80. Поняття і джерела міжнародного гуманітарного права.

Міжнародне гуманітарне право - це система юридичних норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, які забороняють або обмежують використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечують права індивіда в цей час і встановлюють міжнародно-правову відповідальність за їх порушення.

До джерел міжнародного гуманітарного права як галузі міжнародного права відносять усі джерела, що визнані в міжнародному праві, а саме: міжнародні угоди, міжнародний звичай, загальні принципи права, судові рішення. Та характерною особливістю міжнародного гуманітарного права є те, що його джерелом вважаються також норми моралі, що відіграють важливу роль саме для цієї галузі права, окрім того, норми моралі заклали підґрунтя для створення як договірних, так і звичайних джерел.

Договірні джерела міжнародного гуманітарного права становлять нормативну базу, яка є однією з найбільших галузевих нормативних баз у міжнародному праві. Кількість міжнародних актів з гуманітарного права йерейищує 50, а тільки Женевські конвенції 1949 р. містять майже 600 норм.

До основних сучасних договірних джерел міжнародного гуманітарного права належать:

• 4 Женевські конвенції 1949 р. та два додаткові протоколи 1977 р. (Україна ратифікувала Женевські конвенції 1949 р. З серпня 1954 р., а додаткові протоколи — 75 січня 1990 р.);

• 43 Гаазьких конвенцій 1907 р., серед яких найважливішими залишаються сьогодні ті, що стосуються Шрного врегулювання міжнародних конфліктів;

• Угода про захист культурних, наукових закладів та історичних пам'яток — "Пакт Реріха", Вашингтон, 1935 р.;

• Конвенція про захист культурних цінностей під час йного конфлікту, Гаага, 1954 р. та Протокол до неї;

• Конвенція про заборону і обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надзвичайних пошкоджень або діють не вибірково, та чотири додаткові протоколи.

Як джерело міжнародного гуманітарного права певне значення мають судові рішення та рішення відповідних міжнародних організацій.

Для сучасного міжнародного права характерним є також процес трансформування міжнародного звичаю: звичай використовується як джерело для договорів, що його кодифікують, але договори, у свою чергу, можуть стати джерелом для звичаю, відбувається взаємодія: "звичай — договір — звичай". У випадках, коли держави не несуть обов'язків за всіма договірними документами або денонсували деякі з них, вони можуть застосовувати договірні норми як звичай.

81. Поняття “війна”, “збройний конфлікт” у міжнародному праві. Види збройних конфліктів.

Стислий розгляд цілей війни дозволяє визначити видову характеристику збройних конфліктів. Мета війни полягає в придушенні збройного опору противника. Ця формула має дуже важливе значення, тому що дозволяє класифікувати воєнні дії за суб'єктно-об'єктним складом і за територією, на якій вони відбуваються. Встановлення такої мети означає, що війна не спрямована на знищення противника і не переслідує мету фізичного знищення його збройних сил.

Це означає, по-перше, що війна не ведеться проти мирного населення, тим більше, що правила ведення воєнних дій вимагають, щоб мирне населення перебувало «під опікуванням воюючих». По-друге, воєнні дії, що ведуться збройними силами на території своєї держави проти свого населення, у більшості своїй не є війною в міжнародному значенні цього поняття.

Відповідно до положень Женевських конвенцій 1949 року міжнародними збройними конфліктами признаються такі конфлікти, коли один суб'єкт міжнародного права застосовує збройну силу проти іншого суб'єкта. Таким чином, сторонами в міжнародному збройному конфлікті можуть бути:

1) держави;

2) нації і народності, що борються за свою незалежність;

3) міжнародні організації, що здійснюють колективні збройні заходи для підтримання миру і між народного правопорядку.

Звідси розрізняють:

1. міжнародні збройні конфлікти

2. збройні конфлікти не міжнародного характеру.

Міжнародними є також збройні конфлікти, у яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування й іноземної окупації і проти расистських режимів у здійснення свого права на самовизначення.

Збройні конфлікти не міжнародного характеру — це усі збройні конфлікти, що відбуваються на території будь-якої держави між її збройними силами або іншими організованими озброєними групами, що, знаходячись під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною її території, що дозволяє їм здійснювати безперервні й узгоджені воєнні дії.

Збройні конфлікти не міжнародного характеру мають такі ознаки:

1) застосування зброї й участь у конфлікті збройних сил, включаючи поліцейські підрозділи;

2) колективний характер виступів.

3) певний ступінь організованості повстанців і наявність органів, відповідальних за їхні дії;

4) тривалість і безперервність конфлікту.

До збройних конфліктів не міжнародного характеру слід відносити всі громадянські війни і внутрішні конфлікти, що виникають із спроб державних переворотів і т.д. Ці конфлікти відрізняються від міжнародних збройних конфліктів насамперед тим, що в останніх обидві воюючі сторони є суб'єктами міжнародного права, у той час як у громадянській війні воюючою стороною признається лише центральний уряд.