40. Судові органи

Зміни в системі державного апарату, викликані потребами ка¬піталістичного розвитку і революцією 1848 p., торкалися і органів суду. Згідно з австрійським Положенням 1849 р. судова влада відо¬кремлювалася від законодавчої і виконавчої і проголошувалася не-залежною. Колишні станові суди замінялися загальними судовими установами для всіх станів. За конституцією 1867 р. в Австрії було створено триступеневу систему загальних судів: одноособові по¬вітові суди, колегіальні окружні (крайові) суди, колегіальні вищі крайові суди. У Галичині, на відміну від інших коронних країв, були створені два вищі крайові суди — у Львові і Кракові. Вищою судовою інстанцією в державі був Верховний судовий і касаційний трибунал у Відні.

Крім загальних судів в Австрії і на західноукраїнських зем¬лях, існували ще спеціальні суди (військові, промислові, торговель¬ні та ін.), що, безперечно, було відхиленням від принципу рівності усіх перед законом. Для розгляду деяких кримінальних справ про злочини, за які передбачалося покарання не нижче п'яти років тю¬ремного ув'язнення, при окружних судах створювалися суди присяжних. До їх складу входили три професійні судді і 12 присяжних засідателів. Списки останніх щорічно складалися адміністративни¬ми органами з осіб, які відповідали вимогам майнового, вікового та освітнього цензів.

У процесі проведення буржуазних судових реформ у 1850 р. була заснована державна прокуратура. Вона створювалася для здійснення нагляду за законністю дій державних установ і окремих осіб, для участі у судових справах, нагляду за судами, слідством і місцями ув'язнення. Очолював прокуратуру генеральний прокурор при Верховному судовому і касаційному трибуналі, який підпоряд¬ковувався у своїй діяльності міністру юстиції. При вищих крайових судах були засновані посади старшого прокурора і при окружних судах — державного прокурора.

У 1851 р. для захисту матеріальних інтересів держави при су¬дах усіх інстанцій була організована фінансова прокуратура, яка підпорядковувалася безпосередньо міністру фінансів. Галицька фінансова прокуратура у Львові до 1867 р. поширювала свою дія¬льність і на територію Буковини.

Інститут адвокатури був заснований у Галичині ще у 1781 р. У подальшому, згідно з австрійським Положенням, щоб бути адво¬катом необхідно було мати ступінь доктора права, пройти семиріч¬не стажування і скласти перед спеціальною комісією адвокатські іспити. Президія адвокатської палати, що обиралася адвокатами (в Галичині — у Львові), здійснювала нагляд за їх діяльністю. Однак загальний нагляд за роботою адвокатів здійснювався міністром юс¬тиції.

Право. Після скасування в Австрії кріпосного права помітно пожвавилася внутрішня і зовнішня торгівля. У зв'язку з цим був розроблений торговельний кодекс, уведений в дію з 1 липня 1863 р.

Питання процесуального права регулювали закон про компе¬тенцію суду 1852 р. і закон про судочинство у безспірних справах 1854 р. Останні за своїм змістом і обсягом фактично являли собою кодекс, який регулював також питання спадкування й опіки. Новий цивільний процесуальний кодекс набув чинності з 1898 р. Цей ко¬декс порівняно з попереднім проголошував усність і гласність ци¬вільного процесу і трохи прискорював розгляд судових справ.

39 . наталя

38 питання .Cтановий сейм галицький ы буковинський

У 1775 р. у Галичині був заснований провінційний становий, так званий постулатовий сейм, в якому засідали трьох станів: магнатів, шляхти і представників найбільших королівських міст (фактично право посилати своїх двох представників було надане тільки Львову і ніколи не поширювалося на інші міста). Компетенція і діяльність сейму переконують, що ця установа була тільки показною формою станової монархії, зовнішньою поступкою, що аж ніяк не обмежувала абсолютизм.Сесії сейму скликалися щорічно. Головував у сеймі губернатор Галичини або один із членів сейму, призначений імператором. Виконавчим органом сейму був постійний комітет у складі семи депутатів, обраних сеймом зі свого складу на шість років. Депутати приступали до виконання своїх обов'язків тільки після затвердження їхніх кандидатур імператором. Отже, галицький становий сейм був покликаний слугувати тільки декорацією абсолютистських порядків.Будь-яке рішення сейму, хоч би в найдрібнішій справі, могло вступити в силу лише після санкції імператора. Сейм розглядав деякі питання розподілу податків та мав право складати щодо цього певні документи і надсилати їх на розгляд Надвірної Канцелярії. Пропозиції сейму зустрічали небажання з боку уряду і повільність австрійської процедури; спливав час, і не можна було дочекатися резолюції чи імператорського дозволу в справі, яка чим-небудь могла бути корисною для краю. Із зміцненням абсолютної влади Габсбургів сейм, колись важливий орган законодавчої влади та крайового самоуправління, перетворився на допоміжну установу австрійської адміністрації. Лише назва та форма цього органу нагадувала про його минулу вагомість.Революція в Австрії 1848 року поклала кінець існуванню станового сейму, і зрозуміло, що в цей період у Галичині не було свого органу самоврядування, і таким чином населення краю було позбавлене права участі в місцевих представницьких установах. У такому вигляді Галицький становий сейм проіснував до 27 вересня 1845 року. За період своєї діяльності сейм не зробив нічого суттєвого для населення Галичини, представницьким органом якого був, хоча на його сесіях і виголошувались прогресивні думки щодо демократизації суспільства, зменшення фіскального тиску уряду, припинення політики онімечування населення. У цілому ж він діяв як становий орган галицької шляхти і не відігравав важливої ролі у політичному житті краю.