38 питання .Cтановий сейм галицький ы буковинський У 1775 р. у Галичині був заснований провінційний становий, так званий постулатовий сейм, в якому засідали трьох станів: магнатів, шляхти і представників найбільших королівських міст (фактично право посилати своїх двох представників було надане тільки Львову і ніколи не поширювалося на інші міста). Компетенція і діяльність сейму переконують, що ця установа була тільки показною формою станової монархії, зовнішньою поступкою, що аж ніяк не обмежувала абсолютизм.Сесії сейму скликалися щорічно. Головував у сеймі губернатор Галичини або один із членів сейму, призначений імператором. Виконавчим органом сейму був постійний комітет у складі семи депутатів, обраних сеймом зі свого складу на шість років. Депутати приступали до виконання своїх обов'язків тільки після затвердження їхніх кандидатур імператором. Отже, галицький становий сейм був покликаний слугувати тільки декорацією абсолютистських порядків.Будь-яке рішення сейму, хоч би в найдрібнішій справі, могло вступити в силу лише після санкції імператора. Сейм розглядав деякі питання розподілу податків та мав право складати щодо цього певні документи і надсилати їх на розгляд Надвірної Канцелярії. Пропозиції сейму зустрічали небажання з боку уряду і повільність австрійської процедури; спливав час, і не можна було дочекатися резолюції чи імператорського дозволу в справі, яка чим-небудь могла бути корисною для краю. Із зміцненням абсолютної влади Габсбургів сейм, колись важливий орган законодавчої влади та крайового самоуправління, перетворився на допоміжну установу австрійської адміністрації. Лише назва та форма цього органу нагадувала про його минулу вагомість.Революція в Австрії 1848 року поклала кінець існуванню станового сейму, і зрозуміло, що в цей період у Галичині не було свого органу самоврядування, і таким чином населення краю було позбавлене права участі в місцевих представницьких установах. У такому вигляді Галицький становий сейм проіснував до 27 вересня 1845 року. За період своєї діяльності сейм не зробив нічого суттєвого для населення Галичини, представницьким органом якого був, хоча на його сесіях і виголошувались прогресивні думки щодо демократизації суспільства, зменшення фіскального тиску уряду, припинення політики онімечування населення. У цілому ж він діяв як становий орган галицької шляхти і не відігравав важливої ролі у політичному житті краю.

35 питання окружні старости: їх призначення та особливості діяльності У 1786-1849 рр. до Галицького краю входили 19 циркулів (адміністративний поділ). Циркули очолювали окружні старости, до компетенції яких належали усі адміністративні і поліційні справи, нагляд за торгівлею, промисловістю, призов на військову службу тощо. Штат циркулу становили лише 10-12 осіб:староста, 3-4 комісари, секретар, 2 діловоди, 1-3 практикантів і 3 кур`єри;старостів і комісарів призначав імператор, а всіх решта – староста. Чиновницький апарат на місцях утворювали негаличани – так, наприкінці 18 ст. у Галичині налічувалось 3 тис. службовців, з яких лише 250 були місцевого походження; у 1783 р. з 18 окружних старост був лише 1 українець і 1 поляк, а решта за походженням були німцями, чехами і поляками.

43. Селянська реформа 1861 року, її основні положення і оцінка.

Причини реформи

1. Економічна відсталість Росії.

2. Поразка Росії в Кримській війні (1853—1856).

3. Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.

4. Селянські виступи (1855 р.- «Київська Козаччина»; 1856 р. — «Рух в Таврію за волею»)

Мета реформи

Зміцнення монархічної влади за збереження панування на селі її опори — поміщиків.

Розвиток реформи

19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою.

Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847—1848, і повинності тут були менші.

Наслідки реформи

1. Соціальна диференціація селян.

2. Збереження поміщицького землеволодіння.

3. Тимчасово зобов'язаний стан.

4. Викупна операція

5. Зниження купівельної спроможності селян.

6. Обмеження самоврядування і правового статусу селян.

Безпосереднім результатом селянської реформи стало прискорення майнової диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були обезземелені, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйонів — від 1 до З десятин на душу.

Сутність селянської реформи

1. Було запроваджено загально-російську систему селянського управління: сільські громади об'єднувались у волості.

2. Кругова порука.

3. Загальна відповідальність за сплату податків.

Способи проведення реформи подекуди наражалися на значний спротив. Селяни відмовлялися вносити викупні платежі, вимагали наділення їх «дарчими ділянками». Всього у 1861 році в Україні відбулося близько 3,1 тисяч селянських виступів, в яких брали участь понад 2 мільйона мешканців 4160 сіл. Найзначнішими були Безуглівське, Бездненське повстання та Кам'янсько-Слобідське заворушення.

44 Питання Земська реформа 1864 року, її основні положення і оцінка

Земська реформа 1864 року - Положення про губернські і повітові земські установи — буржуазна реформа, викликана необхідністю пристосувати самодержавний лад Росії до потреб капіталістичного розвитку, прагненням царизму залучити на свій бік лібералів у боротьбі з революційним рухом.

Проект реформи розроблявся з 1859 комісією при міністерстві внутрішніх справ (голова М. А. Мілютін, з 1861 - П. О. Валуєв).

Суть реформи Згідно з «Положенням» 1864, створювалися губернські та повітові земські збори і земські управи. В основу виборчої системи були покладені виборне, майнове (цензове) і станову початку.

Виборці ділилися на 3 курії: повітових землевласників, міських виборців і виборних від сільських товариств. Правом участі у виборах за 1-й курії користувалися власники не менш ніж 200 дес. землі, власники промислових, торговельних підприємств або нерухомого майна на суму не нижче 15 тис. крб. або приносить дохід не менше 6 тис. руб. на рік, а також уповноважені від землевласників, товариств і установ, що володіли не менше 1 / 20 цензу 1-й курії. Виборцями міської курії були особи, які мали купецькі свідоцтва, власники підприємств або торгових закладів з річним оборотом не нижче 6 тис. руб., А також власники нерухомої власності на суму від 500 руб. (у невеликих містах) до 3 тис. руб. (у великих містах). Від виборів, таким чином, усувалися робітники, дрібна буржуазія, інтелігенція. Вибори по селянської курії були багатоступеневими: сільські товариства вибирали представників на волосні сходи, ті - виборщиків, а останні - голосних у повітове земське зібрання. Губернські голосні обиралися на повітових земських зборах. Система виборів забезпечувала значне переважання в земствах поміщиків. Головами губернських і повітових з'їздів були ватажки дворянства. Земські збори і управи були позбавлені права як установи спілкуватися між собою, вони не мали примусової влади, так як поліція їм не підпорядковувалася; їх діяльність контролювалася губернатором і міністром внутрішніх справ, які мали право припиняти виконання будь-якої постанови земських зборів. Побоюючись впливу земських установ, уряд надав їм право відати лише місцевими господарськими справами: утриманням шляхів сполучення, будівництвом і змістом шкіл і лікарень (для чого земства обкладали населення місцевими зборами), «піклуванням» про розвиток місцевої торгівлі і промисловості тощо. Земська реформа проводилася не повсюдно і не одночасно. До кінця 70-х років ХІХ століття земства були введені в 34 губерніях Європейської Росії і в Області війська Донського (де в 1882 році ліквідовано). Багато національних та інші райони Російської імперії земств не мали. Земська реформа сприяла розвитку місцевої ініціативи, буржуазного господарства і культури.