Еволюція інформації
Інформаційна взаємодія між О та С залежить від рівня розвитку самого об’єкта. Проаналізуємо спочатку неживі форми.
Структура будь-якого О – це сукупність елементарних частинок, об’єднаних у більш або менш складні структури. Тому всі взаємодії між О зведені до взаємодії елементарних частинок і відбуваються за законами фізики мікросвіту. Ці елементарні взаємодії цілком симетричні, тобто збалансовані. Ці найпростіші взаємодії і утворюються (або стають причиною утворення) різноманітні більм-менш стійкі структури на основі елементарних частинок. Певний рівень стійкості дозволяє розглядати ці структури як самостійні об’єкти.
Незліченні взаємодії найменших частинок формують взаємодію цих самостійних об’єктів. Сукупність засобів частин-складників, а також сукупність засобів тієї структури, що їх об’єднує, визначають риси, параметри, характеристики усіх спільних (сумарних) взаємодій. „Річ у собі/щось у собі” – це та частина взаємодій найелементарніших частинок, яка забезпечує стійкість об’єкта як структури. „Річ/щось для інших” – це інша частина взаємодій цілого О разом з іншими об’єктами. Тому закони взаємодії об’єктів випливають із законів взаємодії їхніх частинок. Однак чим більше частинок, чим різноманітніші вони і чим складніша їхня взаємодія всередині О, тим важче вивести закони спільної взаємодії з одиничних. Тут важливішу роль відіграють статистичні закони великих чисел, що забезпечують збільшення стійкості законів взаємодії об’єктів загалом. З певного рівня стійкості ці закони можна вважати самостійними, тобто такими, які не враховують закони кожної окремої (одиничної) взаємодії частинок. Нам відомо, що з законів взаємодії елементарних частинок виникають закони взаємодії атомів, молекул тощо – аж до відомих нам законів макросвіту та соціальних законів.
Закони взаємодії об’єктів більш високого рівня будуються на основі статистичної інтеграції законів взаємодії складників об’єктів більш низького рівня. До слова, закони соціальної взаємодії не настільки стійкі (незмінні), оскільки кількість елементів складників взаємодії соціумів замала для стабільної роботи законів великих чисел.
Несиметричні інформаційні взаємодії. Нагадаємо, такі можливі лишень як комплекс симетричних взаємодій, що внаслідок певної комбінації виділяють самостійну одиницю – певну субстанцію (інформацію). Наше завдання – вивчати властивості цієї субстанції від найпростіших до найскладніших видів інформаційних взаємодій.
Нежива природа дає можливість виділити примітивні види інформаційної взаємодії. Найліпший приклад – каталітична взаємодія. Її суть: один об’єкт (каталізатор) змінює швидкість хімічної реакції між групою інших об’єктів (реагентів). Після цього сам каталізатор залишається незмінним за всіма своїми властивостями. Цей процес можна уявити собі як примітивну інформаційну взаємодію каталізатор-реагенти, де останні (реагенти) отримують від першого (каталізатора) якусь інформацію, яку вони (реагенти) реалізують як видозміну їхньої власної взаємодії. Як різновиди – хромування, булатування, цинкування тощо металу, проявка фотоплівки, фотопаперу тощо.
Цей примітивний вид інформаційної взаємодії цікавий тим, що, по-перше, є не дуже складним комплексом симетричних взаємодій, з яких порівняно легко його можна вивести, по-друге, у примітивному вигляді тут виявляються основні фактори, притаманні інформаційній взаємодії.
1. Інфовзаємодія базується на комплексі симетричних взаємодій і, таким чином, інформація між об’єктами передається під час обміну речовиною або енергією.
Отже, форми речовини або енергії, які допомагають переносити інформацію, - це інформаційні коди або просто – коди.
2. Інформаційна взаємодія може мати місце тільки за наявності певної взаємної відповідності властивостей об’єктів. Відомо, що в кожній каталітичній взаємодії можуть брати участь тільки ті О, що мають необхідний для цього набір (пакет) властивостей. Сприйняття інформації відбувається на основі отримуваних кодів з допомогою її реалізації, якщо властивості цих кодів збігаються із властивостями об’єкта-приймача. Саме властивості набору кодів О у підсумку визначають характер конкретної інформації.
Комплекс властивостей об’єкта, які дозволяють йому сприймати отримувані коди як певну інформацію, називатимемо апаратом інтерпретації інформаційних кодів або коротко – апаратом інтерпретації.
3. Інформація реалізується (об’єктом-приймачем), адже відбуваються зміни його (О) стану (внутрішніх і зовнішніх властивостей). Ці зміни можливі і без отримання інформації, але в цьому випадку вони будуть менш очевидні. Інформація співвідносна з властивостями О-приймача, тому сприяє видозміні його стану (на потенційно можливий). Співобразність інформації до О-приймача залежить від наявності-відсутності в О-П апарату інтерпретації, адже йдеться про спирання на властивості об’єкта.
Відомо, що інформація, яку приймає об’єкт, є для нього доцільною, себто потрібною (інакше не приймав би).
Отже, нагадаємо: для реалізації інфовзаємодії мусять бути три основні фактори, описані вище: а) наявність кодів, що переносять інформацію, б) наявність апарату інтерпретації цих кодів у О-П (того, хто приймає інформацію), в) обов’язкова доцільність інформації для О-П.
Тому інформаційні взаємодії – це один із видів взаємодії, що пов’язаний з переходом від об’єктивного до суб’єктивного. Йому притаманні явища, які незалежні від об’єкта. Участь об’єкта – „річ для інших”, результат інфовзаємодій – „річ у собі”.
Щоб простежити динаміку факторів і властивостей інформаційного обміну, ускладнимо об’єкти і види взаємодій.