1. Методологічні засади побудови бухгалтерського обліку в банках: загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку, національні положення бухгалтерського обліку та міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Застосування міжнародних принципів та стандартів бухгалтерського обліку дає можливість складати фінансову звітність, яка достатньою мірою відтворює вірогідну та зрозумілу картину господарсько-фінансової діяльності банку. Принцип бухгалтерського обліку — це правило, яким слід керуватися під час вимірювання, оцінювання та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності. До міжнародних (загальноприйнятих) принципів бухгалтерського обліку належать: принцип автономності; принцип безперервності діяльності; принцип нарахування та відповідності доходів і витрат; принцип обачності; принцип єдиного грошового вимірника; принцип превалювання змісту над формою; принцип історичної (фактичної) собівартості; принцип періодичності; принцип послідовності. Національні стандарти з бух.обліку – це низка нормативних документів, у яких зазначено принципи і методи ведення бух.фінансового обіку та складання фінансової звітності. Для регулювання фінансового обліку в Україні запроваджено 25 національних положень. Упровадження національних положень бух обліку дало змогу привести національну систему бух обліку і звітності у відповідність до реалій ринкової економіки та МСБО.

2. Бухгалтерський облік в банках як інформаційна система. бухгалтерський облік — це процес спостереження, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передання інформації про господарську діяльність банку зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. значуща соціальна роль фінансового бухгалтерського обліку полягає в забезпеченні користувачів інформацією через надання фінансової звітності. Проте корисність інформації залежить від того, чи розуміє зміст повідомлення той, хто отримує інформацію. У процесі передання інформації важливим є однозначне тлумачення і розуміння понять, термінів, показників та інших носіїв інформації, які використовуються під час прийняття рішень менеджерами, інвесторами, кредиторами та іншими учасниками ринку. Розв’язання цієї проблеми вирішується через зобов’язання усіх підприємств вести фінансовий бухгалтерський облік і складати фінансову звіт­ність за правилами, установленими державою. предметом бухгалтерського обліку в банку є його господарська діяльність (різні банківські операції), а кінцевим продуктом — бухгалтерська звітність про господарську діяльність. Наявність особливостей у системі бухгалтерського обліку в банках обумовлена сферою їхньої діяльності — фінансові ринки, а відповідно і специфікою операцій, які вони здійснюють, та їх роллю в забезпеченні стабільності грошово-кредитної системи.

3. Види бухгалтерського обліку: фінансовий та управлінський та відмінності між ними. У складі бухгалтерського обліку виокремлюють два види обліку: фінансовий та управлінський. Вони не є самостійними видами бухгалтерського обліку, а розглядаються як взаємозв’язані підсис­теми цілісної системи бухгалтерського обліку. Фінансовий облік — це сукупність правил і процедур, які забезпечують підготовку і передання інформації про фінансовий стан, фінансові результати діяльності та потоки грошових коштів банку згідно з вимогами чинного законодавства для задоволення потреб зовнішніх та внутрішніх користувачів для прийняття ними економічних рішень. Управлінський облік — це сукупність правил і процедур, які забезпечують підготовку і надання інформації про діяльність банку для задоволення потреб керівництва банку та його менеджерів під час прийняття управлінських рішень згідно з вимогами внутрішніх нормативно-правових документів банку. відмінності обумовлені метою і спрямованістю видів обліку, принципами організації, змістом і порядком надання та використання бухгалтерської інформації. Основні об’єкти фінансового обліку — це активи, зобов’язання, капітал, доходи та витрати. До об’єктів управлінського обліку належать доходи, витрати та фінансовий результат, які групуються за видами операцій, що здійснюються банком, за видами джерел коштів, що використовуються для залучення ресурсів, за структурними підрозділами, які одержують або несуть відповідні доходи або видатки. Мета фін.обл. - Складання і надання фінансової інформації про господарську діяльність банку для забезпечення потреб насамперед зовнішніх користувачів. Мета упр.обл. - Складання і надання інформації про господарську діяльність банку менеджерам для забезпечення функцій щодо управління банком. Регулювання ф.о. - Закони, національні положення бухгалтерського обліку, МСБО, нормативно-правові акти НБУ. Регулювання упр.о. - Внутрішні нормативно-правові акти банку. Спрямованість ф.о. - Ретроспективний (оцінка минулих господарських подій). Спрямованість упр.о. - Спрямований у майбутнє (фінансове планування і контроль за поточною господарською діяльністю банку). Відкритість ф.о. - Фінансова звітність підлягає оприлюдненню. Відкритість упр.о. - Управлінська звітність є комерційною таємницею.

4. Компоненти фінансової звітності. Компонентами фінансової звітності є: баланс;звіт про фінансові результати; звіт про рух грошових коштів; звіт про власний капітал; примітки до звітів. Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звернення керівника банку, загальна інформація про діяльність банку, звіт аудитора тощо), які включені до складу річної фінансової звітності, не є компонентами фінансової звітності. Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти одних і тих самих господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду та розкривають облікову політику та її зміни, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності, а також розроблення прогнозів щодо перспектив розвитку бізнесу банку. Баланс - надання інформації про фінансовий стан банку на звітну дату. Звіт про фінансові результати - Надання інформації про доходи, витрати та фінансові результати від діяльності за звітний період. Звіт про рух грошових коштів - Надання інформації про надходження і вибуття грошових коштів унаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяльності протягом звітного періоду. Звіт про власний капітал - Надання інформації про зміни у складі власного капіталу протягом звітного періоду. Примітки до фінансових звітів - Виклад облікової політики та пояснення інформації, наведеної у кожному фінансовому звіті.

5. Користувачі фінансової звітності та їх вимоги щодо звітності. Фінансова звітність задовольняє інформаційні потреби різних категорій користувачів і має бути корисною для передбачення майбутнього успіху чи невдачі банку. Розуміти й аналізувати фінансову звітність банку повинен кожен керівник більш чи менш високого рангу. Забезпечення інформацією відбувається через розкриття (надання) користувачам такої інформації, яка є для них суттєвою. Користувачі: інвестори - Інформація про ризик, що супроводжує інвестиції, та про дохід від них, вартість акцій, надійність та прибутковість емітента. Акціонери - Інформація, яка дала б змогу оцінити здатність банку виплачувати дивіденди, а саме: склад та обґрунтованість витрат, сума прибутку банку, загальна дохідність банку. Працівники - Інформація про стабільність та прибутковість свого банку, збереження робочих місць, оплату праці, соціальне та пенсійне забезпечення. Кредитори - Інформація про ліквідність та платоспроможність банку з метою прогнозування його можливості вчасно розрахуватись за фінансовими зобов’язаннями. Клієнти банку - Інформація, що допомагає зробити оптимальний вибір обслуговуючому банку. Органи державного управління - Інформація про розподіл ресурсів і результати діяльності банку, про повноту і своєчасність сплати податків. Громадськість - Інформація щодо діяльності окремих банків та стабільності банківської системи. НБУ - Інформація щодо діяльності кожного банку з метою здійснення наглядових функцій, для визначення стану грошово-кредитного ринку, стану готівково-грошового обігу, для складання платіжного балансу держави, аналізу операцій банків з валютними цінностями тощо. Міжнародні фінансові організації - Зацікавлені в інформації з міжнародної фінансової статистики (даних про валютні курси, ліквідність, гроші та банківські операції, процентні ставки, міжнародні трансакції тощо).

6. Принципи складання фінансових звітів. В основу побудови структури звіту про фінансові результати покладені такі принципи: 1)класифікація господарської діяльності на звичайну та надзвичайну; 2)обчислення проміжного фінансового результату за функціональною ознакою; 3)розподіл витрат на прямі та непрямі. В цей звіт покладено принцип нарахування доходів і витрат та їх відповідності. В основу складання балансового звіту покладено принцип двоїстості. Одні й ті самі ресурси банку класифікуються з 2-х позицій, а саме: за функціональним значенням і розміщенням(актив) та за джерелами формування й призначення(пасив). Вартісний вираз ресурсів банку в обох випадках групування буде один і той самий.

7. Визначення елементів Балансу: активи; зобов’язання; капітал (обліковий). Активи, зобов’язання, власний капітал — це елементи балансу, які розкривають фінансовий стан банку. баланс — це звіт про фінансовий стан банку, який відображає його активи, зобов’язання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату. Активи — це контрольовані банком ресурси, які є результатом минулих подій і від використання яких у господарській діяльності банк сподівається отримати доходи (економічну вигоду) у майбутньому. Активи в балансі банку розміщені за принципом зменшення ліквідності: від найбільш ліквідних до низьколіквідних. Зобов’язання — це заборгованість банку, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів банку, що втілюють у собі економічні вигоди. Зобов’язання в балансі банку розміщені за такими принципами: 1) за контрагентами, 2) джерелами мобілізації коштів і 3) залежно від строків розпорядження ними (ліквідності). Контрагентів насамперед поділяють на дві категорії: 1) банки та 2) клієнти — не банки. Клієнти — не банки можуть бути юридичними особами або фізичними особами. Власний капітал — це частина в активах банку, що залишається після вирахування його зобов’язань. З формули балансового рівняння випливає, що к=а-з. вартість капіталу власників залежить від оцінки активів і зобов’язань. Статті в структурній частині «власний капітал» розміщені за такими принципами: 1) джерела формування власного капіталу, 2) сталість цих джерел — від більш сталих до несталих. Так, спочатку розміщено статутний капітал, потім іде резервний капітал і наприкінці — нерозподілений прибуток.

8. Визначення елементів Звіту про фінансові результати: доходи; витрати. Звіт про фінансові результати надає інформацію про доходи та витрати, а також фінансовий результат від господарської діяльності банку за певний визначений (звітний) період. Основними елементами звіту є доходи та видатки. Фінансовий результат не є самостійним елементом цього звіту, оскільки обчислюється через співвідношення доходів і видатків. Доходи — це збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, що веде до зростання власного капіталу банку (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків засновників).Доходи, які виникають від діяльності банку, можна об’єднати в такі групи: 1) відсоткові доходи, 2) комісійні доходи, 3) доходи від торговельних операцій, 4) інші операційні доходи, 5) доходи від інвестиційної діяльності, 6) доходи від надзвичайної діяльності. Витрати — це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу банку (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу між власниками). Витрати звичайно пов’язані зі споживанням ресурсів у процесі діяльності банку, і їх можна об’єднати в такі групи: 1) відсоткові витрати, 2) комісійні витрати, 3) витрати від торговельних операцій, 4) інші операційні витрати, 5) загальноадміністративні витрати та витрати на персонал, 6) витрати на безнадійні та сумнівні борги, 7) надзвичайні витрати.

9. Обчислення та пояснення впливу господарських операцій на фінансовий стан банку. Метод подвійного запису дає змогу не тільки описати операцію, а й проконтролювати правильність відображення її економічного змісту. За його допомогою можна зясувати, внаслідок яких операцій сталися зміни певного виду економічних ресурсів та джерел їх утворення, звідки ці ресурси надійшли і де вони розміщені. Аналіз проводиться за такою формулою: А= З +К +(Д-В). Виділяють 4 типи операцій. Операції першого типу змінюють розміри окремих статей активу, тобто призводять до змін у структурі активів балансу, проте сукупна сума активів залишається без зміни. Вони не впливають на зміну суми валюти балансу. Операції другого типу викликають зміни у стр-рі зобов’язань і капіталу, але не змінюють їх загальної суми. Валюта балансу не змінюється. Операції 3-го типу спричинюють одночасні зміни у складі активів і пасивів у бік зростання в однаковій сумі, внаслідок чого валюта балансу збільшується. Операції 4-го типу викликають зменшення активів і пасивів в однаковій сумі, внаслідок чого валюта балансу знижується.

10. Визначення, методи оцінки та структура синтетичних рахунків обліку основних видів активів банку, зокрема: грошові кошти; кредити надані клієнтам; строкові депозити та кредити, які розміщено в інших банках; торговельні цінні папери; цінні папери в портфелі банку на продаж; боргові цінні папери, що утримаються до погашення; довгострокові фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні компанії; основні засоби та нематеріальні активи; нараховані доходи до сплати; інші активи.

11. Визначення, методи оцінки та структура синтетичних рахунків обліку основних видів зобов’язань, зокрема: кошти банків; поточні рахунки клієнтів; строкові депозити клієнтів; боргові цінні папери власної емісії; субординований борг; нараховані витрати до сплати, інші зобов’язання.

12. Визначення,

13. Визначення регулюючого бухгалтерського проведення та методика їх оформлення. Регулююча проводка - це ліквідація проблем, створених самим же бухгалтером. Регулюючі проводки бувають чотирьох типів: Відкладені доходи(аванси отримані); Нараховані доходи(дебіторська заборгованість від покупців і замовників; дивіденди зароблені, але ще не отримані від інших підприємств; зароблені, але ще не отримані % по кредитах, наданих іншим суб'єктам); Відкладені витрати(аванси видані); Нараховані витрати (заробітна плата зароблена, але станом на кінець звітного періоду ще не виплачена; нараховані, але ще не сплачені % по кредитах, отриманих від інших суб'єктів; інші понесені, але ще не оплачені витрати). Регулюючі проводки, як правило, пов'язані з рахунками доходів і рахунками витрат, тобто з так званими проміжними (тимчасовими) рахунками. Інакше кажучи, з тими рахунками, які перед звітом повинні закриватись, а значить мати нульове сальдо. З іншого боку, регулюючі проводки, як правило, пов'язані з нарахуванням доходів (витрат), або їх відкладенням. відкладення доходів (витрат). Щоб доходи або витрати стали "відкладеними", потрібно спочатку відповідні оплати зарахувати до доходів (витрат). Справа в тому, що внаслідок неминучості процедури нарахування, ми не маємо чого відкладати, вони від самого початку є відкладеними. Так, отриману від покупців попередню оплату одразу зараховуємо на рахунок "Аванси отримані", а попередню оплату постачальникам одразу зараховуємо на рахунок "Аванси видані" і, таким чином, доходи або витрати відкладаємо на майбутній період.

14. Класифікація та характеристика балансових бухгалтерських рахунків: постійних, тимчасових, контрарних, доповнюючих. Балансові рахунки призначені для обліку за елементами фінансової звітності. Відповідно до елементів фінансової звітності вони поділяються на постійні та тимчасові. Постійні балансові рахунки включають: рахунки для обліку ресурсів (активів); рахунки для обліку зовнішніх джерел утворення ресурсів (зобов’язань); рахунки для обліку власних джерел утворення ресурсів (власного капіталу). Отже, до складу постійних балансових рахунків входять рахунки, на яких обліковуються елементи балансу. До тимчасових належать рахунки для обліку доходів та витрат банку. Облік витрат банку ведеться за елементами, а доходів — за видами. Їх називають тимчасовими тому, що по закінченні повного облікового періоду вони підлягають закриттю. Механізм закриття цих рахунків підпорядкований визначенню фінансового результату за календарний рік, що минув. З метою уточнення оцінки окремих видів активів, зобов’язань та джерел власного капіталу до постійних балансових рахунків відкривають контрарні рахунки. За призначенням контрарні рахунки є регулюючими. Контрарні регулюючі рахунки уточнюють оцінку постійного балансового рахунку в бік зменшення і в балансі відображаються зі знаком мінус. Контрактивні відображаються на стороні активів, контрпасивні — на стороні зобов’язань або капіталу. Доповнюючі рахунки завжди збільшують оцінку постійного балансового рахунку. Якщо постійний рахунок буде активним, то додатковий також буде активним і матиме дебетове сальдо.

15. Структура та характеристика позабалансових бухгалтерських рахунків. Метод обліку позабалансових операцій. Позабалансові рахунки поділяють на дві категорії залежно від об’єктів обліку. Рахунки першої категорії призначені для економічних за змістом об’єктів обліку: тверді потенційні зобов’язання та потенційні вимоги банку. Твердими їх називають тому, що банк не може відмовитися від виконання угод, де такі зобов’язання та вимоги передбачені в односторонньому порядку, та уникнути штрафних санкцій у разі їх невиконання. У зв’язку з тим, що облік операцій на позабалансових рахунках ведеться із застосуванням методу подвійного запису, виникає необхідність визначення критерію, за яким можна з’ясувати характер рахунка. Характер рахунка визначається залежно від того, як такий рахунок переходить на баланс у разі виконання банком його зобов’язання або вимоги. Характеристика рахунків — актив або пасив — визнача­ється так: позабалансовий рахунок — активний, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок.; позабалансовий рахунок — пасивний, якщо при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок. Для реалізації методу подвійного запису на позабалансових рахунках використовується технічний позабалансовий рахунок, який називають контррахунком. Він є контррахунком до будь-якого позабалансового рахунка і має характер активно-пасивний.

16. Принцип обережності та його застосування в бухгалтерському обліку банку. Обачність зумовлена невизначеністю певних подій. Наприклад, для банку завжди існує ймовірність того, що певні кредити не будуть повернуті позичальниками. У зв’язку з цим, оцінюючи у звітах інформацію, слід уникати завищення активів та доходів або заниження витрат та зобов’язань банку. Це означає, що витрати та зобов’язання потрібно відображати у фінансовому обліку відразу після отримання відомостей про ймовірність їх виникнення, а активи та доходи — лише тоді, коли вони реально отримані або зароблені. Тому, наприклад, сумнівні та безнадійні кредити слід списувати на витрати та вираховувати із загальної суми кредитів, наданих у тому періоді, коли з’явили­ся сумніви щодо можливості їх повернення. Іншим прикладом застосування принципу обачності є оцінка цінних паперів у портфелі банку за правилом нижчої вартості. У банківській практиці проведення за всіма видами резервів складаються на момент визначення і виникнення ризиків незалежно від достатності чи наявності прибутку. Особливою рисою резервів, сформованих виходячи із принципу обачності, є їх негрошова природа, тобто для їх створення банку не потрібно мати грошові кошти. Важливе значення принципу обачності полягає в тому, що його застосування дає змоги користувачам уникнути надмірного «оптимізму» в оцінці об’єктів фінансового обліку і є для менеджерів, безперечно, важливим інструментом управління банківськими ризиками (кредитним, ринковим).

17. Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат та і його впровадження в бухгалтерському обліку банку. Принцип нарахування регулює момент визнання доходів і витрат. За цим принципом доходи і витрати відображаються в обліку в тому періоді, коли вони були нараховані, тобто зароблені чи здійснені, незалежно від того, коли фактично були отримані чи сплачені гроші. Усі завершені операції реєструються тоді, коли вони мали місце, незалежно від часу отримання або сплати грошей. Принцип нарахування, як зазначалося, означає, що доходи зароблені (визнані) в тому періоді, коли господарська операція, від здійснення якої саме і заробляється дохід, мала місце, а не тоді, коли гроші фактично отримано. Виходячи з цього принципу дохід визнається у момент продажу активу або надання послуги, коли і має місце його заробляння, а не на дату надходження грошей у касу або на рахунок від продажу активу чи послуги. Для застосування принципу нарахування головним критерієм є те, що дохід вважається заробленим, коли процес заробляння в основному завершений. Витрати мають місце в періоді, коли товари або послуги використовуються або споживаються. Це означає, що критерієм визнання витрат є момент використання товару або послуги. До переваг принципу нарахування відносять те, що його застосування дає можливість інформувати користувачів не тільки про надходження або сплату грошових коштів у минулому, а й про зобов’язання платити кошти або про їх надходження в майбутньому.

18. План рахунків комерційного банку та його структура. План рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій. рахунок — це інструмент, який використовується для збору інформації про кожний елемент фінансової звітності у стандартизованому форматі. У фінансовому обліку за допомогою рахунків забезпечується: 1) всеохопна реєстрація господарських операцій, що впливають на фінансовий стан; 2) перевірка точності відображення операцій. Рахунок дає змогу відобразити та простежити зміни кожного показника фінансових звітів, які мали місце за звітний період. Національним банком України розроблено окремо План рахунків бухгалтерського обліку для установ НБУ та План рахунків для комерційних банків. У структурі Плану рахунків можна виділити три частини, які логічно пов’язані між собою: балансова частина; частина доходів і витрат; позабалансова частина. Балансова частина включає перші п’ять класів(від першого до п’ятого) рахунків. На підставі рахун­ків перших п’яти класів складається балансовий звіт комерційного банку. Друга частина охоплює класи доходів та витрат (шостий та сьомий класи). На базі рахунків шостого та сьомого класів складається звіт про фінансові результати. У плані рахунків банку на відміну від підприємств в одному класі об’єднані різні за характером рахунки. Кожний клас включає як активні, так і пасивні рахунки. Третя частина містить клас позабалансових рахунків (дев’ятий клас), на рахунках якого обліковуються позабалансові операції банку. До особливої риси позабалансових операцій слід віднести те, що в момент їх здійснення не змінюється фінансовий стан банку. Рахунки усіх трьох частин призначені для ведення фінансового обліку. Восьмий клас призначений для рахунків для ведення управлінського обліку і для рахунків, через які передбачено забезпечити зв’язок між рахунками фінансового обліку та рахунками управлінського обліку.

19. Характеристика і структура окремо кожного класу Плану рахунків. У першому класі обліковуються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків. Рахунки другого класу використовуються для обліку операцій за розрахунками з клієнтами (крім банків). Тут обліковуються кредити та аванси (кредити, що не підкріплені кредитною угодою), бюджетні кошти, депозити, кошти на транзитних рахунках, а також окремо дебіторська та кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами. Поділ клієнтів на контрагенти на рівні Плану рахунків відбувається на основі секторів економіки. У третьому класі відображаються два різні типи операцій: передбачені операції з цінними паперами (окрім цінних паперів, що рефінансуються НБУ, і довгострокових вкладень) та операції за іншими розрахунками, зокрема за господарськими операціями банку, операціями з формування банківських резервів, клірингові і транзитні розрахунки, розрахунки між установами одного банку, позиції банку за іноземною валютою та дорогоцінними металами тощо. Окремою позицією в цьому розділі обліковується субординований борг. У четвертому класі зосереджені групи рахунків, які відображають довгострокові вкладення банку в асоційовані та дочірні підприємства, в нематеріальні активи та в основні засоби. У п’ятому класі обліковується капітал банку. Він включає привнесений капітал, нерозподілений прибуток і визначає залишковий інтерес власників банку в активах за вирахуванням зобов’язань. Фінансовий результат від діяльності банку, як уже зазначалося, безпосередньо відображається на рахунках цього класу у складі нерозподіленого прибутку. У шостому і сьомому класах відображені операції, які пов’язані з формуванням доходів, а також витрати, які забезпечують діяльність комерційного банку. Усі доходи і витрати обліковуються на рахунках цих розділів незалежно від порядку оподаткування. Дев’ятий клас призначений для відображення позабалансових операцій (табл. 1.16). Усі рахунки цього класу можна поділити на три групи: вимоги та зобов’язання банку, які можуть виникнути в майбутні періоди та за якими банк піддається ризику; документи і цінності; рахунки за операціями з приватизації.

20. Реєстри аналітичного обліку. Характеристика особового рахунку. Щоденна детальна інформація про здійснені банком операції відображається в основній формі аналітичного обліку — особовому рахунку. Особовий рахунок є формою облікового регістру. Обліковий регістр – це письмовий документ (бухгалтерська форма), який містить накопичені та систематизовані за певними ознаками дані первинних документів. Особові рахунки ведуться за всіма відкритими в банку аналітичними рахунками. Основним аналітичним регістром в банку є особовий рахунок. В ньому відбиваються за встановленими параметрами ознаки господарських операцій, що здійснені банком, яки дозволяють з граничною точністю встановити: від кого або кому, звідки або куди перераховані грошові кошти і за що саме. До основних синтетичних регістрів належать: бухгалтерській журнал, в якому фіксуються всі проведені банком за робочий день господарські операції, оборотно-сальдова відомість, перевірочна відомість. Облікові регістри є базою для складання бухгалтерської звітності. найважливішою складовою бухгалтерської звітності є загальна фінансова звітність. Фінансова звітність – це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності банку за звітній обліковий період.Виокремлення особових рахунків залежить від виду активу, зобов'язань і власного капіталу з розподілом за контрагентами. Особові рахунки підлягають реєстрації в спеціальній книзі, де для кожного балансового рахунку IV порядку відводяться окремі аркуші. В ній реєструються всі особові рахунки клієнтів, а також рахунки, відкриті за внутрішньобанківськими операціями (облік майна, власного капіталу, доходів, витрат, результатів діяльності, розрахунків). При закритті рахунку в книзі проставляється дата і вка­зується причина закриття. Книга зберігається у головного бухгалтера; зміни у реєстраційних записах можуть здійснюватись тільки а його дозволу. За деякими балансовими рахунками аналітичний облік ведеться на зведених особових рахунках чи в операційних журналах, книгах, картках у вигляді хронологічного запису операцій для забезпечення контролю за використанням коштів за цільовим призначенням. Наприклад, для обліку касових операцій застосовується «Книга обліку готівки операційної каси та інших цінностей банку»; для обліку основних засобів—«Журнал обліку основних засобів»; при розрахунках розрахунковими чеками може використовуватися зведений особовий рахунок за аналітичним рахунком «Розрахунки чеками»; видачу розрахункових чекових книжок можна обліковувати за спеціальними картками обліку і т. ін.

21. Реєстри синтетичного обліку. Характеристика оборотно – сальдової відомості. Фінансовий облік повинен забезпечити реалізацію принаймні двох функцій: 1) запис інформації про операції, які виконуються банком, та можливість відобразити ці операції в агрегованому вигляді у балансо­вій та фінансовій звітності для аналізу та управління; 2) запис детальної інформації про параметри та контрагентів кожної операції з метою отримання звітів різного рівня для внутрішнього користування, подання перевірним органам та для обрахування макроекономічних параметрів грошово-кредитної статистики. Крім того, враховуючи високу ступінь автоматизації ведення бухгалтерського обліку, необхідно передбачити низку параметрів для автоматизованого виконання завдань, наприклад, для нарахування відсотків, складання допоміжної фінансової звітності за окремими видами операцій (кредитними, депозитними і т. п.). Здійснення агрегованого обліку для виконання першої функції забезпечується за допомогою синтетичного обліку, тобто з використан­ням бухгалтерських рахунків. Їх перелік наведено у плані рахунків

22. Параметри аналітичного обліку та формування номеру особового рахунку. У сучасних умовах процес БО в банках автоматиз. У звязку з цим, з метою збереження інформ про кожний окремий обєкт анал обліку, оптиміз його ведення, підготовки звітності кб, НБУ було розроблено „методичні вказівки щодо ведення параметрів анал обл”. Згідно цього докум параметри под на обовязкові і необовязк, параметри контрагентів і ті, що стосуються безпосер анал рах. До обовязк парам контраг відносять: код контраг, ідентифікац код, резидентність, код країни, ознака інсайдера, інституц сектор економіки, форма власності, галузь економіки, символ економ д-ті, види ек д-ті. До необ :х-ка контраг, параметри для податкових органівДо обовязк параметрів анал рах відн : загальнооюовязк - № ан рах, 3 баланс рах, код валюти, код контрагента, Спеціальнооб-параметри яких формуються в розрізі окремих банк рах(для депоз, операц з ЦП) Необовязк параметри анал рах – код філії, вид рахунку, ліміти овердрафту. Кожному особовому рахунку надається відповідний помер, який .може мати до 14 знаків. Перші п'ять (зліва направо) жорстко регламентовані, інші дев'ять (від шостого знака до чотирнадцятого) банк формує самостійно відповідно до визначених параметрів аналітичного обліку. Знаки набувають значень від 0 до 9. Номер рахунку не може містити менше ніж п'ять знакі

23. Класифікація банківських документів та їх параметри. Усі банківські операції відображаються в обліку тільки при наявності документального підтвердження. Банківські докумен­ти— це письмове розпорядження клієнта чи відповідального працівника банку на проведення грошово-розрахункової операції або іншої операції в банку. За призначенням вони поділяються на розпорядчі, тобто такі, що містять дозвіл на виконання операції, і виконавчі. Документи надходять до банків від підприємств і установ, інших банків, а також складаються безпосередньо в банку і містять необхідну інформацію про характер операції, що дає змогу перевірити її законність і здійснити банківський контроль. Таким чином, документ є письмовим підтвердженням виконання операції та підставою для відображення її в бухгалтерському обліку. Документ, який засвідчує операцію, називається первинним. На підставі первинних документів можуть складатись зведені документи. Сукупність документів, що використовуються банком для ведення бухгалтерського обліку і контролю, складає банківську документацію.Документи за змістом операцій поділяються на:Касовими документами оформляються операції з приймання і видачі готівки. Вони діляться на приходні та видаткові. До приходних належать оголошення на внесення готівки в касу банку, приходний касовий ордер тощо; до видаткових – грошовий чек на отримання готівки і видатковий касовий ордер.Меморіальні документи використовуються для безготівкових перерахувань за рахунками. Це розрахункові документи, що надаються банку клієнтами (платіжні доручення, вимоги-доручення, розрахункові чеки), меморіальні ордери та ін.До позабалансових документів належать приходні та видаткові позабалансові ордери. Цими документами оформляються приймання та видача коштовностей і документів, що зберігаються в касі та сховищі.Форми документів, що підприємства подають банкам, а також документів, що вони отримують від банків на підтвердження виконання відповідних операції, включені в уніфіковану систему грошово-розрахункової документації. Вони затверджені Правлінням НБУ і стандартизовані. Для складання документів використовуються стандартні бланки встановленого зразка, виготовлені друкарським способом. Широко застосовується складання грошово-розрахункових документів на електронно обчислювальних машинах (з аналогічним розташуванням усіх даних, передбачених стандартною формою друкарського бланку за певною операцією).Банківські документи включають дані, які називаються реквізитами. До обов’язкових реквізитів відносять: назву установи банку; дату здійснення операції; зміст операції; суму операції; підписи відповідальних осіб. Інші реквізити залежать від виду операції.Усі грошово-розрахункові документи у своєму складі мають меморіальний ордер, у якому вказано бухгалтерську проводку, тобто визначені бухгалтерські рахунки, що підлягають дебетуванню і кредитуванню.Реквізити в документах розміщені у відповідній послідовності: довідкові дані – ліворуч, бухгалтерські і статистичні – праворуч. Кількість примірників документів повинна бути достатньою для відображення операції в обліку за всіма особовими рахунками всіх сторін-учасників, що беруть участь у виконанні банківської операції. Усі примірники заповнюють на друкарській машинці в один прийом або шляхом множення оригіналів. Чеки, об’яви на внесення готівкою, квитанції, приходні і видаткові касові ордери заповнюють власноручно.

Організація міжбанківських переказів шляхом використання національної електронної системи платежів та їх облік. Міжбанківські розрах -це с-ма виконання і рег-ня платежів за грош. вимогами за зобов’язаннями, які вин-ть між банками у процесі їх д-ті. В пров-ні розрах-ів шляхом вик-ня СЕП вик-ся наст.рах-ки: 1200 та 1300. Розрах-ки через СЕП зд-ся за 2-рівневою с-мою обліку, т/т облік ведеться односасно на 2-х рах-ах : коррах-ку, який відкривається в обл.-опер.відділі РУ НБУ; тех.рах-к - відкрив-ся в РРП, на якому відобр-ся інф-ція по кожній операції, а на коррах-ку відобр-ся сума оборотів за день.Схема розрах-ів через СЕП: 1 етап. 8-00 - РРП на поч.дня отримує від ОПЕРУ НБУ інф-цію про стан коррах.і передає інф-цію КБ. 2 етап. Безпосередньо зд-ня розрахунку. Від клвєнта завдання - передати кошти партнеру: Д-т1 2600 -поточ.рах-к клієнта банку, К-т1 1200 коррах.банку платника. 3 етап. Дана інф-ція надходить у РРП і відобр.нв їїї тех.рах-ку і передається в РРП банка - отримувача, яка обсл-є банк-отримувач коштів. РРП банку-отримувача коштів відобр.отриману інф-цію на його тех.рах-ку банка-отрим.коштів. 4 етап. У банку-отр.коштів пров-ся проводка: Д-т2 1200, К-т2 2600. В кінці дня в РРП підбиваються всі обороти і відобр-ся на коррах-ах в ОПЕРУ.

24. Визначення і режим функціонування рахунків “ лоро” і “ностро”. Облік прямих кореспондентських розрахунків в комерційному банку. Відображення операцій за прямими кореспондентськими угодами проводиться на рахунках:1500 «Кореспондентські рахунки, які відкриті в інших банках»; 1600 «Кореспондентські рахунки інших банків». Рахунок 1500 є активний і призначається для обліку коштів на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, а також депозитів до запитання в інших банках. За дебетом рахунка проводяться суми, що надходять на користь банку, його клієнтів і кореспондентів. За кредитом рахунка проводяться суми, що списуються згідно з дорученням банку за власними операціями, операціями клієнтів і кореспондентів. Рахунок 1600 є пасивним і призначається для обліку коштів на кореспондентських рахунках, які відкриті іншим банкам. За цим рахунком також обліковуються залучені від банків депозити до запитання. За кредитом рахунка проводяться суми, які надходять на користь банків та їх клієнтів. За дебетом рахунка проводяться суми, які списуються згідно з дорученням банку — власника рахунка за власними операціями і за операціями їх клієнтів.

    Зміст операції	Дт	Кредит
    Отримання платежу на користь клієнта	1500	2600
    Сплата банком комісійних за обслуговування рахунка	7100	1500
    Банк вирішив розміс-тити надлишок кош-тів на своєму кор.-рахунку на короткостр депозит	1512	1500
    За дорученням банку-кореспондента з його коррахунка здійснено платіж на користь клієнта	1600	2600

25. Класифікація банківських рахунків, що відкриваються клієнтам. Банки Укр.можуть відк-ти клієнтам такі рах-ки: (поточні бюджетні; кредитні; депозитні.) Поточні рах-и відкри-я під-вам усіх форм власності, їх відокр.підрозділам, а також фіз.особам для зберігання коштів і здійсн.розрах. Вони приз-і для обігу коштів до запитання. Кожне під-о і його відокрем.підрозділ може відкри-и 1 осн.поточ.рах., всі ін.пот.рах-и цього п-ва вважаються додатковими. На осн.рах-ку обліковується заборгов., яка спис.в беспірному порядку. Номера поточ.рах.їх власник пов.повідомити в податк.органи, а також в банки, де відкриті ін.рахунки; Бюджетні рах-и відк-я п-ам та їх відокрем.підрозділам, яким виділяють кошти з Держ.та місц.бюджетів для їх цільового використ.;^{Кред.рах-и відк-я на договір.основі юр.і} фіз.особам тими установами банків, які мають право вид-и кредити. Кред.рах.приз-і для обліку заборг.клієнтів за кр.КБ;Депоз.рах-и відк-я на підставі депоз.угоди між власником і КБ на термін визнач.угод. Він може поп-сь за рахунок %, нарах.на депозит. Провед.розрахунков.опер.з депозит.рах.забороняється. Видача коштів готівкою з депоз.рах.юр.особам зараховується на поточ.рах.Фізичним особам для зберігання коштів та проведення розрахунків у національній валюті з іншими фізичними та юридичними особами відкриваються поточні рахунки, що мають назву вклади «до запитання». Їх відкриття проводиться на підставі заяви фізичної особи і документа, що засвідчує особу; угоди на від­криття та обслуговування рахунку між установою банку та громадя­нином; картки із зразком підпису, який вчиняється у присутності працівника банку, що відкриває рахунок та засвідчується цим пра­цівником і головним бухгалтером банку. Фізичним особам відкриваються в національній ва­люті вкладні рахунки на підставі договору про його відкриття з ви­дачею вкладнику вкладного документа (скажімо, ощадної книж­ки — іменної чи на пред'явника). Вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб-резидентів призначе­ні для обліку коштів, внесених на визначений угодою термін. Кошти на вкладні рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, перераховані з власного вкладного рахунку в іншому банку чи з по­точного рахунку в національній чи іноземній валюті. Представництвам та устано­вам уповноважені банки можуть відкривати рахунки типу «Н» та типу «П». Рахунки типу «Н» відкриваються у національній валюті. Рахунок типу «П» відкривається уповноваженим банком постій­ним представництвам іноземних компаній, фірм, міжнародних ор­ганізацій, створеним у будь-якій організаційній формі без статусу юридичної особи. Через ці організації повністю або частково здійс­нюється підприємницька діяльність нерезидента на території України. Рахунок типу «П» використовується відповідно до правил, уста­новлених для поточних рахунків резидентів України. Установи та організації можуть переходити на обслуговування в інший уповноважений банк. За цих умов банк, який закриває рахун­ки типу «Н» і «П», повідомляє про це податкову адміністрацію за місцем реєстрації представництва, регіональне управління Націо­нального банку України, яке видало ліцензії на їх відкриття. Одно­часно банк, в якому рахунок відкривається, повідомляє відповідно ці органи. Можливо переоформлення рахунку типу «Н» на рахунок типу «П»

26. Порядок відкриття поточного рахунку та режим його функціонування. Для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів банків­ських операцій відповідно до чинного законодавства України підпри­ємствам усіх видів та форм власності, а також їх відокремленим під­розділам відкриваються поточні рахунки. Можуть також відкриватися поточні бюджетні рахунки в разі виділення коштів за рахунок держа­вного або місцевого бюджету для цільового їх використання. Для їх відкриття в установу банку подається набір документів:• заява на відкриття рахунку встановленого зразка, яка підписує­ться керівником та головним бухгалтером підприємства;• копія свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, засвідчену нотаріально. Бюджетні установи за­мість цього документа подають копію довідки про внесення до єди­ного державного реєстру підприємств та організацій України, що також засвідчується нотаріально або органом, що видав відповідну довідку;• копія зареєстрованого статуту (положення), засвідчена нотарі­ально чи органом, який реєструє. Положення, які затверджуються постановами Кабінету Міністрів України чи Указами Президента України, нотаріального засвідчення не потребують. Установи та орга­нізації, які діють на підставі законів, статути (положення) не подають;• копія документа, що підтверджує взяття підприємства на по­датковий облік, засвідчена податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;• картка зі зразками підписів осіб, яким установчими документа­ми (або законодавче) надано право розпорядження рахунком та під­писання розрахункових документів. У картку заноситься також зра­зок відбитка печатки, що належить підприємству;• довідка про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.Якщо поточний рахунок відкривається відокремленому підрозді­лу підприємства, то для його Фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності, які проводять діяльність без створення юридичної особи, рахунки в банку відкриваються на їх ім'я за умови подання паспорта чи іншого доку­мента, що засвідчує особу. За дорученням підприємця, що засвідчене нотаріально, його рахунком можуть розпоряджатися інші особи. Відмітка установи банку про відкриття рахунку ставиться на ти­тульній сторінці першого примірника договору (контракту). Відповідно до чинного законодавства України господарські то­вариства, на момент його реєстрації, мають закумулювати 30 % вне­сків засновників у статутний фонд.Фіз.особи за своїми пот.рах.можуть здій-и широке коло операцій у готів.та безготівк.формі: зара-ня дохо-в (з/п, пенсія, стипендія, допомога, гонорари та ін.); зарах-я орен.плати та виторгу від реалізаціїжитла, рух.та нерух.майн зарах-я страх.виплат,відшкод.збитків; видача готівки; платежі з рахунків за послуги; до держ.та місцев.бюджетів, до позабюдж.фондів; до статутних фондів п-в. Преказа-ня коштів на інший рах-к та на рах-и ін.фіз.осіб;Інші платежі, що не суперть чин.законодавству^.

27. Побудова синтетичного обліку строкових депозитів та режим функціонування строкових депозитних рахунків. Строкові депозити— це грошові кошти, що зберігаються на окремих рахунках у банку, приносять власникові процентний дохід, не використовуються для платежів на користь третіх осіб і мають бути повернуті депоненту у визначений строк. Строкові та ощадні депозити включають: 1) міжбанківські депозити, до яких належать короткострокові та довгострокові депозити НБУ, депозити типу овернайт ін. банків, гарантійні депозити ін. банків, короткострокові та довгострокові депозити ін. банків; 2) депозити за рахунок бюджетних коштів, до яких належать депозити Держбюджету, депозити клієнтів, які утримуються з ДБУ та депозити місцевих бюджетів; 3) депозити суб’єктів господ дія-ті (коротко строк та довго строк депозити); 4) депозити фіз осіб (короткострокові та довгострокові депозити).

28. Методи сплати відсотків за залученими депозитами. Облік операцій з нарахування і сплати відсотків за залученими депозитами. Існують такі методи виплати %: За період - % можуть виплачуваться періодично або в кінці терміну визначеного депозитною угодою. На період - % виплачуються в момент внесення коштів на депозит, тобто авансом.(Дт 2600 Дт 3500, Кт 2610)Кошти на депозит залучаються за % ставкою, яка вказана в угоді. Для обчислен^ня суми нарахованих процентів КБ викоритсовують, як правило номінальну або фактичну %ст. за номінальною процентною ставкою сума депозиту, що капіталізується, обчислюється за допомогою простого %. За фактичною %ст визначається реальний відносний дохід, який обчислюється в цілому за певний період з врахуванням отриманих раніше процентів. В разі обчислення % за допомогою номінальної процентної ставки, витрати банку в окремі періоди будуть викривлені щодо поточної вартості сумарних зобов`язань. Застосування фактичної процентної ставки дозволяє розподілити витрати виходячи з поточної вартості депозиту в окремі періоди. Нарахування процентів по депозитах відбувається за допомогою проводки: Дт7040 (процентні витрати за коштами до запитання фіз осіб) 7041 (процентні витрати за строковими коштами, які отримані від фіз осіб) Кт (нараховані витрати) 1638 2638 2608 2618

29. Облік строкових депозитів і їх відображення у балансі. Строкові депозити, чи депозити на визначений строк,— це грошові кошти, що зберігаються на окремих рахунках у банку, прино­сять власнику відсотковий дохід, не використовуються для платежів на користь третіх осіб і повинні бути повернуті клієнту у визначений строк.У складі строкових депозитів виділяють ощадні вклади (депозити) і власне строкові депозити.Відкриття і д-тів :Для юридичних осіб:Дт 2600 (поточний рахунок)Кт 2610 (короткостроковий)2615 (довгостроковий) Для фізичних осіб:Дт 1001(готівка)Кт 2630 (коротк)2635(довгостр)2..Нарахування процентів по депозитах Дт 7020 (процентны витрати за коштами до запитання юр осіб)Дт 7021 (процентні витрати за строковими коштами, які отримані від юр осіб)Дт7040 (процентні витрати за коштами до запитання фіз осіб) 7041 (процентні витрати за строковими коштами, які отримані від фіз осіб)Кт (нараховані витрати) 1638,2638,2608,26183.Виплата процентів Для фіз особи:Дт 2638Кт1001 Для юр особи:Дт 2618Кт 2600 4.Закриття депозитного рахунку Для фіз особи:Дт2630 (2635)Кт1001 Для юрид особи:Дт 2610(2615)Кт 2600

30. Загальні правила обліку депозитів та вимоги щодо розкриття інформації про депозити у фінансовій звітності. Строковий депозит- це грошові кошти або банківські метали, розміщені вкладниками в банку на визначений договором строк. Строкові депозити поділ на короткострокові та довгострокові. До короткострокових відносять депозит, за яким строк овернення коштів вкладнику початково встановлений протягом календарного року. До довгострокового належить депозит, за яким строк повернення коштів встановлений не менше 12 місяців плюс 1 день. Ці рахунки призначені для обліку заборгованості банку за строковими депозитами клієнтів. Одним з найважливіших елементів механізму обліку депозитів є оцінка, за якою заборгованість за залученими депозитами банку перед контрагентами відображається в балансі. На дату залучення депозиту заборгованість за ним первісно оцінюється і відбивається в балансі за фактичною собівартістю. Після дати залучення на дату складання балансу заборгованість за залученим депозитом відображається шляхом використання методу оцінки за його тепер вартістю.

31. Загальні правила обліку кредитів та вимоги щодо розкриття інформації про надані кредити у в фінансовій звітності. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність», що банком можуть подаватись такі види кредитів: кредити юридичним та фізичним особам у національній та іноземній валютах; міжбанківські кредити. Кредитом називається будь-яка угода між банком та контрагентом (клієнтом або іншим банком), згідно з якою банк за винагороду надає кошти у розпорядження контрагента на умовах строковості та повернення. Кредити в плані рахунків поділяються на короткострокові із початковим строком погашення менше одного року та довгострокові — з початковим строком погашення більше одного року. На рахунках першого класу плану рахунків обліковуються міжбанківські кредитно-депозитні операції. У кредитних відносинах банк може бути як кредитором, так і позичальником. Тому кредити, надані іншим банком, обліковуються на активних рахун­ках 15 розділу, а кредити, одержані від інших банків, — на пасивних рахунках 13 і 16 розділів. На рахунках другого класу плану рахунків обліковуються кредити та аванси (кредити, що не підкріплені кредитними угодами) в розрізі контрагентів: суб’єктів господарської діяльності; органів загального державного управління; фізичних осіб.

Окремо обліковуються кредити в поточну та інвестиційну діяльність.

Банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Кредити позичальникові надаються з позичкового рахунка, як правило, у безготівковому порядку перерахуванням на поточний рахунок позичальника або шляхом прямої оплати розрахунково-грошових документів за товарно-матеріальні цінності, роботи і послуги, придбані на умовах договорів і контрактів з постачальниками.

Позичкові кошти можуть бути перераховані на розрахунковий рахунок позичальника для використання на цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права контролю банку за цільовим використанням кредиту. У разі потреби за рішенням банку позички для розрахунків з громадянами за укладеними з ними договорами за здану сільськогосподарську продукцію можуть видаватися й готівкою. Видача кредиту проводиться одноразово, щоденно або в інші строки, визначені в кредитному договорі, виходячи з потреби в кредиті. Довгострокові кредити можуть надаватися поетапно. Підприємствам із постійним циклом виробництва, а також позичальникам з добрим фінансовим станом, що мають репутацію надійних платників, може бути відкрито «кредитну лінію» — одержання позички в грошовій безготівковій формі в майбутньому частинами в межах заздалегідь визначеної суми і встановленого ліміту.

32. Облік операцій з видачі та погашення кредитів. Бух проведення за кред операцією пров 2-ма позиціями: облік суми кред (номінал кр). І відображення доходу за кред операціями (%, комісійні, прирівняні до % ...).Схему видачі кред можна розглядати як 1 етап – відображ у фін обліку видачі кредиту шляхом зарахування його на поточн рах :Дт 2062”Ін.короткост.кредити в поточну діяльн,які надані СГД”,Кт 2600. 2. Облік застави за кред опнрацією Коли заставою виступає майно Дт 9900 Кт9500 (предмет застави знах у заставника), коли застава зберіг у банку Дт 9900 Кт9501. При видачі кредиту під гарантію банків Дт 9900 кт 9010, при видачі кред під гарантію небанківс фін установ 9900 9031.3 Сплата комісії :Дт 2600 , Кт 6111. 4Нарахування % : Дт 2068”нарахов.доходи за ін.кред.в поточну дія-ть,які надані суб”єктам госп.діял-ті.”,Кт 6026”Процентні доходи за ін.кред.СГД в поточн дія-ть”, 5Сплата %: Дт 2600, Кт 2068. 6. Повернення кредиту: Дт.2600,Кт 2062.

33. Облік операцій з нарахування і справляння відсотків за наданими кредитами. 1)Нарахування процентів за користування кредитами: Д-т 2048, 2058, 2068, 2078, 2118, 2208, 2218 (рахунки за нарахованими доходами за видами кредитів); К-т 6024, 6025, 6027, 6030, 6031, 6042, 6043 (рахунки за процентними доходами за видами кредитів). 2)Віднесення нарахованих процентів до розряду прострочених:Д-т 2049, 2059, 2069, 2079, 2109, 2119, 2209, 2219 (рахунки по простроченим нарахованим відсоткам);К-т 2048, 2058, 2068, 2078, 2108, 2118, 2208, 2218 (рахунки по нарахованим доходам за видами кредитів). 3)У разі визнання заборгованості за нарахованими відсотками сумнівною 30 днів:Д-т 6024, 6025, 6027, 6030, 6031, 6042, 6043 (рахунки за процентними доходами за видами кредитів);К-т 2049, 2059, 2069, 2079, 2109, 2119, 2209, 2219.4) Одночасно робиться бухгалтерське проведення:Д-т 9600 (списана за рахунок спеціальних резервів заборгованість за нарахованими доходами, за операціями з банками), 9601 (списана за рахунок спеціальних резервів заборгованість за нарахованими доходами, за операціями з клієнтами); К-т 9610 (списана у збиток заборгованість за коштами на кореспондентських рахунках). Порядок, форма і конкретні строки погашення кредиту передбачаються в кредитному договорі. Погашення кредиту може здійснюватись одноразово і в розстрочку (частково). Одноразове погашення позички передбачає його повернення в повній сумі у встановлений у кредитному договорі строк. При погашенні позички в розстрочку передбачається періодичне погашення суми боргу, пов’язане з надходженням виручки від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг) та інших прибутків.

34. Облікова політика комерційного банку. До повноважень керівництва банку стосовно фінансового обліку відповідно до чинного законодавства віднесено створення належних умов для правильного ведення фін обліку відповідно з чинним зак-м. Для виконання цієї вимоги керівництво банку зобов’язано забезпечити розробку внутрішнього нормативно-правого акту, якій має найменування “Облікова політика банку”. В цьому док викладена сукупність визначених у межах зак-а принципів, мктодів і процедур, що використов банком для складання та подання. Повинні врах методи оцінки активів та зобовяз. Оцінка- процес визначення суми коштів, за якою певні статті повинні обліковуватись у балансі банку. Мають бути оцінені А і З т.ч щоб не переносити фін ризики на наступні звітн періоди. А і З облік за вартістю їх придбання чи виникнення (первісна\справедлива).За первісною вартістю А за сумою фактично сплачених за них коштів, З за сумою моб коштів. За справедливою вартістю А за тією сумою, яку необхідно було б сплатити для придбання певних активів в поточний час, З- за сумою яку необхідно для проведення розрахунку у даний момент часу. Приведення вартості у відповідності до ринкової зд шляхом переоцінки.В першу чергу цей документ вміщує положення облікової політиці банку щодо формування резервів на покриття втрат від неповернення кредитів, під знецінення ЦП та ін сумнівні активи, правила списання з балансу безнадійних щодо повернення кредитів, нарахування % доходів і витрат , порядок організації внутрішнього контролю при здійснені бухг процедур тощо.

35. Методи оцінки основних засобів. Найчастіше використовують метод оцінювання за історичною (первісною вартістю), тобто за ціною, за якою актив був придбаний. Така ціна має підтвердження у вигляді документа. Проте актуальним лишається наближення оцінки активів до їх поточної вартості. Це досягається через застосування специфічних методів оцінювання: поточна (відновлювана) вартість, ринкова вартість активу, теперішня вартість активу, справедлива вар­тість активу. Поточна (відновлювана) вартість — сума грошових коштів або інших форм компенсації, яку потрібно було б витратити для придбання такого самого або аналогічного активу на дату складання балансу. Така оцінка найчастіше застосовується до основних засобів. Ринкова вартість активу — чиста вартість його придбання або реалізації на активному ринку. Її визначають двома способами: як вхідну ціну (ціна придбання) або як вихідну ціну (ціна продажу). Так, ринковою вартістю цінних паперів звичайно є сума, яку можна отримати від продажу їх на фондовому ринку. Теперішня вартість активу — теперішня (дисконтована) вартість майбутніх чистих грошових надходжень, які очікуються від використання активу в умовах звичайної господарської діяльності. Справедлива вартість активу — сума, за якою актив може бути обміняний в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Для різних видів активів можуть бути обрані різні методи оцінювання.

37. Облікова політика комерційного банку. К-л банку- залишкова вартість активів після врахування всіх його зобов”язань. Окремо розрізняють:підписний кап-л- величина кап-лу, на яку отримано письмові зобов”язання акціонерів в залежності від форми організації банку на внесені кошти за підпискою на акції. Статутний к- сплачений і зареєстрований підписний к. Регулятивний- власні кошти б-кошти, які склад з осн і додатк к-лу, зважені на ризики. І, нарешті, вл к-грошові кошти, а також частина майна, виражена в грошовій формі. Він забеспкчуєєє фін стійкість б і використ для здійснення б опнрацій. Рахунки для обліку операцій по формуванню власного капіталу сгруповані в 5 класі. Їх групування відбувається за принципом від найбільш стійких до найменш стійких. Клас 5 включає 2-а розділи: розділ 50 – “Стат. капітал та ін. фонди банку”; розділ 51 – “Результати переоцінювання”. До розділу 50 належать групи “Статутний капітал”, “Емісійні різниці”, “Загальні резерви” та “Фінансовий результат”. Облік по рахунку 5000 “Зареєс. стат. капітал” ведеться по номіналу. До нього відкриваються два аналіт. раххунки:

5000/1 – до привіл. акцій.

5000/2 – до простих акцій.

БО статутного капіталу починається з дня реєстрації банку в Реєстрі банків в НБУ і закінчується днем виключення банку з нього. До проведення офіційної реєстрації банкам у регіон. відділенні НБУ відкривають тимчасові рахунки для зарахування грош. коштів засновників. Внески засновників за незареєстров. стат. фондом обліковуються на рахунку 3630 “Внески за незар.ст.капіталом”:

Дт 1200 Кт 3630

Після реєстрації банку тимчас. Рахунок закривається і відкривається постійний коресп. рахунок, на який вноситься залишок коштів. Такі проведення: - на суму сплаченої частини: Дт 3630 Кт5000

- на суму несплач. частини: Дт5001 Кт5000. Статут. капітал може бути збільшений шляхом: випуск нових акцій; обмін облігацій на акції; збільшення номін. вартості акцій;

капіталізація прибутку; реалізація акцій вище номіналу. Різниця між вартістю продажу і номін. вартістю акцій враховується на рахунку 5010 “Емісійні різниці”. Такі проведення: Дт 1200 – на суму продажу Кт 5000 – на суму номіналу Кт 5010 – на суму еміс. різниці

КБ може викупити акції у своїх акціонерів. Для цього рахунок 5002 “Власні акції банку, придбані в акціонерів”. Для покритя офіц. курс. різниці при викупі акцій може використовуватись рахунок 5010, а при недостатності на ньому коштів – рахунок 5030 “Прибуток та збитки минул. років”. Такі проведення: Дт 5002 – на суму номіналу Дт 5010 – на суму еміс. Різниці Кт 1200 – на суму продажу

Протягом року ці акції мають бути розповсюджені, перепродані чи анульовані. В останньому випадку: Дт 5000 Кт5002 В обовязковому порядку повинен бути створен резервний фонд – рахунок 5021 – за рахунок прибутку. Також можуть бути створені різні фонди – рахунок 5020. Створення резерв. фонду (заг. фондів): Дт 5040 Кт 5021 (5020) Нарахування на дивіденди: Дт 5040 Кт 3631. Сплата дивідендів (направлення на збільшення стат. капіталу): Дт 3631 Кт 1200, 1001 .

37. Облік операцій з формування та реєстрації статутного капіталу. Для формування статутного капіталу банку за місцем його створення в регіональному управлінні Національного банку України відкривається тимчасовий рахунок для внесків засновників. Внески акціонерів за незареєстрованим статутним капіталом ураховуються на рахунка 3630 «Внески за незареєстрованим статутним капіталом». Після перерахування акумульованих коштів із тимчасового рахунка на кореспондентський рахунок, отримані внески за статутним капіталом обліковуються наступним чином: Д-т 1200 «Коррахунки в НБУ» або Д-т 2600 «Поточні рахунки клієнтів»; К-т 3630 «Внески за незареєстрованим статутним капіталом». Забороняється розміщення акцій серед засновників або інвесторів, відповідно до чинного законодавства, за вартістю, меншою за номінальну. У випадках реалізації за вищою ціною, ніж їх номінальна вартість, виникає емісійний дохід, який обліковується на пасивному рахунка 5010 «Емісійні різниці». Його використання регламентується установчими документами банку.