4.4.4. Театр «Гранд-Опера» у Парижі

Архітектура XIX ст, чимало критикована за еклектизм — безпринципне поєднання різноманітних стилів. У другій половині століття'елементи готики, класицизму, бароко, рококо, так званого «мавританського» (східного) стилю вільно поєднуються в межах одної будови (рис. 4.4.4).

Водночас саме XIX ст. започатковує принципово нові рішення, які провіща¬ють архітектурний стиль XX ст. Під керівництвом інженера НІ, Ейфеля у Парижі збудовано Ейфелеву башту (1889 р.), найвищу споруду в світі — висота її сягає 320 м. Вона являє собою інженерно-технічну конструкцію, позбавлену характер¬них для попередніх епох декоративних прикрас.

Однак архітектура XX ст. не одразу визнала красу чистої інженерної конструк¬ції. Характерним явищем на межі XIX—XX ст. стає стиль модерн (рис. 4.4.5), який прагне з'єднати вишуканість і декоративність з граничною простотою форм і ліній. Цей стиль шокуюче оперував кривими лініями, загадковістю простору, вільною інтерпретацією елементів класичних стилів. Характерно, що різновид архітектурного модерну у Німеччині називався югендстиль — «стиль молодих». Архітектурні форми та декор модерністських будівель були незвичними, у них часто застосовувалися зовсім нові прийоми художнього оформлення. Наприклад, бельгієць В. Орт першим застосовує в декорі пружну лінію, що звивається — лінія «удару бичем*. Вона отримала назву «лінія Орта».

Видатним представником стилю модерн був А. Гауді. Відомим є його про¬ект фантастичного житлового комплексу в Барселоні «Каса Міла»: хвилеподіб¬ний фасад, витягнуті вертикально балкони, утворені кутими ґратами, декоративна скульптура. Всесвітньо відомий зразок стилю модерн —- «Храм Св. Сімейства»

у Барселоні (рис. 4.4.6), створений Гауді. Ця споруда химерно переспівує мотиви готики та бароко, піднося¬чись у небо стрімкими вертикалями. У парку «Гуель> у Барселоні використано у мозаїчних прикрасах фраг-менти черепиці й навіть уламки ножів — це створює неочікувано напружений образ, який неможливо забути.

Риси модернізму утримує й органічна архітектура 20—30-х рр. Панував у ній принцип індивідуальності. неповторності споруди. Представники цього напряму прагнули використовувати природні матеріали, орієн¬тувалися на зв'язок архітектури з навколишнім середо-вищем. Засновником цього стилю був американський архітектор Ф.Л. Райт, який вважав, що будинок ~ це організм, що вільно виростає посеред ландшафту. Його фантазія створила відомий будинок Кауфмана, знаний більше як Будинок над водограєм: дім з терасами-кон¬солями, по яких стікає потік води. Прихильниками цього напряму були також фінн Е. Брюкман, австрієць А. Лоз.

У XX ст. модерн з Його пристрастю до декоративно-прикрашальних елементів, витісняється конструкти¬візмом, який використовує лише чисто функціональні елементи. Західні міста наповнюються будинками пря¬мих ліній, які жорстко орієнтовані лише на зручність та комфорт. В цьому й полягала «нова естетика». Видатний архітектор цього напрямку — Ле Кор-бюзьє. Він сформував п'ять основних принципів архітектури XX ст.: будинок на стовпах, сад на пласкому даху, вільне планування інтер'єру, горизонтально витяг¬нуті вікна, вільне компонування фасаду- За його проектами збудовано чимало споруд у різних куточках земної кулі: відомі житловий будинок у Марселі, ан¬самбль «Чандигарх» (Індія), каплиця в Роншані та ін. Функціоналізм здійснив величезений вплив на сучасну архітектуру. Саме звідси прийшли будинки гале¬рейного та коридорного типів, двоповерхові квартири та квартири з вбудова¬ним устаткуванням, які споруджені за економічно-раціональним принципом планування інтер'єру (за рахунок пересувних ширм, звукоізоляції тощо).