Античні міста-держави в північному причорномор'ї
Античні міста-держави на узбережжі Чорного моря виросли з торговельних факторій. Це Тіра (Білгород-Дністровський), Ніконій (в Овідіопольському районі Одеської обл.), Ольвія (біля Очакова, в гирлі Півд. Бугу), Пантікапей (Керч), Херсонес (Севастополь), Каркінітіда на західному узбережжі Криму та ін. Початок колонізації Північного Причорномор'я поклали греки з Мілета в кінці VII ст. і VI ст. до н. е. Останнє відлуння колонізаційних процесів завмирає в V чи навіть на початку IV ст. до н. е. Причинами цього руху були як недостатня кількість землі на батьківщині, так і бажання розширити ринки збуту для своїх товарів і постійна потреба греків в зерні.Чорноморські колонії були житницею Греції. Звідсіля в Грецію і в Малу Азію вивозились хліб, а також хутра, мед, віск, риба, сіль і будівельна деревина. В невеликій кількості в Грецію постачалась скотарськими племенами велика рогата худоба. Туди ж йшли і скіфи-раби, яких греки брали в полон під час війни з туземцями або купували у тих же скіфів.Греція постачала в колонії вино і маслинову олію, що перевозились в амфорах з клеймами грецьких міст; де їх виробляли. В самих колоніях виноград почали вирощувати пізніше. З Греції везли також різноманітні предмети розкоші, тканини, металевий, серед іншого дорогоцінний посуд, художню кераміку тощо. Досить рано в самих колоніях стали виробляти предмети, які були необхідними для торгівлі з туземцями.
Перші слов'янські археологічні культури.
В писемних джерелах слов'яни з'являються під назвою венедів. Перші звістки про венетів, енетів зустрічаються ще у античних авторів VII—І ст. до н. е. Про них писали Гесіод, Геродот, Софокл, Скілак, Корнелій Непот. В писемних джерелах початку нової ери, авторами яких були Пліній Старший, Тацит, Птолемей, говориться про венедів. Зокрема, вказується, що вони жили на північ від Карпат на ріці В і стул і (Віслі) і на берегах Венедської затоки (Балтійського моря), біля Коданської затоки (звідціля сучасний Гданськ). Венеди згодом розселилися на схід від земель фінно-угрів до сарматів на півдні, в лісостеп. Йордан в VI ст. писав, що венеди розпались на склавінів і антів. Одна з перших загальнослов'янських держав — Волинь. Почався процес етногенезу слов'ян і візантійців. Від Чорного моря слов'ян відтіснили авари і болгари, через що слов'яни зайняли лісову смугу між Західним Бугом і Дніпром, тобто Волинь, яка й стала однією з перших загальнослов'янських держав, яку потім розгромили авари. Правда, більшість авторитетних істориків і археологів вважають, що ще не знайдено матеріальних слідів довгочасного перебування аварів на Волині. Скоріше всього, що авари "примучували" не українських, а чеських дулібів. Був ще й інший союз племен — полянський з центром в Києві.Воли няни — це східні слов'яни, які жили на території Волині на обох берегах Західного Бугу і в витоках Прип'яті. Першою столицею Волинської землі було місто Волинь, розташоване на лівій притоці Західного Бугу річці Гучві, що на Холмщині.Очевидно, Волинь — одно з воєнно-політичних об'єднань, яке виникло на території стародавнього племені дулібів, що мешкали тут вже в VII ст. Іншим таким об'єднанням були бужани. В другій половині IX ст. Географ Баварський теж називає волинян поряд з бужанами. У бужан він нараховував 231 "місто", а у волинян — 70 таких "міст".Арабський географ Аль-Масуді в другій половині X ст. згадує племена "валінана" і "дулаба", які в літературі ототожнюються з волинянами і дулібами, і називає імена "царів" цих племен. В X ст. у них розвивались феодальні відносини.Східнослов'янські племена за "Повістю минулих літ". Отже, розселялись слов'яни по території Східної Європи, над Дніпром та його притоками. Як повідомляється в "Повісті минулих літ" літописця Нестора, слов'яни об'єднувались в племінні союзи полян (середня течія Дніпра, навколо Києва), сіверян (басейни Десни, Сули і Ворскли), древлян (дніпровське Полісся), тиверців (між Південним Бугом і Дністром, впритул аж по Дунай і Чорне море), волинян, дулібів, буясан (Західний Буг і притоки Прип'яті), білих хорватів (південна частина Карпат). Таким чином, нинішня територія України була заселена слов'янами, племена яких об'єднувала близькість мови, господарства і культури.Лісостепові райони Східної Європи, де була розповсюджена черняхівська культура, опинились на лінії великого переселення народів. У кінці IV — початку V ст. в Азово-Чорноморських степах панували гупни. Ці войовничі кочовики нападали на поселення слов'ян і руйнували їх. В середині VI ст. через лісостепові землі східних слов'ян пройшли авари, які залишили по собі недобру пам'ять у вигляді літописної легенди про насильства над дулібами. Авари "прімучіша дулєби", тому останні втекли до західних слов'ян, і рештки їх союзу виявились вкрапленими в чеські і польські племена.Антське царство. Антами називали візантійські письменники VI-VII століть східнослов'янські племена, які існували в IV-VII ст. За Йорданом вони жили між Дністром і Дніпром. А Прокопій Кесарійський пише, що їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю. Мабуть, можна припустити, що анти займали область лісостепу від Карпат до Сіверського Дінця, де відома черняхівська культура, яку пов'язують з цими племенами. Держава антів існувала від кінця IV до початку VII ст.Анти лісової зони в IV-VI ст. жили в умовах первіснообщинного ладу. А в лісостеповій зоні у антів, очевидно, вже виникли приватномайнові відносини і відбувся поділ суспільства на різні верстви населення. Вони займалися землеробством, тваринництвом, добували і обробляли залізо. Анти виробляли череп'яний посуд за допомогою гончарного круга, знали ювелірне мистецтво, обробляли камінь, кістки, ткали і таке ін. Ремесло у антів вже відокремилося від сільського господарства. Багато хто з майстрів виробляв речі на продаж. Росла внутрішня і зовнішня торгівля, в процесі якої ввійшли в обіг гроші, переважно це була срібна римська монета.Антські пам'ятки в Україні — переважно прикраси до одягу і кінської збруї з срібла і бронзи, а також бронзи з емаллю; скарби золотих і срібних речей; архітектурні пам'ятки — городища роменського типу (с. Ромни на Чернігівщині).В основі антського суспільства знаходилась сільська община. Позбавлені укріплень антські поселення складались з низки окремих домогосподарств. Великого розвитку у них досягло рабовласництво. Примусова праця рабів використовувалася антами безпосередньо в господарстві. Візантійські історики писали про величезну кількість військовополонених, яких анти перетворювали в рабів. Правда, рабство у антів проявлялось в більш м'яких формах, ніж у Візантії.В III-IV ст. у антів формувалась держава, яка не отримала завершення в наступний період. В писемних джерелах VI-VII ст. згадуються політичні діячі антів: Боз, Ардагаст та інші. Анти мали сильну воєнну організацію. В IV ст. анти вели вперту боротьбу з готською державою Германаріха, яка існувала в той час в Північному Причорномор'ї. Війни між антами і готами йшли з перемінним успіхом. Анти в союзі з склавінами вели також наступ на володіння Візантії. Мабуть, це сприяло тому, що частина антів і склавінів залишилась на Балканах.З кінця VI ст. анти вели війни з аварами. На початку VII ст. ім'я антів перестає згадуватись в писемних джерелах. їх місце зайняло нове і більш обширне об'єднання — Русь, осереддям якого були найбільш розвинуті землі антів.Отже, слов'яно-аварські і слов'яно-візантійські війни VI ст. втягай у свою орбіту і слов'ян, що проживали у Східноєвропейському Лісостепу. Тобто Антське царство, яке існувало в Середньому Подніпров'ї з IV по VII ст., в результаті слов'янсько-аварських війн розпадається. Це спричинило до глибоких змін у загальнополітичній обстановці в Східній Європі. Історичний шлях подальшого розвитку слов'янських племен Східної Європи був визначений і зумовлений ситуацією VI-VII ст., коли руський союз племен витримав натиск кочових войовничих народів і використав своє вигідне положення на Дніпрі, який був шляхом на південь для декількох десятків північних племен дніпровського басейну. Київ, який контролював дніпровську магістраль, і був відгороджений від степових набігів широкою лісостеповою смугою, став природним центром процесу інтеграції східнослов'янських племінних союзів. Він став каталізатором процесу виникнення таких соціально-політичних величин, які вже виходили за межі навіть найбільш розвинутої первісності.