднявшись в воздух без прикрытия и истребителей, были атакованы нашими истребителями и уничтожены.

Запитання до документа

Який висновок про ступінь бойової готовності радянських військ можна зробити із спогадів гітлерівського генерала?

3. Мобілізаційні заходи 1941 р. в Україні

В ійна вже з перших днів гостро поставила завдання щодо мобілізації усіх людських і матеріальних ресурсів для відсічі ворожому нашестю.

Указом Президії Верховної Ради СРСР на території України, як і в інших прифронтових районах, було введено воєнний стан. До рук військового керівництва переходили всі функції державного управління.

26 червня 1941 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ про режим робочого часу на період війни для робітників і службовців, який був спрямований на зміцнення організованості, дисципліни і порядку. На виробництві скасовувались чергові та додаткові відпустки. На оборонних підприємствах і транспорті впроваджувався режим воєнного часу.

29 червня 1941 р. Рада Народних Комісарів СРСР і ЦК ВКП(б) направили директиву партійним і державним органам прифронтових районів про перебудову народного господарства на воєнний лад, мобілізацію сил країни на відсіч гітлерівській агресії.

30 червня 1941 р. був утворений Державний Комітет Оборони (ДКО), до якого перейшла вся повнота політичної, державної та воєнної влади в країні. Його, як і Ставку Верховного Головнокомандування (СВГ), очолив Й.Сталін.

Лише 3 липня 1941 р. Й.Сталін звернувся до народу з промовою по радіо і проголосив війну з німецько-фашистськими загарбниками «священною», «Вітчизняною». Сам факт такого звернення лише через два тижні після початку нападу гітлерівської Німеччини на СРСР свідчив про повну розгубленість кремлівського керівництва і особисто Й.Сталіна.

Першочерговим заходом радянського уряду стало зміцнення Червоної Армії. Внаслідок проведеної мобілізації до осені 1941 р. ряди армії поповнили 2,5 млн. жителів України. Райвійськкомати ледве встигали розглядати потік заяв, у яких молодь і ті, хто не підлягав призову, просили направити їх на фронт добровольцями.

Прийом заяв від добровольців (23 червня 1941 р.)

Рішучих дій з боку місцевої влади та населення вимагала діяльність диверсійних груп ворога у радянському тилу. В містах були створені спеціальні винищувальні батальйони для боротьби з диверсантами та шпигунами.

Ряди Червоної Армії поповнили бійці народного ополчення, до якого записували громадян віком від 18 до 60 років, що не підлягали мобілізації. За неповними даними в перші місяці війни до загонів народного ополчення вступило 1 млн. 300 тис. добровольців – робітників, студентів, наукових працівників, учнів старших класів і навіть домашніх господарок.

У складних умовах здійснювалась перебудова народного господарства на воєнний лад. На задоволення потреб армії були переведені всі галузі промислового виробництва. Машинобудівні заводи Києва, Харкова, Запоріжжя, Одеси, Дніпропетровська й інших міст перейшли на випуск танків, гармат, стрілецької зброї, снарядів, мін, авіаційних і танкових двигунів. Підприємства харчової та легкої промисловості забезпечували армію продовольством, одягом, взуттям, різноманітною амуніцією.

На робочі місця чоловіків, які пішли на фронт, стали жінки, підлітки, пенсіонери. Вже в перші місяці війни вони становили третину всіх працюючих. Незважаючи на труднощі воєнного часу, на території республіки вдалося провести збирання врожаю.

Протягом другої половини 1941 р. з України на Схід були евакуйовані 550 промислових підприємств, велику кількість різноманітної техніки та матеріальних цінностей колгоспів і радгоспів. У Поволжя, на Урал, в Сибір і Середню Азію були також евакуйовані науково-дослідні інститути АН УРСР, багато театрів та інших установ культури. Одночасно в східні райони СРСР було перевезено 3,5 млн. жителів республіки.

6 липня 1941 р. ЦК КП(б)У, Президія Верховної Ради і Рада Народних Комісарів республіки звернулись із зверненням до українського народу. «Настав час. – зазначалось у відозві, – коли кожен, не шкодуючи життя, повинен до кінця виконати священний обов’язок перед Батьківщиною, перед своїм народом. Де б не з'явився ворог – він повинен знайти собі могилу. Нехай кожна хата, кожний дім, нехай кожне місто і село несуть смерть гітлерівським розбійникам». Радянське керівництво намагалось компенсувати власні прорахунки жертовністю і героїзмом народу.

Втім, незважаючи на великі втрати, німецькі армії продовжували просуватись по українській території.

4. Оборонні бої влітку – восени 1341 р.

Н еприступними фортецями на шляху фашистських військ стали міста Київ, Одеса, Севастополь.

Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом, Вже на світанку 22 червня вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників. За розробленим планом гітлерівські генерали відводили на захоплення Києва від кількох годин до двох днів. Місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога 87 днів. Для порівняння: за 5 днів гітлерівці загарбали Голландію; за 19 – Бельгію; за 35 – Польщу; за 44 – Францію; за 63 – Норвегію і за 1 день – Данію.

На світанку 22 червня, прикриваючи київське небо, радянські льотчики вступили у двобій з німецькими асами. У повітряному бою старші лейтенанти І.Денісов і М.Воронін збили по одному ворожому літаку. Пілота одного з гітлерівських бомбардувальників було взято в полон. Він виявився відомим льотчиком, який був нагороджений трьома «Залізними хрестами» за бомбардування Парижа, Варшави та інших міст Європи.

Навкруги Києва було створено три лінії оборони. Якщо перша була розташована па відстані 15-ти км від міста, то третя проходила безпосередньо по його околицях. На цій лінії оборони дороги і вулиці були перетяті протитанковими ровами, сталевими їжаками, барикадами. Напрямки, на яких існувала небезпека прориву танкових частин ворога, прикривались мінними полями. На останньому рубежі оборони Києва було зосереджено велику кількість дотів, споруджено систему окопів.

У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення загальною кількістю 32 805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941 р. зуміли зупинити ворожий наступ на Київ. У зведеннях Радянського інформбюро постійно наводились приклади героїчних вчинків ополченців Київської кондитерської фабрики, меблевої фабрики ім. Боженка, гумового підприємства «Красный резинщик», студентів і викладачів київських вузів. Героїчний вчинок здійснив 20-річний студент Яків Близнюк, який зі зв'язкою гранат кинувся під гусениці німецького танку і підбив його ціною власного життя.

Документ

Із звернення головнокомандуючого військами Південно-Західного напрямку до бійців, командирів і політпрацівників із закликом посилити боротьбу проти фашистських загарбників (серпень 1941 р.)

Наглый хищный враг вероломно вторгся на священную советскую землю.

Зверским террором, массовыми казнями, пытками, истреблением стариков, женщин, детей и неслыханными издевательствами над населением порабощенных стран отмечен разбойничий путь гитлеровских бандитов. Кровавый изверг Гитлер поставил себе целью подчинить своему господству весь мир. Гитлеровские разбойники хотят захватить нашу землю, наш хлеб и пашу нефть. Они хотят восстановить в нашей стране власть царя, помещика и онемечить свободные народы Советского Союза. Они хотят превратить русский, украинский и другие славянские народы в рабов немецких князей и баронов. Подлый враг просчитался. Никогда не покорятся народы Советского Союза фашистским завоевателям. Злодейские планы фашистов обречены на полный провал. Наши силы неисчислимы.

На защиту Родины, на священную Отечественную войну против свирепого врага поднялся весь советский народ, Рабочие, колхозники, интеллигенция нашей великой страны, не покладая рук, работают для фронта, обеспечивая победу Красной Армии над врагом. В городах и районах, захваченных фашистскими бандитами, наши братья и сестры создают партизанские отряды и дерзкими налетами бьют и громят врага. На землях славянских народов, в Польше и Югославии разгораются партизанские движения. Славянские народы с огромным сочувствием следят за героической борьбой Красной Армии и всего советского народа.

Й.В.Сталин указал нам путь борьбы с фашистскими извергами и людоедами. Этот путь – храбрость, отвага, незнание страха в борьбе, готовность драться до последней капли крови за наши города и села. В наших рядах нет и не может быть места трусости, панике, безволию. Всякая попытка оставить поле боя без разрешения старшего начальника – есть предательство и измена Родине.

Беспощадно боритесь с дезорганизаторами тыла, дезертирами, паникерами, распространителями ложных слухов! Вылавливайте шпионов, диверсантов и истребляйте их!

Запитання і завдання

1. Яка реальна ситуація існувала на фронті на час появи цього документа?

2. На що була розрахована надзвичайна емоційність звернення?

Стійкість і героїзм киян змусили гітлерівське командування відмовитись від плану швидкого захоплення міста. Втративши 100 тис. солдат і офіцерів, німецька армія призупинила наступ. Начальник генерального штабу сухопутних військ нацистської Німеччини генерал Гальдер у своєму щоденнику з цього приводу записав: «10серпня 1941 р, ...командування групи армій («Південь» – Авт.) віддало наказ про тимчасове припинення наступу на Київ і про тимчасовий перехід до оборони 6-ї армії...»

Водночас ситуація в місті і навколо нього залишалась складною. Командування Південно-Західного фронту не відкидало можливості наступу на Київ німецьких військ з півночі. Щоб уникнути катастрофи, представник Ставки Г.Жуков запропонував відвести війська на лівий берег Дніпра і зміцнити фронт. Й.Сталін категорично відмовився від цієї пропозиції.

На початку вересня 1941 р. танкові угруповання Гудеріана та Клейста форсували Дніпро і в ийшли на Лівобережжя, 15 вересня в оточенні опинилися 4 радянські армії. 19 вересня радянські війська залишили Київ.

Біля Шумейківського гаю на Полтавщині під час атаки ворога на штабну колону загинули генерал-полковник М.Кирпонос член Військової Ради А.Бурмистенко, начальник штабу фронту генерал В.Тупіков.

У результаті військової катастрофи 663 тис. червоноармійців опинишся у ворожому полоні, величезна кількість з них загинула у нацистських концтаборах.

Вічною славою вкрили себе захисники найбільшого порту на Чорному морі – військово-морської бази Чорноморського флоту Одеси.

73 дні (з 5 серпня по 16 жовтня 1941 р.) Приморська армія, моряки-чорноморці, народні ополченці відбивали наступ німецьких і румунських військ. Під Одесою ворожі війська втратили близько 200 тис. вбитими, пораненими та полоненими.

250 днів (з 30 жовтня 1941 р. по 4 липня 1942 р.) тривала героїчна оборона Севастополя. Радянські війська відбили три великих наступи ворога. Оточені з моря та суші, потерпаючи від нестачі запасів, продовольства, води, медикаментів, вони мужньо виконали свій обов’язок

Захисники міста знищили 300 тис. окупантів. Втрати вермахту під час воєнних дій з 1 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р. у Європі, Північній Африці були значно меншими.

Севастопольська оборона зірвала плани нацистів щодо наступу на Кавказ і Закавказзя. В той же час прорахунки Ставки піл час евакуації радянських військ із Севастополя призвели до того, що частина захисників міста залишилася в оточенні. Блоковані з усіх боків, маючи на озброєнні лише легку зброю, воїни-севастопольці до останнього подиху відбивали атаки ворога.

Робітники виготовляють снаряди в оточеному Севастополі

Загін моряків вирушає на захист Севастополя (1941 р.)