Латинська візія Берестейської унії

13 квітня 1931 р. Митрополит Андрей видав пастирське послання «Про обря дові справи». Нагода для цього послання була подвійна: з одного боку — призначення єпископа Миколи (Чарнецького) апос тольським візитатором усіх католиків східного обряду в Польщі, які не належали до Галицької Мит рополії; з іншого боку, за словами самого Шептицького, те, що «в Римі признали за доцільне заховувати східній обряд у цілості поза границями Гали чини, а галицьку обрядову форму узнали вузькою і невідповідною до праці між православними». Виглядає на те, що не лише православні, а й латинники вже відмо вилися від моделі унії для досягнення церковної єдности.

Якою не повинна бути унія

Екуменічну працю належить виконувати всій Церкві. Унія не може і не повинна виправдо вувати претензії деяких Церков Сходу на виняткові права. Між західними християнами не знайшлося місця фальшивому месіянству, не повинно його бути і на Сході. Водночас жодна з Церков не може бути безпідставно обійде на, бо це зашкодить цілій справі. Шептицький виявляє своє ставлення до цих питань у вже цитованій промові Le rôlé des Occidentqux dans l’oeuvre de l’Union: «Але перед християнами Заходу стоїть набагато важли віше завдання у праці, про яку йде мова. Необхідно завершити згуртування цілого католицького світу. Жодна нація не може володіти монополією у цій справі. Усі трудівники доброї волі повинні бути допущені до праці у цій частині Господнього виноградинка.

Що ж до східних католиків, то вони не претендують на першість чи уні кальність, але при нагоді зможуть дати корисні поради тим, хто з усякого погляду більш досвідчений, але не знайомий з народами, які слід залучити, серед яких і християни Сходу. Той, хто хоче зрозуміти ментальність східних дисидентів, повинен звернутися саме до тих, хто, ставши католиком, не став чужим свому народу. Вони справді зберегли усі його якості і навіть його вади. Вони зберегли ментальність свого народу і саме у цьому відношенні східних католиків можна поставити на передній план».

Ще одною запорукою успішної унійної праці Шептицький вважає від сутність бажання підпорядкувати собі православних, які вирішать приєд натися до унії. В одному з листів до православної інтелігенції, що була задіяна в екуменічному діялозі 1941–1942 рр., він зі зворушливим смиренням пише: «Київський Митрополит мусить бути вибраний із православних або автокефальних Архиєреїв чи священиків. Коли б він був з’єдинений із Все ленською Церквою, всі ми, греко-католики, підлягали б йому, і я перший радо піддався б його верховній владі».