Розділ 4. Впровадження методів в діяльності Тойо Іто.

Нові «медіа» - предмет постійних роздумів Тойо Іто: «Ми маємо два тіла – одне фізичне, а інше можна умовно назвати «цифровим», «віртуальним»... У наших віртуальних тілах циркулює інформація, а реальне тіло жадає повітря і світла ». Тойо Іто намагається примирити обидва тіла за допомогою архітектури, здійснюючи через неї зв'язок людини і з природою, і з інформацією. «Це наша друга шкіра. Вона повинна створювати інформаційне поле навколо нас, тим самим виконуючи роль «медіа»-костюма. «Перший модник епохи електронного Торнадо, одягнений в медіа-костюм, стає Тарзаном медіа-джунглів», - такого роду заяви Тойо Іто давно стали «архітектурними» афоризмами.

«Кожен день приносить щось нове, а архітектурні об'єкти остаються нерухомими протягом багатьох років», - говорить він. - «Я хочу проектувати щось, здатне змінюватися і реагувати на життя. За законами фізики це можливо тільки у віртуальному просторі. Сполучення реального, фізичного простору з віртуальним породить нову архітектуру - гнучку і здатну до саморозвитку ».

Один з його ранніх дослідів в цьому напрямку - «Вежа вітрів» в Ікогамі (настільки романтичну назву отримала система охолодження станції метро). Тойо Іто обшив безглузду технічну споруду дзеркальним акрилом і помістив його в скляний циліндр. Днем вежа поводиться, як хамелеон – дзеркальна поверхню чуйно реагує на найменші зміни в оточенні. Після заходу сонця спалахують лампочки, що відбиваються в дзеркалі. Башта стає прозорим світловим стовпом, що висить в повітрі міражем. Тойо Іто зробив неможливе - створив фізично реаний об'єкт, що володіє властивостями віртуального. Знищивши візуальні кордони, він змусив його жити самостійним життям. «Вежа вітрів» принесла славу своєму творцю і породила в Японії хвилю естетичного переосмислення дизайну технічних пристроїв, що завжди вважалося справою інженерів.

• Проектування Медіатеки в місті Сендай (1995 – 2001)

Висновок:

«Проектируя то или иное здание, архитек­тор всегда должен представлять его себе уже законченным. При этом он /мысленно ставит себя на место стороннего наблюдателя, вни­мательно и критически оценивающего зда­ние. Таким образом, ему удается предвидеть будущее впечатление от его работы, то удив­ление, которое могут вызвать некоторые но­вые, смелые решения, и вместе с тем вос­приятие тех профессиональных тонкостей, которые смогут прочувствовать и понять лишь немногие. Прибегая к подобной работе воо­бражения, архитектор прежде всего обраща­ется к тем архитектурным элементам, кото­рые он считает наиболее существенными, что­бы еще раз удостовериться, что верна сама идея проекта, правильно выбран материал гармонически сочетаются цвета, созданные формы красивы и соответствуют задаче С этой целью архитектор мысленно распола­гается в тех местах, которые порой трудно изобразить на чертеже и откуда лучше всего почувствовать проектируемые объемы во всем их величии и размахе. Так у него создаете* наиболее точное представление о будущей работе, которое не в состоянии дать ни чертеж, ни макет».

рис. 1 Полща біля західного входу станції Кумамото. Генеральний план

рис. 2 Полща біля західного входу станції Кумамото. Генеральний план

рис. 3 Полща біля західного входу станції Кумамото. Перспективне зображення

1. Крючкова В.А. «Кубизм.Орфизм.Пуризм», Москва 2000

2. 1. Зенкевич А.Я. Традиции и современность в творчестве Киши Курокавы //Техническая эстетика и промышленный дизайн. - 2006. - № 6 - С. 14 -18.

3. http://www.calatrava.com/ 

4. Кензо Танге. Архитектура Япнии. Издательство «Прогресс», Москва 1976

5. Фремптон К. Современная архитектура: Критический взгляд на историю развития. — М.: Стройиздат, 1990.— 535с.

6. http://archnest.com/mainpage/blog/3493/ Інтерв’ю з Тойо Іто.

Переклад статті Наталія Волкова.