Сучасна інтерпретація поняття «свідомість»

Проблема свідомості є однією з найскладніших проблем сучасності, адже її розробляють різні науки, серед яких філософія, психологія, біологія, логіка, антропологія тощо. Насамперед ми дослідили інтерпретацію поняття «свідомість» у філософії і психології на базі відповідних словників та наукових досліджень.

Так, «Психологічний тлумачний словник» 2004 року, ґрунтуючись на «Психологическом словаре» 1990 року, подає 2 значення свідомості: 1) вищий рівень психічного відображення і саморегуляції, звичайно вважається властивим тільки людині як суспільно–історичній істоті; 2) думки і почуття, що індивід усвідомлює в будь–який даний момент. Серед характеристик свідомості тут зазначаються активність; інтенційність (спрямованість на предмет); здатність до рефлексії, до самоспостереження; мотиваційно–ціннісна орієнтація; різні ступені ясності [3, с. 451].

Психологічна енциклопедія О.Степанова, у свою чергу, підкреслює значення оволодіння мовою у процесі психічного відображення навколишньої дійсності людиною. Наявність мови автор вважає основою для формування і функціонування характеристик свідомості. До визначальних характеристик свідомості дослідник відносить знання, здатність чітко розрізнять суб’єкт і об’єкт, здатність людини формувати цілі діяльності, а також включення її до певного відношення (наприклад, до навколишнього середовища) [2, c. 316].

У контексті філософії свідомість трактується як специфічний прояв духовної діяльності людини, пов’язаної із пізнанням, яке робить відомим (свідомим), знаним зміст реальності, що набуває предметно–мовної форми знання [5, с. 567]. Цікаво, що в історії філософії близькими до змісту свідомості були поняття «нус» (противага античному Хаосу, що упорядковує його у гармонійно–ідеальний Космос), «інтелект» (позитивна здатність душі, що протистоїть волі і почуттям) тощо.

На нашу думку, варто наголосити, що складовим структурним елементом свідомості виступає мислення, що можна визначити як розумову, інтелектуальну діяльність, процес відображення дійсності у поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях, концепціях. Іншим структурним компонентом свідомості є самосвідомість, що притаманна виключно людині. Це здатність людини усвідомлювати саму себе: оцінювати свої здібності, переваги, недоліки, думки, почуття, інтереси, поведінку; визначати своє місце і роль у природі, суспільстві, колективі, родині.

Портал української мови та культури подає таке визначення свідомості: це процес відображення дійсності мозком людини, який охоплює всі форми психічної діяльності й зумовлює цілеспрямовану діяльність людини. // Психологія, а також політичні, філософські, релігійні, мистецькі і т. ін. погляди людей як представників певних суспільних класів [4]. На наш погляд, ця дефініція стоїть на межі між філософією та психологією, тому є універсальною для нашого дослідження.

Сьогодні розрізняють кілька типів свідомості, зокрема, міфологічний, фольклорний, художній та документальний [1, 110]. Цей ланцюжок починається від найпростішого, первісного несвідомого знання і закінчується здатністю до найвищих аналітичних можливостей людської свідомості.

Необхідно підкреслити, що жодне видання з проаналізованих нами словників та енциклопедій не наводить окремо тлумачення хоча б одного з цих типів: подані лише визначення повсякденної (побутової), політичної, релігійної, моральної, навіть екстравертованої свідомості. Можливо, цей факт можна пояснити постійним активним розвитком наукової думки, відповідно, це дозволяє окреслити коло нашого наступного дослідження.