Міністерство освіти і науки України
Східноєвропейський університет економіки та менеджменту
Кафедра теорії держави та права
Зміст
Вступ
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ
Поняття та сутність адміністративного процесу
Адміністративний процес в широкому розумінні слова
Адміністративний процес в вузькому розумінні слова
РОЗДІЛ 2. ПРИНЦИПИ АДМІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ
2.1 Структура адміністративного процесу
2.2 Суб*єкти адміністративного процесу
2.3 Принципи адміністративного процесу
РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ АБО (НАПРЯМИ) ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ
3.1 Введення законодавчого запровадження адміністративних послуг
3.2 Підвищення відповідальності осіб при наданні адміністративних послуг
3.3 Вдосконалення законодавства щодо адміністративного процесу
Вступ
Актуальність теми дослідження. Адміністративний процес належить до однієї з малодосліджених проблем науки адміністративного права, оскільки тривалий час йому не приділялося достатньої уваги. Починаючи з 1960 року роблять спроби розкрити поняття адміністративного процесу та його структури. Це пов’язано з тим, що в спеціальній юридичній літературі дедалі ширше почали використовувати термінологію, яку застосовували переважно лише в працях з кримінального та цивільного процесів. Йдеться передусім про такі поняття як <<процес >> і <<провадження >>, точне визначення змісту яких необхідне тому, що є різні думки про їх співвідношення. В адміністративно-правовій літературі відомі два погляди щодо поняття адміністративного процесу: його розглядають у вузькому та широкому розумінні.
Адміністративний процес охоплює всі сторони діяльності державного апарату, починаючи від підготовки і видання актів управління і закінчуючи матеріально-технічними діями. Воно охоплює широке коло суспільних відносин у сфері державного управління і за своїм змістом може бути поділене на три види: а)процес, пов’язаний із здійсненням завдань внутрішньої організації апарату управління; б)процес, що опосередковує взаємовідносини даного державного органу з іншими державними органами, установами, підприємствами, які не входять в його систему; в)процес, у справах пов’язаних з відносинами між громадянами чи громадськими організаціями та виконавчо-розпорядчими органами.
Заслуговує підтримки позиція тих учених, які вважають, що адміністративний процес складається з ряду проваджень. Звідси можна вивести і співвідношення між цими поняттями – процес та провадження співвідносяться як загальне й особливе. Провадження - це частина процесу, а процес – сукупність проваджень. Адміністративний процес – це врегульована адміністративно-процесуальними нормами право установча правозастосовна діяльність органів виконавчої влади, а в передбачених законом випадках інших державних органів та посадових осіб по реалізації норм адміністративного права й вирішенню індивідуально-конкретних справ. Водночас постають питання про структуру адміністративного процесу; види проваджень, які входять до нього; критерії для об’єднання певних справ у провадженні.
Особливо актуальними ці питання на сучасному етапу розвитку адміністративного права як галузі національного права та юридичної науки, оскільки прийняття Кодексу адміністративного судочинства України, вирішивши одні питання та суперечки, викликало дискусії що до інших проблем, які не знайшли свого закріплення у нормативно-правових актах органів державної влади України.
Враховуючи вище зазначене, метою дослідження є з’ясування змісту та особливостей адміністративно-процесуальних правовідносин щодо прийняття рішень органами державного управління та правовідносини з їх реалізації під час розгляду адміністративних справ про адміністративні правопорушення та справ адміністративної юрисдикції.
Об’єктом даного дослідження є адміністративно-процесуальні правовідносини у сфері прийняття управлінських рішень, адміністративного судочинства у справах про адміністративні проступки та адміністративної юрисдикції .
Предметом дослідження є особливості адміністративно-процесуальних правовідносин, у сфері прийняття управлінських рішень, адміністративного судочинства у справах про адміністративні проступки та адміністративної юрисдикції.
Теоритичною основою курсової роботи є норми чинного законодавства України, праці вітчизняних вчених у галузі адміністративного права, серед яких: Г.І. Петров, С.С Студенікін, Ю.М. Козлов, Ц.А Ямпольська, В.М Манохін, А.Є Лунєв, С.В Ківалов, В.І Попова, В.Д Сорокін та ін..
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ
Поняття та сутність адміністративного процесу
Сутність адміністративного процесу. Під адміністративним процесом розуміють порядок, правила за якими реалізуються матеріальні норми адміністративного права. Потреба у їх реалізації виникає при розгляді і вирішенні виконавчо-розпорядчими органами питань управлінського характеру щодо конкретних юридичних або фізичних осіб. Наприклад, про державну реєстрацію підприємств, видачу ліцензій або патентів, приватизацію громадянами житла, виділення земельних ділянок під будівництво, притягнення до дисциплінарної або адміністративної відповідальності.
Такі питання прийнято називати індивідуальними управлінськими справами або адміністративними справами. Для того, щоб правильно вирішити ту чи іншу адміністративну справу (конкретне індивідуальне управлінське питання), слід реалізувати відповідну норму матеріального адміністративного права, тобто застосувати приписи, які вона містить, щодо конкретного індивідуального випадку. Реалізація здійснюється шляхом застосування компетентними органами матеріальних норм з додержанням певної процедури, тобто у визначеному порядку. Для різних категорій адміністративних справ існують відповідні процедури. Кожна з таких процедур — це система встановлених державою обов'язкових правил. Ці правила закріплюються в нормативних актах і виступають як адміністративно-процесуальні норми. Отже, адміністративно-процесуальна норма — це встановлені чи санкціоновані державою обов'язкові правила, відповідно до яких регламентується порядок вирішення адміністративних справ, порядок реалізації матеріальних норм адміністративного права. Діяльність виконавчо-розпорядчих органів з вирішення адміністративних справ на підставі адміністративно-процесуальних норм прийнято називати адміністративно-процесуальною діяльністю. Слід зазначити, що адміністративно-процесуальна діяльність не рівнозначна адміністративному процесу. Вона здійснюється виключно з конкретних справ, для реалізації конкретних матеріальних норм, на підставі конкретних адміністративно-процесуальних норм. Наприклад, у разі порушення законодавства про рекламу адміністративні справи порушуються щодо конкретних фізичних осіб (юридичних осіб) у разі порушення ними конкретних норм матеріального права, які містяться в Законі України «Про рекламу». Вирішення таких справ здійснюється за конкретними адміністративно-процесуальними нормами, що містяться в нормативному акті Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу. У разі звернення громадянина за субсидією відповідна адміністративна справа вирішується за процесуальними нормами, що містяться у Положенні про порядок призначення і виділення населенню субсидій. Адміністративно-процесуальну діяльність, здійснену у межах конкретної адміністративної справи прийнято називати провадженням у адміністративній справі або адміністративним провадженням. Отже, адміністративно-процесуальна діяльність конкретизується і об'єктивується у межах конкретних адміністративних проваджень. Саме вони — адміністративні провадження є структурними складовими адміністративного процесу, а їх сукупність — носієм ознак адміністративного процесу.
До ознак, які дозволяють розглядати адміністративний процес як самостійне правове явище, слід віднести:
наявність чітко визначеної сфери виникнення, існування і припинення адміністративних справ;
особливі правила вирішення адміністративних справ, які закріплені в адміністративно-процесуальних нормах (нормативність адміністративного процесу);
наявність особливих адміністративно-процесуальних відносин;
обов'язкову участь у вирішенні таких справ компетентних органів (їх посадових осіб).
В сучасній українській теорії адміністративного права адміністративний процес розглядається як найістотніша юридична категорія, у межах якої суб'єкти публічного управління здійснюють реалізацію значного обсягу своїх функцій.
Між тим, історія адміністративного процесу характеризується протистоянням поглядів учених і пройшла стадії від його неприйняття до детермінації адміністративно-процесуального права та визнання особливої ролі у реформи.здійсненні адміністративної
У процесі виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів, передусім органів виконавчої влади, вирішується величезний обсяг індивідуально-конкретних справ, що стосуються різноманітних суб'єктів — громадян та інших фізичних осіб, органів, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян тощо. В цих випадках дані суб'єкти вступають в адміністративно-правові відносини, які врегульовуються не тільки матеріальними, а й процесуальними нормами адміністративного права. Адміністративно-процесуальні норми забезпечують реалізацію на практиці приписів матеріальних норм адміністративного права. Виходячи з цього, сукупність адміністративно-правових відносин, врегульованих процесуальними нормами адміністративного права, становить специфічне і відносно самостійне явище, що прийнято називати адміністративним процессом.
Адміністративний процес є видом юридичного процесу і має всі притаманні останньому ознаки.
Перш за все адміністративний процес здійснюється тільки уповноваженими на те суб'єктами. Законодавцем чітко регламентовано компетенцію державних органів, їх посадових осіб, органів правосуддя та деяких інших органів по вирішенню індивідуально-конкретних справ у ході адміністративно-процесуальної діяльності.
Впорядкованість адміністративного процесу обумовлюється наявністю чіткої системи дій по проведенню операцій з приписами норм права. Очевидно, що без дій по вибору та аналізу приписів правових норм, без з'ясування їх змісту неможливі вирішення завдань процесу та досягнення його мети.
Процес розгляду конкретної адміністративної справи немислимий без проміжного та кінцевого закріплення певних фактів, що відіграють роль своєрідних сходинок на шляху до встановлення юридичних наслідків. Тільки після їх закріплення у відповідних процесуальних документах такі факти стають юридичними.
Урегулювання процесуальних дій суб'єктів адміністративного процесу є запорукою того, що кінцевий результат буде досягнутий, а відсутність належної процесуальної регламентації означає по суті некерованість їх дій, ставить під сумнів досягнення реальної мети процесу.