1. Поняття Конституції, її сутність і соціальні функції. Причини виникнення конституцій.

Констит́уція (лат. constitutio - установлення, устрій, порядок) – основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян.

Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.

Функції конституції - це основні напрямки її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним призначенням конституції. Основні з них:

- юридична функція, пов'язана з тим, що конституція є основним джерелом права, вона має найвищу юридичну силу, є базою чинного законодавства і визначає всю систему правового регулювання в суспільстві;

- політична функція полягає в тім, що конституція встановлює основи організації публічної влади, визначає основні принципи політичної діяльності, функціонування інститутів політичної системи суспільства;

- ідеологічна функція полягає у виховній ролі конституції, яка встановлює взаємовідносини держави з людиною, інсти-тутами громадянського суспільства на основі їх взаємної відповідальності. У конституції держави чітко формулюються ті духовні цінності,на які вона орієнтована – свобода людини,непорушність прав і свобод людини і громадянина,демократія.

- економічна - соціальна

У деяких джерелах до найважливіших функцій конституції також відносять: закріплення контінуїтету, тобто неперервності, спадкоємності державної влади; протидія лівому і правому радикалізму; протидія територіальному розпадові держави.

Перші конституції, в сучасному значенні цього терміна, виникли в 17-18ст. під час демократичних буржуазних революцій, і їх поява була зумовлена намаганнями запровадити належну організацію державної влади, тобто таку, яка унеможливила б або значно ускладнила б можливість узурпації влади окремими особами чи групами осіб та її використання у вузькокорпоратив-них інтересах, що, своєю чергою, могло б забезпечити захист людини від свавілля держави, обмеження сфери державної влади і гарантованість природних прав і свобод людини.

2. Поняття федералізму. Види федерацій. Проблеми розмежування компетенцій між

федерацією та її суб’єктами.

З юридичної точки зору федералізм означає конституційно зафіксований поділ функцій між центром і територіаль-ними одиницями. Відповідно, федерація трактується як особливий тип організації державної влади, який протистав-ляється, з одного боку, унітарній, а з іншого - конфедеративній моделі.

Федерація — це союзна держава,що складається з окре­мих державних утворень (республік, штатів, земель, провін­цій).

Види федерацій:

а) територіальна – характерна наявність істотного обмеження державного суверенітету суб'єктів федерації, наприклад, заборона конституційним законодавством виходу із союзу в однобічному порядку;

б) національна федерація – характерна наявність більшого ступеня суверенності її суб'єктів, наявність у них як державного, так і національного суверенітету, права виходу із союзу в однобічному порядку;

в) національно-територіальна – характерне інтегрування ознак національної й територіальної федерації.

Розмежування повноважень у федерації може здійснюватися і за принципом виключної компетенції федерації (визначено досить широке коло питань, з яких лише федерація в цілому може приймати рішення, а всі інші питання залишаються у віданні суб'єктів). До такого кола питань, наприклад, належать:

а) встановлення кордонів та митна справа (США, Бразилія, Мексика, ФРН та ін.);

б) грошовий та валютний обіг, монетна монополія (Австралія, Канада, Мексика та ін.);

в) паспортна справа, еміграція, іміграція, пошта (Бразилія, Індія, ФРН та ін.);

г) федеральні фінанси та податки (Австралія, Мексика, Індія та ін.);

ґ) федеральний повітряний, залізничний та водний транспорт (США, ФРН, Швейцарія та ін.);

д) армія, поліція, розвідка, контррозвідка, виробництво та поширення зброї (Австрія, США, ФРН та ін.).

Розмежування компетенції може здійснюватися й за принципом спільної компетенції (коли законодавчо визначено один предмет відання для федерації та її суб'єктів, інші питання вирішуються за згодою).

Розмежування компетенції між федерацією і суб’єктів федерації.

I. Виключна компетенція, якісь питання можуть вирішуваи або федерація або суб’єкти федераціх ( чеканка монет, війни і миру – федерація, місцеве самоврядування та ін. )

II. Сумісна компетенція, перелік питань, які вирішують і федерація і суб’єкти федерації( федерація видає закон. Принцип, а суб’єкти федерації видає свої закони на основі цього принципу, враховуючі місцеві обставини).

III. Залишкова компетенція – вона, прямо не знаходить свого відображення, а виглядає у формі представництва ( якщо федерація по питанню не вирішує, то це вирішує суб’єкти федерації).