11.Морфема — найменша частина слова, що має певне значення (за визначенням американського лінгвіста Леонарда Блумфілда, 1933). Членування морфем на частини призводить лише до виділення елементів, що не мають значення — фонем.

Морфема є абстрактною одиницею мови, і тому є не знаком, а класом знаків.

Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні спостереженню. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова.

Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця маніфестується (реалізується) в текстах як сукупність аломорфів.

Аломорфи морфеми характеризують три ознаки. Вони:

мають те саме значення

наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування,

замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення.

Так, морф -ін- у наведених прикладах з'являється лише після коренів, що закінчуються йотованим. У цій позиції не можливий морф -ин-. Морф -юват- зі значенням неповного вияву ознаки приєднується лише до коренів з кінцевим приголосним н.

Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.

Корені та афікси

Морфеми поділяються на два основних типи — кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси).

Корінь — основна значуща частина слова. Корінь є обов’язковою частиною будь-якого слова — не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть утворювати слово як разом з афіксами, так і без них.

Афікс — допоміжна частина слова, що приєднується до кореня, та служить для словотвору та вираженню граматичних значень. Афікси не можуть самостійно утворювати слово, а лише з коренями. На відміну від коренів, афікси не бувають одиничними (тобто, зустрічаються в багатьох словах, а не якомусь одному).

15. Лексикологія (гр.сл. – словесний, словниковий; учення) – розділ мовознавчої науки, який вивчає словниковий склад мови.

Лексика – одна з основних складових мови, найменш консервативний елемент мовної системи (найбільш консервативна – фонетика. У лексиці інше. Одні слова виходять з ужитку, а ніші там з’являються. Одним із розділів мовознавства є лексикологія. У лексикології слово вивчається не лише саме по собі, а й у певному зв'язку з іншими словами. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження, з історичної точки зору, у плані вживання.

16. Слово – це одна з основних мовних одиниць. Воно слугує для називання усіх предметів, почуттів, явищ і так далі. За допомогою слів ми мислимо і виражаємо свої думки.

• Серед ознак слова як мовної одиниці виділяють наступні:

• Слово – це певний порядок звуків.

• Слово має наголошений і може мати і ненаголошені склади.

• Слово називає явища, предмети і т.д., тобто має значення.

• Слово складається з морфем, менших мовних одиниць, таких як основа, корінь, закінчення, суфікс, префікс.

• Слово пов’язане за змістом і граматично з іншими словами.

• Слово може мати різні граматичні форми.

• Слово виконує синтаксичні функції.

17.1) Самостійні слова мають і лексичне, і граматичне значення. До самостійних належать більшість частин мови: іменник, прикметник, займенник, числівник, дієслово, прислівник.

2)Службові ж слова мають лише граматичне значення. Службовими частинами мови є прийменники, сполучники і частки.

18. Лексичне значення слова не є однорідним. У лексикології під цим поняттям об'єднують:

предметно-логічне;

номінативне;

емоційно-експресивне;

контекстуальне.

Предметно-логічне значення слова, яке також називають основним або прямим, - це вираження словом загального поняття про предмет або явище через одну із його ознак. Слова-поняття, які мають предметно-логічне значення, найчастіше представлені у словниках декількома аналогами.

Номінативне або називне значення слова називає окремо взятий предмет. Оскільки номінативне значення мають власні імена, географічні назви, реалії, тобто слова-назви, а не слова-поняття. то природно, що саме слова цієї категорії звичайно перекладаються постійними рівнозначними відповідниками, тобто еквівалентами.

Експресивне значення може бути закладене у самій семантиці деяких слів. Візьмемо, для прикладу, такі англійські слова як mother, radiant, to love або українські батьківщина, ласкавий, веселий. Експресивне значення слова викликає почуття, емоції, певне відношення до даного предмету або явища. Такі слова як радість, веселий, війна, сумувати звичайно викликають у всіх людей одинакові емоції. Можна сказати, що такі слова мають об'єктивне експресивне значення. Об'єктивне експресивне значення може також вижатися і формою слова, суфіксом, що надає слову емоційного відтінку - рученька, ручисько; doggie, brooklet.

19. Омо́німи (від грец. homos — однаковий і грец. onyma — ім'я) — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Це частково пов'язано з тим, що в українській мові слова пишуться та читаються однаково.

Омоніми з'являються внаслідок:

звукових змін у слові у процесі розвитку мови;

смислових змін у слові у процесі розвитку мови;

випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови;

випадкового збігу звучання форми різних слів.

Розрізняють омоніми:

повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки).

часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.

20. Сино́німи (від грецького συνόνυμος /synonymos/ — однойменний) — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням.

Наприклад: проживати — мешкати, бажати — хотіти, башта — вежа

Слова протилежні за значенням називаються антонімами, слова різного значення, але однаковою вимовою — омонімами.

Синоніми, слова й фразеологізми, різні звуковою формою, але близькі або тотожні за значенням:

з незначною зміною значеннєвого обсягу й словосполучної комбінаторики (по́ле — рілля́ — ни́ва: зао́ране по́ле, — на ріллі́, ни́ва, але лиш по́ле по́пису, на наро́дній ни́ві);

з різним емоційним забарвленням (заку́тина — закапе́лок — діра́ — ’глухе́ село́’);

контекстові С., що тільки в певному контексті є С. (ішов і враз простягну́вся як до́вгий ’упав’) і легко переходять в емоційні С.;

абсолютні або дублети з тотожним значенням (Гідроге́н — во́день, шофе́р — воді́й, — зокрема у випадках професіоналізмів і термінологізмів), що виникають здебільше в наслідок нашарування різнодіалектних чи різномовних слів (госпо́дар — хазя́їн; риска́ль — за́ступ — горо́дник — лопа́тка), поки мововжиток їх не розділить у 1 групі.

Це група слів, об’єднаних синонімічними відношеннями. Приміром, для позначення форми державного устрою, побудованого на визнанні народу джерелом влади, на принципах рівності й свободи, використовують синонімічний ряд демократія, народовладдя, народоправство.

Синонімічний ряд можуть утворювати слова і словосполучення, наприклад: лікарняний листок — листок непрацездатності — бюлетень; навколишнє середовище — довкілля; мер — міський голова.

21. Анто́німи - Антоніми (від гр. Anti - проти і onyma - ім'я) - це слова з прямо протилежним значенням (чорний - білий, ніч - день, добре - погано).

В антонімічні пари об'єднуються слова з протилежними значеннями, що мають якусь лексичну спільність: теплий - холодний (тепло), швидкий - повільний (швидкість), глибокий - мілкий (глибина).

Антоніми бувають виражені такими частинами мови, як іменник (добро - зло), прикметник (швидкий - повільний), займенник (всі - ніхто), дієслово (іти - стояти), прислівник (високо - низько), прийменник (під - над, від - до).

Пароніми (від гр.para - поблизу, поруч і onyma - ім'я) - це слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент - абонемент; континент - контингент.

За допомогою паронімів нерідко створюються рими в авторських поетичних творах та в народних прислів'ях та приказках:

Говорили- балакали, сіли й заплакали; Ні слуху ні духу; Яке їхало, таке й здибало.

22. У багатозначних словах одне з його значень є основним, або прямим, інші - переносні, або непрямі.

Пряме значення слова - це звичайна назва предмета, властивості чи дії. Пряме значення найчастіше буває первинним, тобто таким, з якого почалась назва.

Напр., пряме значення слова серце означає "центральний орган кровеносної системи, що забезпечує кровообіг у людини і тварини".

Переносне значення слова завжди пов'язано з прямим значенням, напр., у реченні Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як Бог нам дає (Шевченко) слово сонце вжите у значенні "символ любовних почуттів".

На основі переносного значення виникають метафора, метонімія і синекдоха.

Метафора (від гр. metaphora - перенесення) - перенесення значень одних предметів на інші: Червона хмара вкрила всю землю.

Метонімія (від гр. metonymia - перейменування): Сашко сів за фортепіано і заграв Моцарта.

Синекдоха (від гр. synekdoche - співпереймання) - вживання назви частини предмета у значенні його цілого: Червоний картуз так більше і не з'явився.