5. Ефективність державного управління
5.5. Ефективність державного управління
Вихідним елементом сучасної концепції держави є інституції державного регулювання, що не підмінюють процеси ринкової самоорганізації, але й не є лише надбудовою над ринковою стихією. Йдеться про формування єдиного цілого, перенесення центру державного впливу на шституцюнальну та управлінську діяльність на усіх рівнях народногосподарського комплексу.
Посилення державного регулювання передбачає розробку та впровадження відповідної законодавчої бази, загальноприйнятих правил, кодексу господарської поведінки суб'єктів ринку та самої держави, протидію корупції та організованій злочинності
Загальною закономірністю державного регулювання, навіть у лібералізованих країнах, є посилення державної підтримки науки, освіти та соціальної інфраструктури, розвиток інституцій державного стимулювання науково-технічного прогресу.
Ключовим завданням державного регулювання є формування системи підвищення конкурентоспроможності національної економіки та її сталого розвитку, економічної безпеки, соціальний захист населення.
Головний принцип державного втручання в економіку: держава бере на себе те, що не може здійснити приватний бізнес.
Місія держави полягає в координації функціональних економічних систем, що забезпечують макроекономічну рівновагу на національному ринку, та створенні оптимальних умов для обміну інформацією, товарами, послугами, інноваціями, різними формами капіталу та робочої сили тощо.
Особливого значення нова роль держави набуває у сфері фінансів та грошового обігу. Першочерговим завданням є правове регулювання стабільності фінансової системи — банків, пенсійних, страхових фондів, брокерських контор, інвестиційних компаній, фондових бірж тощо, яка забезпечує платіжні послуги, розміщує кредити, мобілізує заощадження. Держава в перехідній економіці відіграє провідну роль у створенні фінансових інституцій для управління складними фінансовими операціями. її регулятивна функція полягає в забезпеченні «розумної» поведінки на ринку, протидії явищам нестійкості фінансових ринків та їх незахищеності від шахрайства.
Держава має прагнути до зниження ставки рефінансування НБУ до рівнів, що відповідають нормі прибутковості реального сектору економіки. Поряд із зменшенням податкового навантаження на товаровиробників, нормалізацією бюджетного процесу та зовнішньої заборгованості це також сприятиме активізації інвестиційної діяльності.
Сучасна система державного регулювання покликана здійснити комплекс заходів щодо зміцнення фінансової системи країни.
Критерієм її розвитку є стабільний, збалансований розвиток фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової, розрахункової інвестиційної та фондової систем, а також ціноутворення, що характеризується стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.
Стабільність фінансової системи держави визначається такими чинниками: рівнем дефіциту бюджету, стабільністю цін, оптимальністю фінансових потоків і розрахункових відносин, стійкістю банківської системи (так само, як і системи небанківських фінансових установ) і національної валюти, ступенем захищеності інтересів вкладників, розміром валютних резервів, розвитком вітчизняного фінансового ринку, розмірами зовнішньої та внутрішньої заборгованості, величиною дефіциту платіжного балансу України, інвестиційним кліматом тощо.
Слід зазначити, що ринок в умовах структурних порожнин та інституційного вакууму не може самостійно розв'язати проблеми збалансованості відтворення суспільного виробництва в першу чергу на рівні інституційних одиниць економіки. Ці важливі завдання має вирішувати держава.
Національна економіка є складною динамічною системою. Існування будь-якої системи передбачає мінімально необхідних її збалансованості, визначення якого, а також умов його збереження за обставин, що змінюються, - важлива складова методів управління і регулювання. Особливого значення вона набуває в дослідженні економіки з різними рівнями пропорційності, динамічності, тобто нестійкості.
Збалансованість - стан економіки, за якого національно - господарські пропорції перебувають в оптимальному щодо потреб і технологій співвідношенні та рівновазі.
Розрізняють такі аспекти збалансованості економіки, як натурально-вартісний та грошовий.
Натурально-вартісний аспект - це передусім забезпечення виробництва, національної сфери та споживчого ринку матеріальними ресурсами і товарами та послугами широкого вжитку. Практичне вирішення цього завдання уможливлює система контрактів між партнерами про здійснення гуртової торгівлі сировиною, напівфабрикатами, засобами виробництва,товарами, а в роздрібній торгівлі - товарами широкого вжитку, послугами тощо, тобто реалізація створеного продукту.
Грошовий аспект збалансованості передбачає відповідність пропозиції платоспроможному попиту. Пропозиція повністю визначає виробництво, а попит значною мірою залежить від доходів і цін - інструментів регулювання збалансованості. Важливим елементом грошового аспекту збалансованості є співвідношення доходів і видатків державного бюджету (доходи повинні перевищувати видатки). На збалансованість економіки помітно впливає і структура доходів державного бюджету: чим вища питома вага коштів від реального обігу товарів і послуг, тим простіше забезпечується узгодженість натурально-вартісного і грошового аспектів збалансованості.
Прискорення економічного розвитку супроводжується підвищенням норми нагромадження і зміною пропорцій, що склалися. Це призводить до посилення ролі таких факторів, як економічні зв'язки, що можуть впливати на забезпечення пропорційності й, відповідно, збалансованості.
Інструментом оцінювання збалансованості міжгалузевих зв 'язків є міжгалузевий баланс.
Міжгалузевий баланс - економіко-математична балансова модель у вигляді системи лінійних рівнянь, яка характеризує зв'язки між випуском продукції в одній галузі (у вартісному вимірі) і витратами всіх галузей, необхідними для забезпечення цього випуску.
Зовнішньоекономічні зв'язки оцінюються за платіжним балансом.
Платіжний баланс - баланс сум потоків валютних платежів, які отримує з-за кордону і здійснює за кордон країна у процесі зовнішньоекономічної діяльності за певний період (рік, квартал, місяць).
Платіжний баланс фіксує стан стабільності і збалансованості економіки через зовнішньоекономічну політику, головна мета якої - формування довіри учасників ринку до того, що фінансування очікуваного дефіциту платіжного балансу за рахунком поточних операцій (імпорт перевищує експорт) забезпечене припливом капіталів. Якщо така довіра існує, вітчизняні та зарубіжні суб'єкти господарювання сподіваються, що українські підприємства та держава використають капітали, які надходять до них (у формі приватних та офіційних іноземних кредитів і прямих капіталовкладень), у такий спосіб, що сприятиме поліпшені основних фондів, підвищенню темпів економічного зростання та обсягу експорту настільки, що буде достатнім для забезпечення обслуговування іноземних кредитів та репатріації (повернення в країну) доходів, отриманих на основі іноземних капіталовкладень.
Абсолютно збалансованої і стабільної економічної системи не існує, оскільки це передбачає цілковиту статичність її складових і системи загалом та ізоляцію від зовнішніх економічних впливів, а будь-яка ізоляція призводить до відмирання системи.
Найважливішою ознакою, яка характеризує раціональну збалансованість і стабільність економічної системи, є її динамічність - необхідний рівень стабільності, який забезпечує самозбереження системи, але не є нездоланною перепоною до змін. У таких економічних системах легко спрогнозувати соціально-економічні зміни, застосувати метод регулювання, за якого досягається збалансованість і стабільність.
Колена національна економічна система має загальні та власні критерії збалансованості, зумовлені природними і соціально-економічними особливостями господарювання. Стабільний стан в основних підсистемах (у виробництві. На ринку, у сфері соціального розвитку) визначають такі групи критеріїв:
• виробничі;
• ринкові;
• соціальні.
До виробничих критеріїв збалансованості і стабільності належать:
• відсутність абсолютної монополії окремих груп виробників, переважання конкуренції у відносинах виробників, боротьба за якість продукції і споживача;
• прискорення оновлення основних виробничих фондів і технологій (середній термін оновлення фондів 4-6 років), прискорення руху оборотних засобів, вилучення частини цих засобів і використання їх для оновлення продукції та підвищення її якості;
• раціоналізація розміщення продуктивних сил, удосконалення структури виробництва з урахуванням вимог ринку, потреб споживача;
• стабільність темпів зростання обсягів виробництва, розширення номенклатури та асортименту виробів, відносне зменшення витрат на виробництво продукції, робіт і послуг;
• перевищення темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання заробітної плати не менш як на 3-5%, посилення стимулів до продуктивної праці та ефективного виробництва;
• збільшення національного доходу завдяки зростанню фондовіддачі основних фондів і підвищенню продуктивності праці виробників та зниженню собівартості його створення;
• збільшення кількості робочих місць, зменшення плинності кадрів (не повинна перевищувати 3-4%), поліпшення виробничо-побутових умов, системи управління виробництвом, виробничої інфраструктури, структури і кваліфікації робочої сили.
Названі критерії характеризують стан економіки, який забезпечують високопродуктивна і високоефективна функції праці і капіталу.
Ринкові критерії збалансованості і стабільності охоплюють критерії на ринках засобів виробництва, оживчому, валютному, ринку праці та ринкові ціни.
Ринок засобів виробництва: ділова активність виробників і споживачів засобів виробництва, бірж матеріальних ресурсів;
активний пошук продавців та покупців, можливостей реалізації своїх економічних інтересів;
збільшення пропозиції нової техніки і технологій, кількості взаємовигідних угод між виробниками та споживачами засобів виробництва.
Ринок споживчий: поява на ринку широкого асортименту продовольчих та непродовольчих товарів зростання доступності товарів різного асортименту і цін на них для широких верств населення; досягнення 3-4% допустимих відхилень попиту і пропозиції в той чи інший бік.
Ринок валютний:
• збереження відносно стабільного курсу валют, цінних паперів;
• активізація діяльності банківських і кредитних установ та фондових бірж;
• розширення можливостей надання коротко- і довгострокових кредитів, зниження відсоткових ставок за кредитами, підвищення кредитоспроможності виробників тощо.
Ринок праці:
• зростання попиту на висококваліфіковану робочу силу;
• досягнення рівня безробіття, який не перевищує 1,5-2% від кількості працездатного населення.
Ринкові ціни:
• коливання цін на ринку засобів виробництва і на споживчому ринку в межах 2-3%, що не потребує спеціальних координаційних, регулювальних заходів, оскільки збалансованість забезпечується конкуренцією виробників і посередницьких організацій;
• відсутність гіперінфляції;
• звуження сфери «тіньової економіки».
Ринкові критерії мають важливе значення щодо регулювання економічної системи в цілому. Вони відображають стан виробництва, розподілу, обміну і споживання. До соціальних критеріїв збалансованості належать наступні:
• пріоритет національно-демократичної ідеології у державотворенні;
• поліпшення співвідношення розподілу національного доходу на фонд нагромадження і фонд споживання (збільшення першого);
• незначні коливання у державному бюджеті щодо негативного і позитивного сальдо; виділення в структурі використання бюджету основної частки на вдосконалення розвитку державних виробничих і обслуговуючих підприємств, фінансування соціально-культурної сфери, науки, освіти та охорони здоров'я тощо;
• поліпшення пенсійного, стипендіального забезпечення, утримання шкільних установ, підвищення розмірів дотації малозабезпеченим, виділення коштів на охорону природи тощо;
• оптимізація зовнішньої та внутрішньої заборгованості.
Соціальні критерії збалансованості виявляють стан реальної політики розподілу і споживання національного продукту.