Форми, методи, засоби та інструменти державного регулювання.
Державне регулювання економіки реалізується в різних формах.
Основними формами державного регулювання є:
планування,
програмування,
прогнозування.
Планування на макрорівні (макроекономічне планування) — форма управління народним господарством, що передбачає визначення цілей, розроблення (складання) планів та їх реалізацію (з урахуванням шляхів досягнення) на основі наукового передбачення, що базується на пізнанні економічних законів.
Трьома головними формами планування є директивне, індикативне і стратегічне.
Директивне (імперативне) планування означало централізоване доведення обов'язкових суворо регламентованих завдань і показників до підприємств, що сковувало їх ініціативу, призводило до зростання товарно-матеріальних запасів, посилення затратного характеру економіки, зниження ефективності виробництва (здійснювалось у СРСР) тощо.
Індикативне (рекомендаційне) планування передбачає встановлення державою основних макроекономічних показників, системи економічних стимулів та прямих і опосередкованих важелів, які орієнтують економічну діяльність суб'єктів господарювання на виконання планів, забезпечуючи їх при цьому необхідною інформацією, та заходів щодо їх здійснення.
Стратегічне планування виробляє таку стратегію поведінки національної економіки на ринку, яка забезпечить її виживання за складних умов шляхом цілеспрямованого управління змінами.
Програмування національної економіки передбачав комплексний аналіз її стану, виявлення найважливіших проблем, вирішення яких неможливе за допомогою ринкових важелів, розроблення та реалізацію окремих стратегічних програм.
Залежно від тривалості періоду регулювання розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання.
Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів.
Короткострокове регулювання — це передусім антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).
За характером впливу на господарські суб'єкти державне регулювання економіки поділяється на дві форми:
пряме
непряме (опосередковане).
Пряме регулювання — це вплив держави на економічні процесії за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів. Воно реалізується через бюджетне інвестування державою відповідних програм — фінансування розвитку державних підприємств, інфраструктури, науки, культури, освіти, соціального захисту населення тощо, а також через регламентацію цін, заробітної плати та інших інструментів ринкового механізму. Прямий вплив може здійснюватися і через використання адміністративних важелів, які регламентують конкретні завдання та обмеження господарської діяльності.
Непряме регулювання економіки — це вплив держави на господарську діяльність через внесення відповідних змін в умови функціонування ринкового механізму. Воно досягається за допомогою правових та економічних інструментів. Застосовуючи ці інструменти, держава безпосередньо нічого не змінює в ринковому механізмі, а створює лише передумови для цих змін.
Розрізняють такі методи державного регулювання:
правові,
адміністративні,
економічні.
Державне регулювання економіки спирається на систему державних інструментів (регуляторів).В рамках кожного з цих методів використовуються певні інструменти.
До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні норми й правила економічної діяльності господарських суб'єктів та окремих громадян. Вони визначають як загальні умови цієї діяльності, так і допустимі винятки із цих умов, установлюють права та обов'язки юридичних і фізичних осіб, а також можливі санкції за їх порушення. Серед правових інструментів найбільший вплив на економіку справляють закони про власність, підприємництво, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, банківську н страхову справу, податки й ціни, про соціальний захист населення та ін. Правові регулятори визначають загальну межу державного втручання в економіку.
Адміністративні інструменти — це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності. Наприклад, встановлення квот, ембарго, видання ліцензій, затвердження стандартів якості продукції, екологічних норм тощо.
Найважливішу роль у державному регулюванні економіки відіграють економічні інструменти.
До головнях із них належать: макроекономічне планування, державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата.
Регулюючий вплив держави на економіку забезпечується передусім через макроекономічне планування, основною формою якого в умовах ринку є індикативне планування. Во-що принципово відрізняється від директивного планування засобів досягнення цілей, поставлених у плані. Його пoказники не є обов'язковими для окремих господарських суб'єктів, а мають рекомендаційно-орієнтуючий характер.
До засобів державного регулювання економіки належать:
державний і місцеві бюджети,
податки та податкові пільги,
державні асигнування,
регулювання цін;
державне замовлення тощо.
Провідне місце у системі регулювання економіки держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку належить бюджету, який відображає виробничі відносини, відтворює відносини розподілу, опосередковує рух грошової маси і є важливим інструментом реалізації державної політики. Бюджет є складною економічною категорією, оскільки представляє собою систему економічних відносин, які складаються в суспільстві у процесі формування, розподілу і використання централізованого фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Ці відносини мають таку структуру: між державою і підприємствами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету; між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу національного доходу; між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.
Найважливішим засобом державного впливу на соціально-економічний розвиток суспільства є податки і податкові пільги. Ефективна податкова система є умовою успішного функціонування економіки, оскільки саме податки виступають важливим інструментом макроекономічного регулювання економіки, перерозподілу валового внутрішнього продукту на цілі економічного розвитку і соціальних гарантій населенню, розвитку науки, освіти, охорони здоров'я, культури, забезпечення демократії і прав людини у державі.
Поділ податків на прямі та непрямі визначає регулюючі можливості кожного платежу. Непрямі податки за своєю суттю є податками на споживання. Вони відіграють незначну регулюючу роль, проте надійно формують дохід бюджету, забезпечують його стабільність, їх мобілізація значною мірою зменшує приховування доходів від оподаткування. Зі зростанням ролі державного регулювання економіки непрямі податки менш придатні для вказаної мети.
Прямі податки виконують регулюючі функції щодо розвитку підприємництва. У них об'єктивно закладені суттєві стимулюючі можливості. Цим пояснюється широке використання та постійне вдосконалення механізму їх сплати в країнах, які орієнтовані на розширення та підвищення ефективності суспільного виробництва. Недоліком прямих податків є механізм визначення і сплати податку, що в першу чергу стосується експансії тіньового сектору економіки, приховування доходів.
Також до засобів впливу держави належать державні асигнування - певні суми коштів, виділені із централізованих і децентралізованих джерел, фінансових ресурсів для покриття видатків на певні цілі. За допомогою бюджетних асигнувань держава цілеспрямовано впливає на господарські об'єкти, надаючи пряму державну допомогу у реалізації певних заходів. У цьому випадку державний бюджет відіграє роль інструменту цільового перерозподілу національного доходу.
До системи державного регулювання належить також заходи регулювання ціноутворення. Як свідчить досвід розвинених країн, воно може мати законодавчий, адміністративний та економічний характер. Втручання держави у процеси ціноутворення передбачає насамперед спостереження за рівнем цін, з метою визначення рівня збільшення вартості життя для розрахунку індексу щорічного номінального підвищення заробітної плати і пенсій, а також для з'ясування впливу підвищення цін на витрати виробництва та національну конкурентоспроможність.
Ефективним засобом регулювання на виробництво є державне замовлення (завдання на виготовлення, поставку промислової, спеціальної та сільськогосподарської продукції, продовольчих і непродовольчих товарів народного споживання, виконання робіт і надання послуг за номенклатурою і в обсягах, що забезпечують реалізацію державних і міждержавних цільових програм, виконання міжурядових угод і створення державних резервів). Цей засіб регулювання охоплює підприємства всіх форм власності.