Центральний банк Італії
Як і в інших країнах, в Італії є центральний банк - Банк Італії. Він заснований в 1893 році і діє в даний час на підставі Закону про емісійні банки 1910 року і Акту про Банк Італії 1936 року. Особливістю правового становища Банку Італії є те, що Конституція Італії 1947 року не містить згадки ні про центральний банк, ні про грошово-кредитну політику (відзначається тільки обов'язок Республіки захищати заощадження). Тим самим за Банком Італії обов'язки в галузі проведення грошово-кредитної політики законодавчо не закріплені.
У 1926 р. Банк отримав право контролю над кредитною системою і курсом ліри. З 1936 р. він став «банком банків». В даний час в організаційному плані Банк Італії - центральний емісійний банк, публічно-правове установа з капіталом, що складається з 300 000 іменних паїв, які поділені між державними і напівдержавними установами, такими, як ощадні каси, публічно правові інститути, банки національних інтересів, інститути соціального забезпечення, страхові установи. Практично він же є державним інститутом.
У 1996-2002 рр.. на території Європи був утворений найбільший в світі валютний союз - Єврозона, до початку 2011 р., офіційною валютою яких є євро, у склад якого входить і Італія.
Банк Італії входить у Європейську систему центральних банків (ЄСЦБ - наднаціональний орган фінансового регулювання, який об'єднує Європейський центральний банк і національні центральні банки всіх країн- членів Євросоюзу.
Грошово-кредитну політику країн Єврозони регулює Європейський центральний банк. Представники національних центральних банків країн, що входять до складу наднаціонального органу фінансового регулювання - Європейську систему центральних банків.
Європейська система центральних банків була заснована відповідно до Ст. 8 Договору про заснування Європейського співтовариства. Управління ЄСЦБ здійснюється органами управління ЄЦБ.
Банк Італії здійснює виконавчу владу в грошово-кредитній сфері, яку регулює Європейський Центральний Банк і є впливовою економічною установою в галузі державного регулювання економіки. Адміністративно він підпорядкований казначейству, в області ж кредитної політики він слідує рекомендаціям ЄЦБ.
На чолі Банку Італії стоїть Вища рада, яка реалізує рішення Міжміністерського комітету, ЄЦБ. Очолює Раду Керуючий, який призначається Вищою радою, куди входять ще 12 директорів, але не входять політичні діячі. Керуючий вибирає Комітет Вищої ради, що складається з керуючого, генерального директора, його заступника і 4 директорів. Керуючий, генеральний директор і його заступник повинні бути схвалені радою міністрів і затверджені президентом країни і можуть бути відкликані в будь-який час.
В Італії законодавчо завдання Банку Італії сформульовані лише в загальних рисах. Основними його функціями є такі:
Емісія євро.
Акумуляція і зберігання офіційних золотовалютних резервів; резерви становлять 5% активів центрального банку і складаються в основному з ЕКЮ, СДР. Незважаючи на відхід золота з обігу, вона становить чималу частку в золотих резервах - 2592 т.
Банк є касиром уряду, в ньому є рахунок держави, на якому ведеться рух надходжень і виплат. У цьому плані існують певні розмежування «обов'язків» Банку Італії та казначейства. Надходження і витрати забезпечуються казначейством, а Банк лише реєструє їх.
Банк надає кредити кредитним установам та уряду. Уряд має можливість необмежено отримувати пільгові кредити, умови яких встановлюються законом одноразово або щорічно. У той же час рефінансування кредитних установ обмежена.
Банк здійснює контроль за діяльністю кредитних установ. Ці повноваження йому делеговані міжміністерським комітетом і здійснюються вони безпосередньо Банком Італії за підтримки Асоціації італійських банків. Міжміністерський комітет відповідає в основному за загальний нагляд у сфері кредитної політики і захисту ощадних вкладів, Центральний банк готує проекти рішень та пропозицій з питань нагляду за резолюціями Комітету, встановлює його правила і сам безпосередньо здійснює нагляд як в документарній, так і в дистанційних формах. У його повноваження також входять контроль та інспектування діяльності банків, здійснення реєстрації кредитних установ, забезпечення нормального функціонування кредитної системи в цілому.
Банк займається організацією безготівкових розрахунків. Операції Банку Італії є операції із залучення грошових коштів (пасивні) по їх розміщенню (активні). До пасивних відносяться емісія банкнот, вклади кредитних установ, уряду, іноземних банків, капітал і резерви. Основною активною операцією виступає переоблік векселів з терміном погашення не більше 4 місяців. Прямий облік векселів приватної клієнтури в Італії центральним банком заборонений. Банк здійснює видачу кредитів під заставу державних цінних паперів, облігацій іпотечних кредитних установ, заставних свідоцтв з терміном не більше 4 місяців, проводить інвестиції в державні цінні папери.
Щодо організаційної структури Банку Італії, то вона відображає у трьох вимірах, в яких інститут: міжнародному, національному та місцевому рівнях.
Територіальні організації Банку Італії ділиться на філії, розташовані в обласних центрах і деяких провінційних столицях. Гілки піклуються про виконання завдань у сфері банківського нагляду і фінансової, валютної і платіжної системи, вони беруть участь в економічній і статистичний аналіз на місцевому рівні.
Банк присутній за кордоном з делегаціями в місті Лондон, Нью-Йорк і Токіо з офіційними особами підтримано назву фінансового аташе низки дипломатичних місій.
Банк Італії провів з 2007 року, всеосяжний організаційний план реформ, з метою підвищення якості, доступності та ефективності послуг, що надаються країні, у згоді з мінливими реаліями економічної та потенційних фінансових та технологічних інновацій. Реформи, в стадії будівництва, за участю центру адміністрування філіальної мережі, його присутність за кордоном.