1.2. Характерні ознаки економічної кризи у провідних країнах світу.

У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 р. Вперше з´явилися труднощі в одержанні кредитів, все важче проходив процес реалізації промислової та сільськогосподарської продукції. Як наслідок - на ринках нагромаджувалися непродані товари, ціна на які різко знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття. Хоч у Великобританії Велика депресія не була такою катастрофічною, як в США чи інших країнах, однак її удар все ж був дуже відчутний. У 1932 р. промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 р., виплавляння чавуну -на 53%, ціпи па сільськогосподарську продукцію знизилися па 34%. Занепад господарського життя Великобританії тривав до 1933 р.

Сформований в кінці 1918 р. уряд Ллойд Джор­джа свою головну задачу бачив в перекладі економіки на мир­ні рейки. З цією метою були ліквідовані створені в роки першої світової війни державні контрольні орга­ни. Але це не привело до відміни державного регулювання економіки. З метою регулювання економічних процесів в 1919 р. був прийнятий закон про відмову від золотого стандарту фунта стерлінгів, внаслідок чого держава перетворилася на єди­ного контролера випуску паперових грошей. Розширилися і соціальні функції держави. Уряд брав участь в здійсненні програм допомоги безробітним, житлового будівництва, розвитку системи народної освіти.

В 1924 р. лейбористський уряд Джеймса Макдональда (1866-1937) провів ряд соціальних реформ. Був розроблений план державного фінансування будівництва житла для робітників, підвищені розміри допомоги для деяких категорій безробітних, вдосконалена система страхування по безробіттю.

До 1924 р. в Англії був подоланий економічний застій. Стале, достатньо стабільне економічне положе­ння дозволило уряду в 1925 р. ухвалити рішення про відновлення золотого паритету фунта стерлінгів. Було відновлено довоєнне співвідношення між англійською і американською валютами.

Але стабілізація (1924-1928), що почалася, не принесла бажаних результатів. Промислове виробництво країни в 1929 р. так і не досягло довоєнного рівня. Пояснюється це тим, що Німеччина до цього часу відновила за допомогою американських і англійських капіталів свою економічну потужність.

Франція. Не дивлячись на те, що Франція вийшла з першої світової війни переможцем, її економічний стан погіршився. Матеріальний збиток, нанесений господарству країни, оцінюється в 200 млрд франків. На території Франції було зруйновано близько 10 тис. промислових підприємств, знищено 900 тис. житлових будинків, приведена в розлад транспортна система. Загальний рівень промислового виробництва за роки війни скоротився на 40 %, сільськогосподарське виробництво зменшилося на одну третину, об'єм експорту знизився майже наполовину.

З 1918 р. по 1921 р. продовжувалася економічна криза, пов'язана з перебудовою економіки після закінчення війни. Для виходу з кризи уряд Франції активно використовував механізм державного регулювання економіки, здійснював заходи по відновленню промисловості і її структурній перебудові, по розрядці соціального напруження. Була ліквідована карткова система, відмінені зако­ни військового часу щодо державного розподілення сировини, замовлень і робочої сили, частина військових заводів була продана приватним особам.

Антикризові заходи уряду були пов'язані і з регулюванням відносин між робочим класом і підприємцями. Під впливом боротьби робітників Франції за свої права в квітні 1919 р. був прийнятий закон про введення 8-годинного робочого дня у фабрично-заводській промисловості. Уряд був змушений прийняти ряд заходів щодо соціаль­ного захисту робітників. Була розроблена спеціальна програма, яка передбачала укладання колективних договорів з підприємцями. Програма вводила допомоги з безробіття, пенсії робітникам і службовцям пов’язані зі старістю, хвороби і інвалідність.

До 1924 р. вдалося відновити промислове виробництво до довоєнного рівня, і з того часу у Франції почався період стабілізації економіки, що продовжувався до 1930 р. Промисловість розвивалася темпами, що перевищували анг­лійські і німецькі. За допомогою державних субсидій було відновлено близько 8 тис. промислових підприємств, побудовані нові заводи, електростанції, залізниці.

Зростання економіки Франції був викликано:

1) возз'єднанням Ельзаса і Лотарінгії;

2) численними роботами з відновлення зруйнованих областей, що створювало для французької важкої промисловості порівняно ши­рокий і стійкий внутрішній ринок;

3) отриманням німецьких репарацій.

Проте в ході стабілізації виникли і стали наростати фінансові труднощі. Пов'язано це було з рядом причин. Франція спільно з Бель­гією в січні 1923 р. окупувала Рурську область. Припинення видобутку Руре вугілля привело до зростання витрат Франції на його окупа­цію. Французький уряд був вимушений збільшити податки. Крім того, колоніальні війни в Марокко і Сирії вимагали великих коштів і збільшували дефіцит державного бюджету. Курс франка неухильно падав, додаткова емісія, що проводилася різко усилювала інфляцію.

В цих умовах уряд Франції провів фінансо­ву реформу. Для її проведення парламент надав уряду Раймона Пуанкаре (1860-1934) необмежені повноваження. Відповідно до розробленого комітетом фінансо­вих експертів планом стабілізації валюти були підвищені непрямі податки і тарифи на залізничних і водних пу­тях. В той же час була скорочена плата державним службовцям і пенсії інвалідам війни.

В грудні 1926 р. була проведена девальвація франка до 1/5 його довоєнної вартості, що привело до визначеної його ста­білізації. В червні 1928 р. стабілізація франка була закріплена в законодавчому порядку. В кінці 20-х років посилюється державне регулювання економіки. Для цього створюються спеціальні координуючі органи - Національна економічна рада і Вища залізнична рада, до складу яких входили і круп­ні підприємці. Державний банк «Національний кредит» здійснював розподіл субсидій на відновлення­ і розвиток зруйнованих війною районів.

Німеччина. Перша світова війна нанесла важкі втрати еко­номіці Німеччини. Надзвичайно великими були людські втрати. В країні панував економічний хаос. Були виснажені матеріальні ресурси, серйозно зносилося промислове устаткування, значно знизилася продуктивність праці. Загальний об'єм промислового виробництва в порівнянні з 1913 р. знизився на 43%. Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929 -1933 рр. була катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Вже в 1932 р. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад 30 тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств не працювала. Лише па 25 % були завантажені автомобільна, машинобудівна, на 20% -будівельна, металургійна галузі. Одночасно криза руйнувала сільське господарство. Розорялися малі та великі ферми, їхні доходи це досягали й 30% від рівня 1929 р. В 1928- 1932 рр. було продано з торгів 560 тис. га селянської землі. У країні налічувалося майже 8 мли безробітних. Назрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації.

План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Стурбовані економічним і політичним становищем Німеччини, уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирішили надати їй допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено па Гаазькій конференції в січні 1930 р. Згідно з "планом Юнга" передбачалось зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 р. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20% і встановлювався на найближчі 37 років у сумі 2 млрд. марок. У 1931 р. Німеччина, підтримана американським президентом Г. К. Гувером, посилаючись на труднощі, пов´язані з великою депресією 1929-1933 рр., відмовилася від сплати воєнних репарацій. З того часу "план Юнга" практично припинив своє існування, а в 1932 р. його було остаточно скасовано на Лозаннській конференції. Господарська розруха тривала. Лише наприкінці 1933 - на початку 1934 р. почалася помітна стабілізація економіки Німеччини. [4, c.198]

Війна серйозно підірвала фінансову систему Німеччини. За роки війни на військові потреби було витрачено 150 млрд марок, а за Версальським мирним договором Німеччина повинна була виплатити у вигляді репарацій 132 млрд золотих марок. За умов Версальського договору Німеччина втратила всі свої колонії, повернула Франції Ельзас і Лотарингію, передала на 15 років Франції право експлуатації ресурсів Саарської облас­ті. Німеччина в результаті розв'язаної нею війни виявилася на межі краху.

Післявоєнна економічна криза продовжувалася аж до 1924 р. Різко посилилася інфляція. До початку 1920 р. кількість паперових грошей, що знаходилися в обігу виросла в порівнянні з 1914 р. в 25 разів. Різко знизилася купівельна спроможність грошей. В 1918 р. на одну марку в Бер­ліні можна було купити 10 трамвайних квитків, а в 1923 р. трамвайний квиток коштував: в липні - 1.000 марок, в серпні - 10.000, у вересні - 600.000, і в листопаді сума перетворилася у фантастичну - 150 млрд марок. Восени 1923 р. зростання цін досяг 16% в день. Денна зарплата кваліфікованого робітника в Берліні в листопаді 1923 р. складала 3 трл. 38 млрд марок, але її не вистачало навіть на харчування. Реальна заробітна плата скоротилася в порівнянні з довоєнним рівнем на 25%.

Таким чином, криза 1929–1933 рр.. зовні проявлявся в перевиробництво продукції - в надмірній кількості товарів, що надходили на ринок. Достаток було лише удаваним. Перевиробництво виникло не в результаті забезпечення потреб, а внаслідок низької купівельної спроможності населення. Склади ломилися від великої кількості нереалізованих продуктів. У своїх спробах стримати падіння цін і скоротити товарні запаси - спалювали пшеницю, виливали цистерни з молоком. Від кризи постраждали головним чином дрібні та середні фірми. Що ж стосується монополій, то вони змогли вистояти і впоратися з виниклими труднощами. Володіючи великими капіталами і резервами, корпорації скорочували виробництво, пристосовувалися до ринку, гальмували падіння цін. При цьому, скориставшись становищем своїх конкурентів, вони зуміли їх поглинути і вийти до кінця кризи з ще більш розширилися можливості.

РОЗДІЛ II

ПРОЯВИ "ВЕЛИКОЇ ДЕПРЕСІЇ " В ГАЛУЗЕВІЙ СТРУКТУРІ ЕКОНОМІКИ

Криза 1929 - 1933 рр, названа в ряді країн Великою Депресією вразила майже всі індустріально-розвинуті країни, зачепила і їх колонії. Найбільше від неї постраждали найменш забезпечені верстви населення. За роки кризи промислове виробництво в передових країнах впало в середньому на 38 %. Рівень сільськогосподарського виробництва знизився на 1/3. Нічого подібного раніше не відбувалося. У 1932р. кількість безробітних, зареєстрованих у 32 країнах світу, досягла 26,4 млн. чоловік. В тому числі у США 13,2 млн. чоловік (32 % від загальної кількості зайнятих у виробництві), Велика Британія 2,8 млн. (22 %), але найбільше безробіття вразило Німеччину 5,5 млн. чоловік (43,8 %). Обсяг торгівлі індустріального світу зменшився на 1/3 порівняно з 1928р.

За своїм характером Велика Депресія є циклічною кризою, але її особливість в тому, що глибина падіння була набагато більшою, ніж у попередні та й наступні цикли. Пояснюється це не лише тим, що потужне піднесення наприкінці 20-х років мало змінитися таким ж глибоким падінням, а, насамперед, невідповідністю економічної й фінансової ролі держави у розвитку продуктивних сил за умов гігантської концентрації капіталу і виробництва.

Велика депресія (англ. Велика депресія) - рецесія світової економіки, що почалася в більшості місць в 1929 році і закінчилася на початку 1933 р. Однак аж до 1945 року світ виходив з депресії, тому 1930-ті роки в цілому вважаються періодом Великої депресії. У російській мові більш уживаний термін світова економічна криза, а термін "Велика депресія» зазвичай вживається лише щодо кризи в США. Сильно торкнулася найбільш розвинені країни, включаючи США, Канаду, Великобританію, Німеччину і Францію, але торкнувся і інших держав. Найбільшою мірою постраждали промислові міста, у ряді країн практично припинилося будівництво. Через скорочення платоспроможного попиту, ціни на сільськогосподарську продукцію впали на 40-60%.Безробіття в США в 1910-60 рр., роки Великої депресії (1929-1939) виділені Передували Великій депресії події Біржового краху США 1929 Обвальне падіння цін акцій, що почалося в "Чорний четвер» 24 жовтня 1929 р, яке прийняло катастрофічні масштаби в «Чорний понеділок» (28 жовтня) та "Чорний вівторок" (29 жовтня) .29 жовтня 1929 - День біржового краху Уолл-стріт. Економісти не прийшли до єдиної думки про причини Великої депресії. Результатом затяжної економічної кризи стало небувале досі загострення політичного становища капіталістичних країн як усередині цих країн, так і між ними. Посилення боротьби за зовнішні ринки, знищення останніх залишків вільної торгівлі, заборонні мита, торгова війна, війна валют, демпінг і багато інші аналогічні заходи, що демонструють крайній націоналізм в економічній політиці, загострили до крайності відносини між країнами, створили грунт для військових зіткнень і поставили на чергу війну, як засіб нового переділу світу і сфер впливу на користь більш сильних держав . Ще більше загострюється, зважаючи дії тих же факторів, внутрішнє становище капіталістичних країн. Чотири роки промислової кризи виснажили і довели до відчаю робочий клас. Чотири роки сільськогосподарського кризи розорили вкрай незаможні верстви селянства не тільки в основних капіталістичних країнах, але і - особливо - в залежних і колоніальних країнах. Це факт, що, незважаючи на всякі статистичні хитрощі, мають на меті применшення числа безробітних, кількість безробітних за офіційними даними буржуазних установ доходить в Англії до 3 млн, у Німеччині до млн 5, в США до 10 млн, не кажучи вже про інші країни Європи. Додайте до цього частково безробітних, кількість яких перевищує десяток мільйонів, додайте мільйонні маси селян, що розорилися, - і ви отримаєте приблизну картину потреби і відчаю трудящих мас. Народні маси не дійшли ще до того, аби піти на штурм капіталізму, але що ідея штурму зріє в свідомості мас, - в цьому навряд чи може бути сумнів .Але якщо буржуазія обирає шлях війни, то робітничий клас капіталістичних країн, доведений до відчаю 4-річним кризою і безробіттям, стає на шлях революції. Це означає, що зріє і буде назрівати революційна криза. І революційна криза буде наростати тим швидше, чим більше буде заплутуватися буржуазія у своїх військових комбінаціях, чим частіше вона вдаватися до терористичних методів боротьби проти робітничого класу і трудящих селян.[9,c.255]