1Успенський л.В.Слово о словах, - к.: Веселка, 1987 . – с. 261

Мотивування вимови, яке є східним. Наприклад гучні звуки вже за своїми акустичними властивостями набувають значення сильних, агресивних. Так виникає й поступово закріплюється у мові фонетичне значення. Воно ще не співвідноситься з предметом чи поняттям. Таку змістовність можна описати тільки за допомогою ознак: страшне звучання, ніжне звучання, швидке звучання і т.п.

Звукові комплекси з первинною фонетико-ознаковою змістовністю поступово, в результаті постійного вживання, оформлюються все більш чітко. І все більш впевнено за ними закріплюється своє значення. Іншими словами, фонетико-ознаковій змістовності притаманні все більш конкретні ознаки типу великий-маленький, світлий-темний, важкий-легкий і т.п. Фонемна значимість визначається тільки на основі функціонального (лінгвістичного) критерію, суть якого полягає насамперед у зясуванні ролі певної одиниці в процесі комунікації, тобто передачі думки. Смислову функцію фонеми Л.В. Щерба уперше підкреслив ще в 1912 р. у книзі «Русские гласные в качественном и количественном отношении». Мовознавець писав, що фонемою називається найкоротше загальне фонетичне уявлення даної мови, що здатне асоціюватися зі смисловими уявленнями та диференціювати слова і може бути виділене в мові без спотворення фонетичного складу слова. Л.Р. Зіндер дав таке визначення фонеми : «…фонема - це найменша звукова одиниця, що може бути в даній мові носієм смислу і служить у ній для розрізнювання слів і форм слів»^1. На відміну від одиниць вищого, смислового рівня ( морфем,

______________________________________________________________

1 Зиндер л.Р. Фонология и фонетика. – м., 1968 – с. 194-195

Стр. Номер 23 смотри в мана еще

Цікаво довести, що голосні звуки самі по собі, окремо взяті, викликають якісь незвукові уявлення. Дуже важливо вимірити та всебічно дослідити змістовність голосних звуків.

Р О З Д І Л ІІ

В українській мові розрізняють голосні та приголосні.

Найвизначнішою функціональною ознакою, яка може бути покладена в основу розрізнення голосних і приголосних звуків, є їх складотворна функція. Голосні визначаються як складотворні звуки, на них може падати наголос, а приголосні звуки лише входять до складу разом з голосними, тобто перебувають при них.

Голосні відрізняються від приголосних також рядом артикуляційних особливостей. «При артикуляції голосних голосовий канал максимально відкритий, у ньому відсутні значні контакти (фокуси утворення), здатні бути джерелом шуму.»¹ Тому на слух сприймаються насамперед музикальні тони з незначними домішками шумів, що виникають уже в ротовій порожнині. При вимові голосних звуків ротова порожнина відкрита досить широко, струмінь видихуваного повітря не зустрічає додаткових перепон,, не виникає ефекту обтікання повітрям, що призвело б до виникнення сильного, дзвінкого чи глухого звуку а тому відносно слабкий.

Приголосні звуки утворюються в ротовій порожнині (деякі за участю носової порожнини), тому на слух сприймаються передусім шуми. При вимові приголосних ротова порожнина ледь відкрита, шуми відчутні сильніше, струмінь видихуваного повітря долає більш чи