- •1. Основні трансформаційні потоки
- •2. Роль держави в період трансформаційних змін
- •3. Види економічних систем перехідної економіки
- •4. Види економічний трансформацій
- •5. Економічні передумови ринкової трансформації
- •6. Види основних трансформаційних процесів
- •7. Оріентація національного комплексу України в період ринкових трансформацій
- •8. Роль процесу реструктуризації економіки перехідного періоду
- •10. Учасники процесу реструктуризації
- •11. Обсяги реструктуризації
- •12. Елементи комплексної програми реструктуризації
- •14. Акціонерні товариства як основний механізм трансформації
- •15. Ефективні фінансові системи ринкової економіки
- •16. Взаємозв’язок фінансових систем та корпоративного управління
- •17. Регулювання ринку капіталу: інститути, моделі і механізми, законні та підзаконні акти
- •18. Фінансово-кредитні посередники та їх роль в інноваційній та інвестиційній діяльності
- •19. Роль інвестиційного менеджменту в період трансформації
- •20. Роль інноваційного менеджменту в період трансформації
- •21. Перспективи створення корпорацій та фінансово-промислових груп в Україні
- •22. Індустріальний кластер: загальні положення, структура, правове забезпечення та статус, основні завдання та функції
- •23. Принципи територіально-економічних характеристик регіонів України
- •24. Загальне положення, фактори та напрямки трансформації структури виробництва
- •25. Принципи інвестиційної політики в Україні
- •26. Управління розвитком регіону в умовах ринкового перетворення
- •27. Економічний аналіз та прогнозування комплексного розвитку регіонів
- •28. Характеристика промислового комплексу Південного регіону України
- •29. Характеристика промислового комплексу Західного району України
- •30. Характеристика промислового комплексу Східного та Північного регіонів
17. Регулювання ринку капіталу: інститути, моделі і механізми, законні та підзаконні акти
Фінансовий ринок — найбільш регульована сфера фінансової системи. Як відзначають американські автори, у США фінансовий ринок, з одного боку, є найвільнішим ринком із погляду введення інновацій, з іншого — він найбільш регульований ринок у світі. Сучасний глобалізований, інтернаціоналізований фінансовий ринок не може функціонувати без державного втручання. Величезні обороти фондових бірж і позабіржових систем передбачають уведення обов’язкових норм, правил і принципів організації торгівлі цінними паперами.
Практика державного втручання в організацію торгівлі цінними паперами і нагляду за операціями показує, що однією з її основних цілей є захист майнових прав інвестора.
Інвестор — найважливіший суб’єкт ринку. Для того щоб продати акції й облігації, посередник компанії повинен знайти на ринку покупців цих цінних паперів, тобто інвесторів. Якщо вони не будуть захищені державою, їхні заощадження, як уже зазначалося, будуть перетворені в скарби або вивезені за кордон. Тому ухвалюються закони щодо недопущення відпливу заощаджень за кордон, створення сприятливих умов для їх акумуляції у фінансових інституціях, для інвестування у фінансові активи всередині країни.
Як відзначає англійський економіст А. Адамс, можна виділити дві основні вимоги до організації успішного захисту інтересів інвесторів, котрі вкладають свої гроші у фінансові активи. Перша полягає в тому, щоб створити умови для ефективного функціонування ринку, за можливості без упередження стосовно якогось певного суб’єкта ринку. Друга вимога передбачає заходи, які б захищали інвестора, а також торговця цінними паперами від того, щоб вони не стали жертвами шахрайства.
18. Фінансово-кредитні посередники та їх роль в інноваційній та інвестиційній діяльності
Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. Вони допомагають приватним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (вкладати капітал у різні підприємства). Крім того, система спеціалізованих фінансових посередників може надати тим, хто має заощадження, більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки.
Як правило, фінансові посередники — це великі структури. До них належать банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути.
Фінансово-кредитна установа — це юридична особа, що здійснює одну або кілька операцій, які можуть виконувати банки, за винятком залучення вкладів від населення.
Небанківські кредитні інститути. На сучасному етапі в Україні склалася дворівнева структура кредитної системи. Поступово формується позабанківська сфера грошового обігу: дозволено комерційний кредит і використання векселя, формуються фондові біржі з мережею брокерських контор, розгалужена система торговельних посередників (торговців цінними паперами) тощо. У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути подані лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємодопомоги. Підвищенню ролі спеціалізованих небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три фактори: збільшення доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки.
Пенсійні фонди — це юридичні особи, які у західних країнах створюються приватними та державними корпораціями, фірмами і підприємствами з метою виплат пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій пенсійних фондів.
Страхові компанії — це установи, які забезпечують інвесторам страховий захист від різних ризиків та відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку. Угоди страхування, що укладаються з інвесторами, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Страхові компанії мають достатні довгострокові страхові резерви і є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних ринках фінансових послуг провідних західних країн.
Ломбарди — це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В Україні вони виникли на початку 20-х років XX ст. як державні госпрозрахункові підприємства, що перебували у віданні місцевих рад у системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання населенню можливості зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.
Позиково-ощадні асоціації — це кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва. На Заході вони виникли майже 150 років тому, але справжнього розвитку дістали після Другої світової війни. Основою їх діяльності є надання іпотечних кредитів під житлове будівництво в містах і сільській місцевості (90 % активів), а також вклади в державні цінні папери. Загалом позиково-ощадні асоціації домінують на ринку іпотечного кредиту для житлового будівництва. Як правило, його послугами у західних країнах користуються переважно середні верстви населення.
Благодійні фонди — це установи, розвиток яких пов'язаний з низкою обставин: благодійність стала частиною підприємництва; створення благодійних фондів пояснюється бажанням власників великих особистих капіталів у разі передання їх нащадкам і дарування уникнути великих податків. Остання обставина — найважливіша і визначальна, оскільки дає змогу великим власникам