Конституційні принципи судоустрою й судочинства.
У загальному вигляді принципи судоустрою й судочинства можна розглядати як закріплені конституцією держави або такі, що випливають з її норм основоположні правові ідеї, які визначають організацію і діяльність державних органів, які здійснюють судову владу. Ці ідеї визначають будову судів, їх демократизм.
Конституційні принципи судоустрою й судочинства мають опосередковуватись у галузевому законодавстві, тобто законах про судові системи, про суди, про суддів.
До системи конституційних принципів судоустрою й судочинства можна віднести принципи законності, здійснення правосуддя тільки судом; незалежності суддів; здійснення правосуддя на засадах рівності усіх перед законом і судом; забезпечення права кожному на звернення до суду за захистом своїх інтересів; презумпція невинуватості; забезпечення підозрюваному та обвинувачуваному права на захист; змагальності і рівності сторін; гласності розгляду справи в суді; мови судочинства та забезпечення користування рідною мовою під час здійснення правосуддя, участі громадян у здійсненні правосуддя; охорони честі і гідності особистості.
Дія принципів судоустрою й судочинства неоднаково проявляється у різноманітних видах судочинства, здійснюваного у рамках конституційного, цивільного, адміністративного і кримінального судочинства. При цьому, якщо в перших трьох випадках принципи правосуддя діють у судових засіданнях, то у четвертому випадку (кримінальне судочинство) принципи діють не тільки у судовому розгляді, а й на стадіях, які передують судовому розгляду.
Наприклад, законність – універсальний правовий принцип. Принцип законності у правосудді і судочинстві спрямований на беззастережне виконання та додержання законів усіма учасниками суспільних відносин, на забезпечення такої поведінки громадян і діяльності державних органів, що відповідають вимогам норм права. У процесуальних кодексах чітко регламентовано провадження усіх допустимих з точки зору закону процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень. При цьому учасники процесу повинні неухильно додержуватись вимог не лише процесуального, а й матеріального (кримінального, цивільного, адміністративного) законів. Вимоги чіткого додержання та виконання законів у провадженні, зокрема, досудового (попереднього) розслідування або в суді встановлюється нормами кримінально-процесуального закону не тільки для суб’єктів, що здійснюють провадження у справі (судді, слідчого, прокурора), а для залучення до сфери кримінального судочинства громадян, їх захисників та представників, експертів, спеціалістів тощо.
Принцип здійснення правосуддя тільки судом. Правосуддя у кримінальних, цивільних, адміністративних справах може здійснюватися лише судом. Судова влада здійснюється тільки судами в особі професійних суддів та залучених у встановленому законом порядку до здійснення правосуддя присяжних, народних засідателів. Ніякі інші органи та особи не можуть здійснювати правосуддя.
Принцип здійснення судочинства на засадах рівності всіх перед законом і судом. Його суть у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принцип презумпції невинуватості досить часто чітко і повно виписаний у конституціях. Так, згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».
З презумпцією невинуватості пов’язано і багато інших положень та вимог закону, в тому числі: а) заборона суду, прокурору, слідчому, особі, яка провадить дізнання, перекладати обов’язки у доказуванні на обвинувачуваного; б) покладання на державні органи, що здійснюють провадження у справі, обов’язків виконувати всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин кримінальної справи, виявляючи при цьому як обставини, що викривають, так і виправдовують обвинувачуваного; в) забезпечення обвинувачуваному і підозрюваному права на захист; г) встановлення правила, згідно з яким визнання обвинувачуваним своєї провини може бути покладено в основу обвинувачення лише за умови підтвердження такого визнання сукупністю наявних доказів у справі; ґ) закріплення у законі неприпустимості винесення судом обвинувального вироку на підставі припущень.
Принцип забезпечення підозрюваному та обвинувачуваному права на захист як гарантія правосуддя і кримінального судочинства спирається на конституційні та кримінально-процесуальні норми.
В конституціях можуть бути прописані інші принципи судоустрою й судочинства, зокрема підтримання прокурором державного обвинувачення в суді, гласності розгляду справи в суді, мови судочинства та забезпечення користування рідною мовою у процесі здійснення правосуддя, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду та ін.