53. Кримінальне право – це система встановлених вищим законодавчим органом норм, що визначають підстави в принципи кримінальної відповідальності, а також які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосувати до осіб, які їх вчинили.

Норми кримінального права - Це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Так, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конкретні випадки вбивств, як би вони одне від одного не відрізнялися. Норми кримінального права загальної дії, крім того, є загальнообов'язковими до виконання, маючи тим самим ознаку загальнообов'язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Норми кримінального права встановлюються лише вищими органами законодавчої влади і закріплюються у відповідних законах. Саме тому кримінальне Право має формальну визначеність - воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, що ставляться до поведінки людей, межі та умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Слід спеціально відмітити, що формальна визначеність кримінального права - це не тільки гарантія законності та однаковості застосування його норм, а й одне з невід'ємних прав людини. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко визначає тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.

Відповідно до Конституції України кримінальні закони видаються лише Верховною Радою України. Ніякі інші державні органи або посадові особи (навіть Президент України) не правомочні видавати норми кримінального права. За цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права - навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право знаходить свій вираз тільки в законах. Відтак, основним джерелом кримінального права є кримінальний закон;

Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 p., має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Кодекс складається із Загальної та Особливої частин. До Загальної частини включено норми загального значення, які визначають підстави кримінальної відповідальності, умови та особливості її застосування, поняття злочину та обставин, що виключають злочинність діяння, встановлюють види покарань, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх тощо. В Особливій частині визначаються види злочинів і кримінальна відповідальність за конкретні злочини. Загальна та Особлива частини тісно пов'язані й взаємообумовлені.

Дія норм Кримінального кодексу обмежується певним простором, колом осіб і часом. Кримінальний кодекс поширює свою дію в межах державного кордону України.

54. Злочином визнається передбачене ККУ суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого ККУ, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіює школи фізичній чи юридичній особі, територіальній громаді, суспільству чи державі. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на:

невеликої тяжкості – за які законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 2 років, або інше, більш м’яке покарання.

середньої тяжкості – позбавлення волі на строк не більше 5 років.

тяжкі – на строк не більше 10 років.

особливо тяжкі – понад 10 років або довічне позбавлення волі.

Стадії вчинення злочину — це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення. У зв'язку з тим, що злочином є тільки суспільно небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину, кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння. Тому не є стадіями вчинення злочину той або інший стан свідомості особи, її думки, прояв намірів, їх формування і виявлення. Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети.

ККУ визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину:

1) готування до злочину – це дії, спрямовані на створення умов і можливостей вчинити злочин. Ними визнаються: підшукування або придбання засобів, знарядь; підшукування співучасників або змова на вчинення злочину; усунення перешкод, а також інше умисне створення умов. Готування до злочину невеликої тяжкості не несе за собою кримінальної відповідальності.

2) замах на злочин (разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин)– це діяння особи вчинене з прямим умислом і безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Замах є закінченим, коли особа виконала усі дії, які вважала необхідними зробити для доведення злочину до кінця, але злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від її волі. Замах є незакінченим коли всі дії, які особа вважала необхідними для доведення злочину, не було виконано з незалежних від її волі причин.

3) закінчений злочин - це діяння яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини ККУ.

Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію.

Стадії вчинення злочину різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отже припинитися на попередніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).

55.Склад злочину — сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

Складається з 4 елементів:

Суб'єкт злочину.

Суб'єктивна сторона.

Об'єкт злочин.

Об'єктивна сторона.

Об’єкт злочину - це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, тобто права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства.

Об’єктивна сторона – це зовнішній вираз злочину. Об’єктивна сторона злочину включає:

- власне суспільно небезпечне діяння;

- суспільно небезпечні наслідки діяння;

- причинний зв’язок між діянням та його наслідками;

- час, місце, спосіб вчинення злочину, знаряддя і засоби, обстановку вчинення злочину.

Суб’єкт злочину – це фізична особа, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність і усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним. В Україні кримінальна відповідальність за злочини настає з 16 років, а за деякі злочини – з 14 років.

Суб’єктивна сторона – це внутрішня, психічна діяльність особи, що вчинила злочин.

56. Співучастю у злочині є умисна спільна участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Співучасниками злочину є:

виконавець (співвиконавець) – особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи з допомогою інших осіб вчинила злочин,передбачений ККУ.

організатор – особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням; особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію та керувала нею; особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування організованої групи чи злочинної організації.

підбурювач – особа, яка за умовлянням, підкупом погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

пособник – особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усунення перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива і співучасть з розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один - виконавець, другий - пособник, третій - підбурювач і т.п. Таким чином, у ст. 27 закріплена співучасть у формі співвиконавства і співучасть з розподілом ролей. Це поділ співучасті на дві форми, виходячи з тієї ролі, що виконують співучасники в злочині, тобто за об'єктивними ознаками.

У такому разі говорять про просту і про складну співучасть:

1) проста співучасть (співвиконавство, співвинність) має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже, всі вони виконують однорідну роль.

2) складна співучасть (співучасть з розподілом ролей) виявляється в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей - один або кілька з них - виконавці, інші - підбурювачі, пособники і т.п.

Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалось їхнім умислом.

При призначенні покарання співучасникам злочину суд враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

Організатор підлягає відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювались його умислом.

Інші учасники підлягають відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

57. До обставин, які виключають злочинність діяння, належать:

 необхідна оборона – дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, іншої особи, сусп. інтересів чи інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

 крайня необхідність – дії, для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом прав , інтересів цієї держави чи інтересів держави, суспільства, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

 затримання особи, що вчинила злочин – дії потерпілого та інших осіб, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин та доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було перевищено заходів, необхідних для затримання такої особи.

 фізичний або психічний примус – дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду право охоронюваним інтересам під впливом фіз. чи психічного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми діями.

 виконання наказу або розпорядження. Наказ або розпорядження є законними, якщо віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень; за змістом не суперечать чинному законодавству; не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

 виправданий ризик – діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду право охоронюваним інтересам, в умовах ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

 виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Хоч ці діяння і містять зовнішні ознаки злочину, але вони спрямовані на захист інтересів суспільства, держави чи окремих громадян, тому вони не є суспільно небезпечними, а навпаки – є суспільно корисними

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

58. Кримінальне покарання є необхідним засобом охорони держави, суспільства і безпеки особи від злочинів. У боротьбі зі злочинністю кримінальне покарання має кілька функцій. По-перше, воно є формою державного правомірного примусу, загроза застосування якого стримує правопорушників. По-друге, реальне виконання кримінального покарання, впровадження конкретних правообмежувальних процедур до винних осіб чинить сильний вплив як на самого винного, Системою покарань є встановлений в кримінальному законі вичерпний перелік видів покарань, розташованих в певному порядку. так і на його оточення.

ККУ передбачає наступні види покарання:

1) штраф;

2) позбавлення має рацію посідати певні посади або займатися певною діяльністю;

3) позбавлення спеціального, військового або почесного звання, класного чину і державних нагород;

4) обов'язкові роботи; 5) виправні роботи;

6) обмеження по військовій службі; 7) конфіскація майна;

8) обмеження свободи; 9) арешт;10) тримання в дисциплінарній військовій частині; 11) позбавлення волі на певний термін; 12) довічне позбавлення волі;

У основу даної системи покарань встановлений критерій їх порівняльної тяжкості.

Всі види покарань, що входять в систему, діляться на три групи залежно від порядку призначення покарання:1) основні – громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне; 2) додаткові – позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна; 3) покарання, які можуть призначатися як основні, так і як додаткові – штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю.