Основні положення мгп

1. Мгп як галузь міжнародного публічного права людини

Міжнародне право забороняє застосування сили або загрози її застосування в міждержавних відносинах. Однак реалії сучасного міжнародного життя такі, що постійно то в одному регіоні, то в іншому, а то й у декількох одночасно відбуваються збройні конфлікти. Міжнародне право не могло стояти осторонь від того, щоб не гуманізувати правила ведення збройних конфліктів. Тому воно містить комплекс принципів і норм, які спрямовані на регулювання поведінки держав та інших суб'єктів міжнародного права під час збройних конфліктів з метою гуманізації даних правил та якнайшвидшого припинення конфлікту. Цей комплекс принципів і норм міжнародного права становить його окрему галузь - міжнародне гуманітарне право.

Таким чином, міжнародне гуманітарне право - галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність принципів і норм, що регулюють відносини держав у період збройних конфліктів.

МГП є учасником міжнародного публічного права.

Міжнародне публічне право — це сукупність юридичних принципів та норм, що відображають узгоджені позиції суб,єктів  і призначені для регулювання відносин між державами та іншими учасниками міжнародно-правових відносин.

Складові частини МГП:

• Угоди між державами

• Положення звичайного права,що грунтуються на практиці держав,які прийняті у вигляді закону

• Загальні правові принципи

• Основний принцип МГП - це принцип гуманності

2. Призначення. Сфера застосування

МГП – це сукупність міжнародних норм, що встановлені в результаті домовленостей або існують внаслідок тих чи інших звичаїв.

МГП не розглядає питання, чи має право держава вдаватися до застосування сили. Воно вступає в дію тоді, коли збройний конфлікт уже виник, незалежно від причин, які його спровокували, від того, чи є виправдання цій війні.

Цілями МГТ є:

• захист осіб, які безпосередньо не беруть участі або більше не беруть участі у воєнних діях – поранені, ті, що зазнали корабельної аварії, військовополонені та цивільні особи;

• обмеження наслідків насильства в бойових діях досягненням мети зіткнення.

Сферою використання є збройні конфлікти міжнародного та не міжнародного характеру.

1. Міжнародний збройний конфлікт - це збройне зіткнення між державами, між національно-визвольним рухом і метрополією, між повсталою стороною та військами уряду відповідної держави.

2. Збройний конфлікт не міжнародного характеру - це збройне зіткнення організованих антиурядових законів, повстанців зі збройними силами уряду, що відбувається на території однієї держави.

3.Відмінність мгп від права людини.

МГП часто називають «правом збройних конфліктів» або «правом війни». Ці терміни можна вважати синонімічними.

При цьому необхідно розрізнювати МГП і право прав людини. Обидві галузі права мають загальні етичні і філософські основи, вони взаємопов’язані і взаємодоповнюються. Проте в них є відмінності,які необхідно враховувати в сфері реального застосування і те, й інше право покликані захистити особистість, але захищають вони її за різних обставин і різними способами.

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, конвенції і пакти про права людини та норми звичайного життя, що належать до них, призначені в основному для того, щоб не допустити свавілля з боку держави передусім щодо власних громадян, Однак за надзвичайних обставин ці документи допускають відступи від деяких своїх положень. На відміну від них, норми і механізми МГП застосовуються тільки під час збройних конфліктів, мають на меті захистити їх жертви і розповсюджують свою дію на всі залучені в конфлікт сторони. Якщо під час збройного конфлікту деякі права людини, що діють у мирний час можуть бути обмежені, то гуманітарне право не допускає відступів від своїх положень ніколи і ні за яких обставин збройного конфлікту, бо саме для них і призначено. 

• Права людини - сукупність принципів і норм, закріплених у всіх трьох зазначених раніше групах міжнародних документів.

• Всі ці принципи і норми повинні дотримуватися як у мирний час, так і в період збройних конфліктів.

• Дія деяких з них може бути призупинено державами під час війни або в період іншого надзвичайного стану. У той же час ряд фундаментальних прав і свобод людини повинен дотримуватися кожною державою незалежно від ситуації або положення

3 Основні права ЛЮДИНИ становлять важливу частину як міжнародних актів з прав людини, так і міжнародних актів з гуманітарного права. Звичайно, міжнародне право з прав людини є найбільш ефективним в умовах миру, хоч міжнародні договори і передбачають можливість відступу від зобов'язань щодо дотримання деяких з прав людини в умовах надзвичайного стану. У цьому розділі аналізується природа та застосування гуманітарного права у ширшому контексті міжнародних прав людини та порівняння захисту прав людини кожним з указаних режимів.  Часом міжнародне гуманітарне право визначають як галузь, яка стосується захисту прав людини у військових конфліктах. Однак на думку професора Й. Дінстейна, таке визначення неправильне і зумовлене подібністю звучання термінів пиглап (ЛЮДСЬКИЙ) та питапііагіап (гуманітарний). Міжнародне гуманітарне право, на його думку, це право, що застосовується до військових конфліктів з метою полегшення страждань людей. Воно справді включає норми, основною метою яких є захист прав людини 1. Якщо міжнародне право з прав людини своєю вихідною точкою має право людини, включаючи право не бути свавільно вбитим, то міжнародне гуманітарне право, що торкається збройних конфліктів, виходить з абсолютно інших позицій. Його норми не базуються на «праві» цивільної особи не зазнавати нападів, «праві» в'язня на добре поводження з ним чи «праві» пораненого на медичну допомогу. Ці норми швидше базуються на взаємних зобов'язаннях держав, за порушення яких міжнародне право вимагає покарання

1. Ця взаємність відіграє дуже важливу роль у міжнародному гуманітарному праві, що викликано двостороннім характером багатьох гуманітарних зобов'язань

2. На відміну від них, зобов'язання дотримуватись прав людини, як відомо, належать до зобов'язань ег£а отпез і не є двосторонніми. 

Вираз «міжнародне гуманітарне право» у вузькому розумінні відноситься до чотирьох Женевських конвенцій 1949 р., а саме: Женевської конвенції щодо поліпшення становища поранених та хворих у діючих арміях; Конвенції щодо поліпшення становища поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, зі складу морських збройних сил; Конвенції про поводження з військовополоненими; Конвенції щодо захисту цивільних осіб під час війни та двох додаткових протоколів 1977 р.: стосовно захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол 1) та стосовно захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол 2)3. Вони асоціюються з Женевою, оскільки тут знаходиться штаб-квартира Міжнародного комітету Червоного Хреста, котрий ініціював ці конвенції. Право воєнних конфліктів інкорпороване також в інших договорах, наприклад, у двох Гаазьких конвенціях 1899 та 1907 рр., з яких відбулась ротація норм у право Женеви. Ротація відбувається і навпаки - з права Женеви у право Гааги, яке також продовжує розвиватись. Можемо сказати, що Женевські конвенції доповнюють Гаазькі конвенції. В той же час виключно Женевським правом регулюються не-міжнародні воєнні конфлікти, котрим присвячено спільну ст. З чотирьох Женевських конвенцій та Протокол 2.  Разом з тим міжнародне гуманітарне право створене не тільки договорами, а й звичаєвим правом. На відміну від додаткових протоколів, чотири Женевські конвенції були ратифіко- і вані майже всіма державами, а отже, можуть вважатися звичаєвим правом. Основним джерелом міжнародного гуманітарного права є звичай, і саме він надає нормам гуманітарного права, що склались, загальнообов'язкового характеру. Як зазначав Генеральний секретар ООН Бутрос Бутрос-Галі в доповіді про статут Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії, Трибунал повинен застосовувати норми міжнародного гумані тарного права, які, будучи частиною звичаєвого права, обов'язкові для всіх держав1. Чітку позицію щодо природи норм міжнародного гуманітарного права займає й Міжнародний Суд ООН. У Консультативному висновку від 8 липня 1996 р. (п. 79) Суд зазначив, що «норми міжнародного гуманітарного права повинні дотримуватись усіма державами, незалежно від того, ратифікували вони конвенції, що вміщують дані норми, чи ні» 2.  Стаття 3, спільна для чотирьох Женевських конвенцій, спричинилась до того, що гуманітарне право почало застосовуватись і до неміжнародних збройних конфліктів, адже часом розмежувати неміжнародний та міжнародний збройний конфлікт важко. Як бути з ситуаціями, коли інша держава допомагає урядові держави, на території якої відбувається «внутрішній» конфлікт, як, наприклад, це було у В'єтнамі, Афганістані, Лівані, Камбоджі та інших державах? 3 Женевські конвенції не дають визначення терміна «збройний конфлікт», однак на основі аналізу матеріалів обговорення текстів Конвенцій, що передувало їх прийняттю, можна витлумачити цей термін як ситуацію, в якій уряд вживає надзвичайних заходів, які об'єктивно засвідчують існування воєнної ситуації 4.  Згідно зі ст. З, у випадку збройного конфлікту неміжнародного характеру на території однієї з договірних сторін кожна сторона конфлікту зобов'язана гуманно поводитися з особами, які не беруть активної участі у воєнних діях, у тому числі тими, хто склав зброю, а також хворими, пораненими чи затриманими незалежно від їх раси, кольору шкіри, релігії чи віросповідання, статі, народження, майнового стану чи інших подібних обставин. Щодо зазначених вище осіб забороняється насилля над їх життям та особою, взяття заручників, знущання над людською гідністю, винесення та виконання вироків без попереднього судового рішення.  Закони війни утворюють систему важелів та противаг («сЬескз-апй-Ьаіапсе»), що націлена на зведення до мінімуму страждань людей без посягань на ефективність воєнних операцій. Перелічити всі питання, котрих торкаються Женевські конвенції, важко, однак у своїй суті вони передбачають захист таким категоріям людей: пораненим, хворим та потерпілим від корабельної аварії військовослужбовцям; медичному  персоналу та релігійним діячам; в'язням війни; іншим інтер. нованим; зниклим безвісти та загиблим; цивільному населенню на ворожій та окупованій території; а також цивільному населенню, що зазнає ворожих воєнних дій; окремим категоріям цивільного населення, починаючи від жінок та дітей до біженців, роз'єднаних сімей та осіб без громадянства; журналістам; невійськовим організаціям; Міжнародному комітету Червоного Хреста та іншим гуманітарним організаціям