12

Лекція сечостатева система

План:

1. Нирки

2. Сечовий міхур

3. Сечівник

4. Статеві органи

5. Чоловічі статеві органи

6. Жіночі статеві органи

Сечостатева система містить у собі дві групи органів, що виконують різні функції: органи, що утворюють сечу (organa uropoetica) і статеві органи (organa genitalia). Вони поєднуються в одну систему, оскільки разом заставляються в ембріональному періоді й мають загальні відділи в дорослому організмі.

Органи,що утворюють сечу органи, які також називаються органами виділення, очищають організм від шлаків (солей, сечовини й ін.), що утворяться в результаті обміну речовин.

Нирки

Нирки (renes) являють собою парний орган бобовидної форми, що є головним органом сечоутворення. Вага однієї нирки варіюється від 120 до 200 г. Розташовуються нирки в порожнині живота, по обидва боки від хребта, на рівні XII грудного й двох верхніх поперекових хребців. Вони залягають на задній черевній стінці, при цьому права нирка лежить трохи нижче лівої, і фіксуються у своєму положенні нирковою фасцією, кровоносними судинами й жировою капсулою. Перед правою ниркою перебувають правий вигин ободової кишки й спадна частина дванадцятипалої кишки, до її верхньої частини прилягає вісцеральна поверхня печінки. Перед лівою ниркою перебуває хвіст підшлункової залози, до верхньої частини прилягає селезінка. Крім того, верхній кінець (полюс) кожної нирки стикається з наднирковою залозою. Попереду нирки покриті очеревиною.

У бруньці виділяють передню й задню поверхні, верхній (extremitas superior) і нижній (extremitas inferior) полюси, або кінці. Опуклий латеральний край (margo lateralis) нирки звернений зовні, а ввігнутий медіальний спрямований до хребта. У центрі медіального краю (margo medialis) перебуває невелике поглиблення, через яке проходять судини, нерви й сечовід. Це поглиблення називається воротами нирки (hilum renale.

Нирка утворена корковою й мозковою речовинами, що відрізняються друг від друга по цвіті й щільності. Коркова речовина (cortex renalis) займає периферичні відділи й дає невеликі відгалуження, називані бруньковими стовпами (columnae renales), які проникають у мозкову речовину. У корковій речовині втримується більша частина структурно-функціональних одиниць нирки - нефронів. Їхнє загальне число досягає 1 млн. Мозкова речовина (medulla renalis) розташовується в центральній частині і являє собою конусоподібні брунькові піраміди (pyramides renales) у кількості 10-15. Мозкова речовина утворить тонкі відростки - промені, які проникають у коркову речовину.

Початком нефрона є ниркове тільце (corpusculum renale), що містить величезну кількість кровоносних капілярів, що утворять судинний клубочок (glomerulus). Судинний клубок нирки кровопостачається із системи ниркової артерії, що ділиться на міждольові артерії (a. interlobaris), які у свою чергу розгалужуються на дугові артерії (a. arcuata), що діляться на міждолькові (a. interlobularis). Самі клубочки утворяться капілярами, що відходять від приносних судин, (vas afferens) - клубочкових артеріол, що відгалужуються від міждолькових артерій. У клубочках капіляри збираються в виносні клубочкові артеріоли (vas efferens). Виносні судини, приблизно в 2 рази менші приносних, у результаті чого підвищується кров'яний тиск у клубочку й здійснюється фільтрація плазми крові в порожнину капсули.

Зовні ниркове тільце оточує двошарова капсула (capsula glomeruli), між листками якої утвориться порожнина, що переходить у просвіт проксимального звитого канальця (tubulus contortus proximalis), що входить у систему ниркових канальців нефрона. Крім нього, систему утворюють дистальний звитий каналець (tubulus contortus distalis, що переходить у збірну ниркову трубочку (tubulus renalis colligens), і петля нефрона із проксимальною прямою, тонким і дистальною прямими канальцями. Петля має висхідну (pars ascendens ansae) і спадну (pars descendens ansae) частини. Зсередини звиті канальці вистелені одношаровим кубічним епітелієм, а збірні трубочки - одношаровим призматичним епітелієм.

Збірна ниркова трубочка продовжується в сосочкову протоку (ductus papillaris), що на вершині піраміди відкривається в порожнину малої ниркової чашечки (calix renalis minor). 2-3 малі чашечки відкриваються в одну велику (calix renalis major), а 2-3 більші чашки - у ниркову балію (pelvis renalis), що поступово звужується й в області воріт нирки утворить сечовід. Реабсорбція й остаточне формування сечі здійснюється у звитих канальцях нефронів. Нефрони, що містяться в мозковій речовині нирки, підтримують функціонування органа при підвищеному кровотокові через нирку, обумовленому інтенсивною м'язовою роботою.

Сечовід (ureter) є парним органом, що з'єднує ниркову балію із сечовим міхуром. Він являє собою трубку довжиною близько 30-35 см.

У сечоводі виділяють черевну частину, що проходить по передній поверхні великого поперекового м'яза до малого таза, і тазову поверхню, що направляється від прикордонної лінії таза вперед, медіально й униз, і стінку, що опускається до дна сечового міхура,, якого пронизує в косому напрямку.

Стінка сечоводу утворена трьома оболонками: адвентиціальної, слизової й м'язової. Слизова оболонка вистелена перехідним епітелієм й утворить глибокі поздовжні складки. М'язова оболонка складається із зовнішнього циркулярного шару й внутрішнього поздовжнього. При її скороченні забезпечується рух сечі від нирки до сечового міхура.