5. Третій період у творчості. Шекспіра.
До третього періоду творчості Шекспіра (1608-1612) належать всього лише три п’єси, - "Цімбелін", "Зимова казка" і "Буря".
У самій формі драматичного творчості Шекспіра в цей період відбувається за-метная обіг. З'являються риси алегоричній фантастики, умовної декоративної театральності. Це пояснюється певною мірою зовнішніми подіями: в театрі "Блэкфрай-ерс" роль "партеру" звелася майже до нуля, і законодавцем сцени став придворний глядач.
Але якщо і змінилася форма, гуманістична тема Шекспіра залишилася неприкосно-кої і навіть отримала подальший розвиток. Шекспір знаходить вихід із трагічного кру-га. Цей вихід - віра в майбутнє людства. Цілителем всіх лих в "Зимової казки" виступає алегорична фігура Часу. Статуя обмовленої Герміони оживає. "Буря" завершується пророцтвом Просперо, селищем подорожнім тихе море і сприятливий вітер. Віра Шекспіра в кінцеве торжество тих гуманістичних ідеалів, які зіткнулися у трагічному конфлікті з оточував дійсністю, змушує назвати останній етап його творчості не періодом холодної та абстрактної фантастики, а романтичним пе-риодом неостывшей та в інших формах, що тривала боротьби.
В "Цимбелине" (Cymbeline), що відкриває третій і останній період творчості Шекспіра, в образі Имогены воскресають особливості найбільших героїнь шекспірівських траге-дій. Ми дізнаємося в ній і Дездемону і частково Джульєтту. Як і Дездемону, її можна назвати "прекрасним воїном", безстрашно йдуть "на штурм своєї долі". Вона не здається перед горем. Внутрішнє благородство її врешті-решт перемагає злий долю, - тема, до якої Шекспір повернувся в "Зимової казки". Похмурі образи підступної королеви і дурний грубого Клотина передбачають відьму Сикоракс і Калибана з "Бурі". Самозакоханий чепурун Яхимо своєї брудної наклепом частково нагадує Яго, як простодушний Постум своєї довірливістю нагадує Отелло. Гвидерий і Арвираг, що виросли серед диких скель і перемагають що складається з знатних патриціїв військо римлян, близькі до героям народних легенд.
Шекспироведами не раз висловлювалася думка, що останні дві п'єси Шекспіра - "Зимова казка" і "Буря" - відзначені нальотом розчарування, відмовою від життя і доглядом в фантастику. Однак така характеристика у всякому разі не стосується внутрішньої сутності-сті цих творів. Правда, у них більше відстороненого аллегоризма, ніж у попередніх. У них більше і парадній святковості. За цією пишною зовнішністю ховається, проте, все та ж пристрасна мрія великого гуманіста.
Сюжет "Зимової казки" (A Winter's Tale) запозичений з новели Роберта Гріна. Дія відбувається у фантастичній країні. Точно так само і "Буря" розігрується на ка-ком-то дикому острові серед моря: у "романтичному Ніде", як правильно визначив один ком-ментатор.
Назва "Зимова казка" нагадує ті бесіди біля палаючого каміна, якими в шекспірівської Англії любили проводити довгі зимові вечори. "Зими підходить сумна казка", - говорить Мамилий. Герміона - жертва безрозсудною ревнощів. Але ось на сцені по-є алегорична фігура Часу. Як зазначають коментатори, вихід Часу де-літ п'єсу на дві частини: перша повна трагічних подій, друга - музики і ліризму. На-ступить годину, - такий лейтмотив "Зимової казки",- і мрія перетвориться на дійсність. Пожвавлення статуї Герміони - вершина цією радісною трагедії, сценічний момент, не раз виробляв приголомшливе враження на глядачів.
Леонт, цей свавільний розпещений аристократ, починає ревнувати беспричин-але: поруч з ним немає ні Яго, ні навіть Яхимо. Причиною його ревнощів є той деспотизм, що виховала в ньому лестощі оточуючих. Подальший шлях Леонта - звільнення від егоїстичних пристрастей. Наприкінці трагедії він схиляється перед Герміоною, носієм гуманістичних ідеалів Шекспіра. На ряду з темою Герміони і Леонта тема Флорізеля і Пердиты складає основний зміст п'єси. Це - тема урочистості молодого покоління, яке сміливо йде на щастя, йому не загрожують внутрішні конфлікти, що затьмарили життя старшого покоління. Разом з тим любов пастушки Пердиты і принца Флорізеля говорить про узаконеному самою природою рівність людей. "Те ж сонце, яке висвітлює палац, не приховує свого імені та від нашої хати", - говорить Пердита.
Пророцтво про перемогу людини над природою становить основну тему "Бурі" (The Tempest), цієї утопії Шекспіра. "Буря" в абстрактно-алегоричній формі, зовні напо-минающей ошатну "маску", як би підводить підсумок основний гуманістичної темі творчі ства Шекспіра і в цьому відношенні є одним із самих чудових творів великого драматурга. Просперо (to prosper - процвітати, процвітати) уособлює процве-тане людство, завдяки мудрості якого молодому поколінню, Міранді і Фер-динанду, відкритий шлях до щастя, тоді як Ромео і Джульєтта заплатили життям за одну за тортури-вступити в нього. В образі чотириногого Калибана Просперо перемагає темні, хао-політичні сили природи, а в особі духа стихій Аріеля - міццю свого знання змушує служити собі ті сили природи, які корисні для людини. Перемогти природу - значить по-знати долю. І Просперо вільно читає в книзі прийдешнього.
"Буря" - гімн людству і сподівається на його щастя. "Як чудово людство-під! - вигукує Міранда. - Чудовий новий світ, в якому живуть такі люди!" Про рясні плодах землі, про повних жнив коморах, про огрядних виноградниках, про зникнення нестачі і потреби співає Церера.
Якщо для раннього періоду творчості Шекспіра особливо типові сонячні крас-ки комедій; якщо потім великий драматург переживає грізні конфлікти трагедій, то "Бу-ря" виносить нас на світлий берег. У чому ж, однак, полягає це освіти? В "при-мирении" чи з життям, "прийняття зла, як факту", як нерідко тлумачили шекспірознавці? Але Просперо не примиряється з Калибаном: він перемагає його, і змушує служити собі. Світле начало в людині перемагає початок звірине. У відході від життя? Але Просперо не залишається на острові, він повертається до людей. Однак це вже не колишній Просперо. Це - пройшов через "шквал" і навчений досвідом осіб. В "Бурі" Шекспір не возвраща-ється до "первісної гармонії", але долає трагічне відчуття життєвих про-тиворечий силою віри в майбутню долю людства і свято молодого покоління.
Остання п'єса Шекспіра завершується пророкуванням Просперо про спокійних мо-рях і сприятливому вітрі. Так радісним пророкуванням про прийдешні долі людства завершується творчість Шекспіра.
Драматургія Мольєра і французький театр XVII століття.
Французький класицизм створив новий тип театру на основі великої драматургії; поєднав театральність з ідейної та суспільної значимості сценічного мистецтва; зажадав віртуозною акторської виразності і актора інтелектуальних можливо-стей; заклав основи національної виконавської школи, яка поширила свій вплив-вання за межами Франції - школи подання; зробив спектакль явищем закінчений-ной форми - з поняттями структури, гармонії, умовного мови, ритму дії, хутра-публіканізмом якого стає олександрійський вірш; нарешті, запропонував організаційний модуль, не втратив своєї міцності досі. Цей раціональний за духом і вислів-лення театр - одна з вершин світового театру.
Статус комедії - другого за значенням і популярності театрального жанру XVII ст. після трагедії - змінив Мольєр (Жан Батист Жюль; 1622-1673), великий актор, драма-тург і керівник театру. Спочатку Мольєр прагнув до слави трагічного актора, хоча його природні дані не давали йому майже ніяких шансів. Як висловився його сучасні нік, "природа, настільки прихильна до нього в тому, що стосується до таланту і дотепності, відмовитися залу йому в зовнішніх переваги". Однак головного свого таланту Мольєр до пори до часу не міг розпізнати сам. Його захоплювали лаври Корнеля, велич і авторитет трагедії. В 1644 р., об'єднавшись з декількома любителями і професійними акторами, поза-имствовав необхідну суму грошей з сімейного бюджету, Мольєр відкриває в залі для гри в м'яч Блискучий театр. В репертуарі - трагедії Корнеля та інших трагічних ав-торів. Новий театр, однак, незабаром терпить повний творчий і фінансовий крах. З скількома близькими йому товаришами, серед яких брати та сестри сімейства Бежар - Мадлена, Жозеф і Женевьева, - Мольєр відправляється в провінцію. Труднощі загартовують його. За тринадцять років мандри по країні з групи невдачливих дилетантів формує-ся професійний колектив. Мольєр збирає і виховує акторів і актрис різних жанрів. До нього приходить досвід театрального директора, а в пошуках репертуару, що подобався публіці, він починає обробляти чужі п'єси і писати сам. Справжній успіх починається в провінції з постановки "Шалого", першою великою комедії, написаний-ной Мольєра. До 1658 р. у Франції вже знають про трупі Мольєра, про акторів, у багатьох го-пологах що показали себе майстрами. Популярність допомагає Мольєра повернутися в Париж, сыг-рать спектакль перед молодим королем Людовиком XIV і двором водному із залів Лувру. Вимогливої публіці, в якій чималу частку становили актори Бургундського готелю, провінціали показують трагедію Корнеля "Нікомед" і фарс "Літаючий доктор". Обидві головні ролі зіграв Мольєр з нерівним успіхом: трагедія не сподобалася, фарс забрав; і такого визнання було достатньо, щоб влаштуватися в столиці. Отримавши покровитель-ство брата короля, герцога Орлеанського (що було необхідною і загальноприйнятою для театрів формальністю), трупа Мольєра (вона ж актори Месьє, єдиного брата короля) починаючи нает регулярні виступи в Пти-Бурбон. Цю площадку Мольєр ділить з акторами іта-льянской комедії дель арте. Та і інша трупа має для виступів чітко закріплені дні тижня. Сусідство з італійськими акторами аніскільки не заважає французьким: адже ще до від'їзду в провінцію Мольєр брав уроки у самого знаменитого з них Скарамуша (Тіберіо Фиорелли), високо цінував техніку і майстерність комедіантів з Італії, сліди впливу яких явні й у акторське мистецтво Мольєра, і в його драматургії.
Починається найбільш плідний і важкий період життя Мольєра. З постанов податків чужих трагедій і фарсів він перетворюється в автора і главу театру, кожна прем'єра якого викликала успіх або скандал, а деколи те й інше одночасно. Таким подією в театральному житті Парижа стала прем'єра "Смішних жеманниц" 1659 р., яка показала, що Мольєр - драматург нового типу. В "Смішних жеманницах" він висміяв претензії модни-чающих відвідувачів світських салонів, прециозников і жеманниц. Злободенна сатира, справжня веселість і нову якість комедійного, знайденого в повсякденному житті, вабили в Пти-Бурбон натовп глядачів. Разом з тим відтепер Мольєр - мішень для ворогів, яких з кожної прем'єрою у нього ставало все більше. Першим ударом для театру ста-ла несподівана перебудова будівлі Пти-Бурбона для королівських балетів, за цього труп-па залишилася без сцени, і без декорацій. Завдяки втручанню короля Мольєр отримує іншу постійну і останню сценічний майданчик - Пале-Рояль (і знову разом з італійцями). Тут відбулися прем'єри більшості творів Мольєра. Загальна чис-ло створених ним творів для театру - більше тридцяти. Найвагоміші і популяр-ві в історії світової сцени - "Школа чоловіків", "Школа дружин", "Тартюф", "Дон Жуан", "Скупий", "Мізантроп", "Витівки Скапена". Прем'єра "Школи дружин" накликала на Молье-ра звинувачення в єресі і аморальності. Послідували пародії на неї в Бургундського оте-ле. Мольєр відповідав у передмові до видання п'єси, що цілком отмщен успіхом у публіки і суперечками навколо спектаклю. Проте він вирішив відповісти обвинувачам ще й зі сцени Пале-Рояля. Так виникли "Критика "Школи дружин" і "Версальський експромт", між про-чим поклав початок традиції французьких драматургів писати п’єси про злободенних театральних проблеми.
Перший варіант "Тартюфа" під назвою "Обманщик" Мольер показав у про-грамі свята "Звеселяння чарівного острова" у Версалі в 1664 р. Однак для Моль-ера справжньою прем'єрою завжди був спектакль у місті, на сцені Пале-Рояля, і за можли-ність поставити "Тартюфа" у своєму театрі він боровся п'ять років. Впливові сили двору, духовенство, громадська думка повстали проти комедії про лицемірство. Гострота реакції на творчість Мольєра, у тому числі на "Тартюфа", змови і пасквілі, жертвами яких він ставав, пояснювалися досить просто: комедії його зачіпали багато боку сучас-сучасній життя. Деякі глядачі дізнавалися себе в мольеровских персонажів, хоча це були не портрети, а поетичні згустки характерів. Імена Гарпагона ("Скупий"), Тартюфа, Дандена ("Жорж Данден"), Альцесту ("Мізантроп"), Скапена стали загальними. Своїм учителем в жанрі комедії Мольєр вважав П'єра Корнеля, але його авторської особливістю було вміння отримати свій матеріал з різних джерел. У його п'єсах знаходили сліди впливів і запозичень з античних авторів, сучасних драматургів, італьян-ських фарсеров і імпровізаторів, він пародіював модні романи, комедії, філософські та поетичні твори. Об'єктами мольеровской комедії ставали люди всіх соціально-вих шарів: аристократи, так звані смішні маркізи, либертины (свободолюбцы), буржуа, самовдоволені і неосвічені, що прагнуть стати на соціальних сходах сту-прядивом вище, селяни, провінціали і городяни. Мольєр вільно і по-новому говорив про шлюб, про стосунки батьків і дітей, про суді та інших соціальних інститутах. Він висміяв паразитування на престижні професії - адвоката і лікаря. Мольєр бачив в житті і суспільстві показні чесноти і помилкові ідеали, і самим надійним для нього критерієм була природа. Улюбленим ж персонажем, деколи альтер его драматурга були слуги, здра-вомыслящие люди з народу, вершителі доль своїх панів і судді. Найбільш гостро сприймалися Мольєра і драматичніше всього зображені в його комедіях людські пороки: лицемірство, скупість, марнославство, розбещеність душі, відлюдькуватість, заздрість і не вежество. Тут драматург підходить до межі між комедією і справжньою драмою, тому великі його твору - "Тартюф", "Дон Жуан", "Мізантроп", "Міщанин у дво-рянстве", "Уявний хворий" - отримали жанрове визначення "висока комедія". Оро-ки Мольєра були засвоєні світовим театром. Що стосується правил і Єдності, всього того, що становило кодекс класицизму, то Мольєра приписували наступний вислів: "Я сд-лал більше, ніж вивчення Плавта і Теренція або підчистка фрагментів Менандра. Я переважно вивчав звичаї". Правда, в комедіях його дотримані майже завжди єдності і велика частина їх написана віршами.
Режисура Мольєра. Театральна діяльність Мольєра не обмежувалася сценою Пале-Рояля. Трупа давала спектаклі в королівських палацах і будинках знатних осіб. Деяких-які спектаклі автор потім переносив на сцену свого театру. Незабаром після прибуття в Париж Мольєр стає організатором грандіозних свят у Версалі та інших передмістях Парижа. Всяке значна подія у зовнішній політиці або внутрішнього життя Франції - шлюб короля, народження спадкоємця, прибуття в Париж турецького посольства, і пр. - від-мечалось багатоденними розгорнутими видовищами, що включають у себе ходи, бали, дресированих тварин, живі картини, бенкети, спектаклі. У ці свята за зака-зу короля і його наближених, з урахуванням смаків часу, Мольєр включає балет. Хоча ба-років вже був улюбленою розвагою двору і світської публіки, Мольєр зближує її з дра-матическим театром і, що дуже важливо з комедійним. Так у репертуарі Пале-Рояля і на відкритих майданчиках у садах, парках, на островах, у палацах з'являються дванадцять комі-дій-балетів, серед них "Докучные", "Психея", "Брак мимоволі" і найвідоміші - "Міщанин у дворянстві" і "Уявний хворий". Балет в епоху Людовика XIV не є ще в повному сенсі мистецтвом. Це значною мірою дилетантські розваги, у до-яких брав участь і сам король, виконуючи в різних балетах десятки ролей. Мольєр йде далі і створює синтетичний жанр у співпраці з композитором Жан-Батистом Люллі (1632-1687), розпочинали свою придворну кар'єру в якості танцюриста. При цьому деякі музичні теми і мелодії складав сам Мольєр, а Люллі їх обробляв і включав в партитуру. Пізніше балетні дивертисмент не гралися разом з п'єсами, хоча задум автора міцно пов’язував сюжет з балетними інтермедіями і фіналами, особливо в "Міщанині у дворянстві" і "Уявному хворого".
С1665 р. мольєрівська трупа стала називатися "Акторами короля", що приносило директору більше ускладнень, ніж вигоди, бо необхідність забезпечувати двір видовища-ми зросла. До цього часу організація театру закінчилася. У ньому перебували на службі дванадцять акторів, а паїв, тобто частин доходу, одержуваних від вистав, було тріна-двадцять - Мольєр як автор мав два паю. Всі витрати розподілялися між пайовиками по-ровну, тільки костюми актори робили за свій рахунок. В 1670 р. актори додали до договору ще один пункт: про виплату пенсії тим, хто по старості або хвороби пішов зі сцени. Мольєр довго і старанно працював, щоб зібрати акторів в єдине художнє ціле, в ансамбль. Загальний стаж його режисерської роботи - двадцять дев'ять років.
Мольєр-актор. Мольєр міг стати академіком - як Корнель або Расін, якщо б кинув "ганебне ремесло" актора. Але він був, за свідченням сучасників, актором з голови до ніг. Мольєр був, що тепер називається, синтетичним актором: танцював, у тому числі в балетах, співав куплети і пісеньки. Засвоївши уроки італійської акторської школи, Моль-ер блискуче імпровізував, грав за кілька ролей в одному спектаклі. У нього була за-мечательная міміка, він був майстром пантоміми. В молодості, усвідомивши, що в багатьох від-відносинах він поступається акторам Бургундського готелю, Мольєр починає боротися з влас-вими недоліками. Скоромовку він врешті-решт перетворив у особливі прийоми сцениче-ської мови, пом'якшив жорсткі інтонації голосу, навчилася правильно сформулювати. Наблю-дательность і здатність до наслідування (за яку його іноді дражнили мавпою) прив-носили в його гру багато несподіваних і точних деталей, узятих з життя. Деякі з його п'єс мали успіх тільки в його виконанні. Мольєр актерски їх збагачував так, як не вдавалося його спадкоємцям по сцені.
Театр Комеді Франсез. Цей знаменитий дотепер театр був відкритий ще за життя Людовика XIV, за його ініціативою, в 1680 р. Трупа Мольєра і Бургундський готель стали єдиним цілим. Останнє театральне подія XVII в. - організація Комеді Франсез - закріпило досягнення великої театральної епохи. Театр був заснований на паях, і полпая собі залишив король. Це було не тільки символом участі влади у справах мистецтва, відтепер До-міді Франсез - привілейований театр, тобто має право на монопольне викону-лення серйозною (літературної) драми, театр, субсидований двором і керований ним же. Монополія Комеді Франсез зберігається до 1864 р. Головний театр французької історії незабаром отримує друге, неофіційна назва - Будинок Мольєра.
Контрольні питання:
1. Розкрити основні біографічні дані В. Шекспіра
2. Періоди творчості В. Шекспіра. Надати характеристику кожного з періодів.
3. Основні драматургічні твори В. Шекспіра
4. Розкрити основні біографічні дані Ж.-Б. Мольєра
5. У чому полягає новаторство у комедіях Мольєра?
6. Акторська та режисерська діяльність Ж.-Б. Мольєра.
Література
История западноевропейского театра: В 8 т.: Учебное пособие для театральных институтов. - М., 1956 - 1988.
История зарубежного театра: В 4-х ч.: Учебное пособие для театральных училищ и институтов культ. - М., 1981 -1987.
Акнист А.А. Творчество Шекспира. – М., 1963.
Акнист А.А. Театр эпохи Шекспира. – М., 1965.
Бояджиев Г.Н. Вечно прекрасный театр эпохи Возрождения. – М., 1973