113. Організація включає сукупність методів, засобів, систем, які допомагають цілісно створювати сприятливі умови для проведення певних колективних організацій.

Основною формою орган.навч.виховного процесу є урок.

Кожного дня тисячі вчителів входять в клас і приступають до проведення уроків, і від того, якими будуть ці уроки, як відбувається спілкування з дітьми, залежить процес перебудови шкільного життя, він буде прогресувати або гальмувати. Освіта, школа зараз, як стривожені, зайняті, енергійні пошуками нових шляхів навчання, гуманізація людських відносин.

Урок у будь-якому класі має одну і туже суть він Урок.І як одна людина не схожа на іншу, так і оин урок не схожей на іншого.

Урок-така форма орган. навч.-вих. проц., при якій навчальні заняття проводяться вчителем з групою учнів постійного складу одного віку і рівня підготовки протягом певного часу і відповідно до розкладу.

114. У період інтенсивної розбудови системи освіти в Україні особливого значення набуває управління навчаль¬но-виховними закладами. Управління —діяльність, спрямована на прийняття рішень, органі¬зацію контролю об'єкта управління згідно з метою, аналіз і підве¬дення підсумків на основі достовірної інформації. Управління освітою в нашій країні здійснюється на основі законів, постанов Верховної Ради, наказів, розпо¬ряджень Президента, Кабінету Міністрів України, досяг-нень психолого-педагогічної науки і передового педаго¬гічного досвіду. Управління освітою здійс¬нюють державні органи управління та органи громадсь¬кого самоврядування. До державних органів управління освітою належать: Міністерство освіти і науки України; інші центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади; Вища атестаційна комісія України; Державна акредитаційна комісія. Міністерство освіти і науки України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює ке¬рівництво у сфері освіти. Міністерство освіти і науки України: Система освіти в Україні: бере участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки кадрів; розробляє програми розвитку освіти, державні стан¬дарти; забезпечує зв'язок із закладами освіти, державни-ми органами інших країн з питань, які входять до його компетенції; акредитує вищі та професійно-технічні навчальні заклади, видає їм ліцензії, сертифікати; організовує атестацію педагогічних і науково-педа¬гогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікацій¬них категорій, педагогічних та вчених звань. За результатами акредитації вищих навчальних зак¬ладів Міністерство освіти і науки України, Державна ак¬редитаційна комісія разом із міністерствами і відомства¬ми, яким підпорядковані заклади освіти: визначає відповідність освітніх послуг державним стандартам певного освітньо-кваліфікаційного рівня за напрямами, надає право видачі документа про освіту дер¬жавного зразка; встановлює рівень акредитації навчального закладу; інформує громадськість про якість освітньої та нау¬кової діяльності вищих навчальних закладів. Вища атестаційна комісія України атестує наукові й науково-педагогічні кадри, керує роботою щодо прису¬дження наукових ступенів, присвоєння вчених звань. Органами громадського самоврядування в освіті є: Всеукраїнський з'їзд працівників освіти; загальні збори колективів навчальних закладів; районні, міські, обласні конференції педагогічних працівників; з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим. Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти.

115. Керівн?ицтво — (адміністрування, розпорядництво) є однією з функцій управління, а в умовах командно-адміністративної системи саме тією функцією, що разом з контролем включила в себе всі інші функції.

Мeнеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб'єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів.

Управління процесом навчання має дві складові: управління викладанням і управління учінням. Управління викладанням — це:

* підготовка вчителем самого себе до подання необхідного матеріалу;

* організація заняття;

* скерування учнів (студентів) до оптимальної самоорганізації у процесі учіння.

Підготовка викладача до проведення заняття передбачає:

1.Добір літератури і вибір наукового матеріалу, поданого в найдоступнішій і найлаконічніший формі.

2. Структурування навчального матеріалу за найоптималынішою концепцією.

3. Включения в концепцію прикладів із практики і психологічного розвантаження.

4. Добір допоміжних засобів (плакатів, таблиць, слайдів тощо).

5. Викладач ставить себе на місце учня, який сприйматиме матеріал (емпатія).

6. Окрім матеріалу, викладеного в письмовш формі, має бути експромт викладача, тому викладач повинен знати більше, ніж плануе викласти за планом чи програмою.

Скеровуючи учнів, викладач розкриває їм ноу хау — технологію ефективного оволодіння знаннями: яку літературу підібрати? на що звернути основну увагу? і т. ін. Тобто викладач підказує як організувати режим.

Управління учінням має дві «сторони медалі» — управління з боку викладача, про що вже йшла мова, і самоуправління самого учня.

116. Процес управління – процес планування, організації, мотивації та контролю, який забезпечує досягнення цілей організації.

Процес управління:

Первинний факультет: планування, організація, мотивація, контроль

Зв’язуючи процеси: спілкування, особливості прийняття рішень, тип керівництва.

Навчальний (педагогічний) менеджмент – особлива галузь педагогіки, яка займається дослідженням управлінського аспекту та функцій управлінської праці вчителя.

Вимоги до вчителя як менеджера освіти:

педагогічне керівництво (керувати взаємодією з учнями)

громадське виховання учня

управління навчально-виховним процесом

адміністративні і фінансово-господарські функції

вчительські функції.

Кваліфікаційні норми викладача:

знання предмета викладання

знання методики викладання

знання цілей, змісту, принципів освіти

знання тенденцій освіти

знання норм і законодавчих актів

знання Інд-псих.властивостей учнів

повинен мати певні ціннісні орієнтації, творче спрямовання в педагогічній діяльності

володіти культурою спілкування, різними формами, засобами, способами спілкування

вміння застосовувати свої педагогічні знання у професійній діяльності.

117. Навчальна діяльність – це вид діяльності, метою якої є набуття людиною знань, навичок та вмінь. Навчання може бути організованим і здійснюватись в спеціальних освітніх закладах, а може бути неорганізованим і відбуватись поряд з іншими видами діяльності.

Важливою умовою навчальної діяльності є готовність і підготовленість учня до навчання. Готовність учня до навчання полягає в його психічній готовності до цього, у бажанні та вмінні навчатися, у наявності у нього необхідного для цього розвитку. Вміння навчатися виявляється в тому, що учень розуміє пояснення вчителя й керується ними при виконанні завдань, самостійно виконує ці завдання, контролює себе відповідно до вказівок вчителя і правил, а не за тим, як виконав завдання хтось інший.

Підготовленість учня до навчання виявляється в конкретних знаннях, уміннях і навичках, потрібних для засвоєння навчального матеріалу.

Навчальна діяльність учня потребує від нього організованість та дисципліну, щоденної систематизованої роботи. Засвоєння учнями знань залежить від їх активності у навчанні.

Отже, навчальна діяльність – це активна цілеспрямована діяльність, яка полягає у засвоєнні знань, вироблених людством з метою підготовки учнів до майбутньої самостійної трудової діяльності.

118. Педагогика - наука о воспитании подрастающего поколения и взрослых людей средствами специально организованного, целенаправленного воздействия на личность в условиях социального формирования активной личностиСовременная педагогика изучает и решает проблемы воспитания, обучения, образования и развития человека, возникающие на разных этапах его жизни в различных условиях социально-экономического и научно-технического развития общества, которое постоянно ставит новые задачи в области образования и воспитанияПредметом педагогики яв-ся целостный гуманистический процесс воспитания и образования, развития социально активной личности, подготовки ее к жизни и труду, общественной деятельности с учетом общественно-экономической обстановки в стране.Объектом изучения и исследования в педагогике яв-ся реальный процесс передачи новому поколению социально-исторического опыта и культуры человечества, пути его преумножения, гуманистическое воспитание, обучение и воспитание человека на различных этапах его жизни, формирование общественных и межличностных отношений.

Современная педагогика прошла долгий путь развития и превратилась в разветленную систему научных знаний с четко выраженными отраслями, которых насчитывается около 20. Но все отрасли опираются в целом на структуру и принципы общей педагогики. Условно их делят на общепедагогические и функциональные.

Общепедагогические:

Дошкольная педагогика;

Педагогика школы;

Социальная;

Превентивная;

Специальная (дефектология) - изучает обучение и воспитание детей с определенными физическими недостатками (сурдопедагогика - глухонемых, тифлопедагогика - слепых и слабовидящих, олигофренопедагогика - умственно отсталых).

Функциональные:

Педагогика высшей школы, в том числе техникумов и колледжей;

Педагогика профессионально-технического образования;

Военная педагогика;

Педагогика инжинерная, медицинская, культурно-образовательная;

Педагогика повышения квалификации и переквалификации специалистов, руководящих и рабочих кадров.

Отдельно стоит сравнительная педагогика - наука о сравнении систем педагогического образования в разных странах с отечественной системой образования. История педагогики - наука об исторически обусловленных педагогических системах прошлого, о вкладе выдающихся корифеев педагогической мысли в сокровищницу мирового педагогического опыта.

В последние годы получила развитие педагогика народоведения, которая включает в себя этнографию, народную педагогику, изучение народных нравственных и национальных традиций, обычаев, обрядов.

119. Существуют разные точки зрения на решение этого вопро¬са. Так, согласно одной из них, обучение и есть развитие (У. Джеймс, Эд. Торндайк, Дж. Уотсон, К. Коффка), хотя природа обучения (учения, научения) понимается всеми по-разному. Согласно другой, обучение — это только внешние условия созревания, развития.

В отечественной психологии утверждается точка зрения, сформулированная Л. С. Выготским и разде-ляемая все большим количеством исследователей. Со-гласно этой точке зрения, обучение и воспитание иг-рают ведущую роль в психическом развитии ребенка, ибо «обучение идет впереди развития, продвигая его дальше и вызывая в нем новообразования». Это поло-жение является кардинальным не только для отечес-твенной педагогической психологии, но и для при-нявшей его когнитивной психологии Дж. Брунера в США. Как подчеркивает Дж. Брунер, «... преподава¬ние основ наук, даже на элементарном уровне, не должно слепо следовать естественному ходу позна-вательного развития ребенка. Преподавание может стать даже ведущим фактором этого развития, пре-доставляя ученику заманчивые и вполне осуществи-мые возможности самому формировать свое разви-тие»*. Из основополагающего тезиса Л. С. Выготского следует, что обучение и развитие находятся в единст-ве, причем обучение, опережая развитие, стимулиру¬ет его, и в то же время оно само опирается на акту¬альное развитие. Следовательно, обучение должно «ориентироваться не на вчерашний, а на завтрашний день детского развития». Это положение оказывает¬ся принципиальным для всей организации обучения.

120.Навчальна система освіти є найважливішою ланкою виховання свідомих громадян держави, формування освідченої творчої особистості, забезпечення пріоритетності розвитку людини.

Визначення змісту освіти залежить від ряду факторів:

1)система соціальних та особистісних потреб; 2)соціальні та наукові досягнення; 3)можливості школяра; 4)державна стратегія розвитку загальної і вищої освіти.

121. Зі здобуттям незалежності, в Укр. Розпочалося реформування науки і системи освіти. Уряд приділяє значну увагу цим галузям діяльності, проте складна соц.-екон. ситуація не дає змоги підняти науку і освіту на необхідний рівень. Головні здобутки освіти: 1.відкриття чи поновлення роботи сотень шкіл з українською мовою навчання; 2.відкриття ліцеїв, коледжів, гімназій; 3.гуманізація освіти; 4.1991р.ВРУ прийняла закон «Про освіту»; 5.прийнято державну національну програму «Освіта»; 6.запровадження системи державного ліцензування і акредитації вузів; 7.початок реформування системи шкільної освіти у 2000р., що на меті має гуманізацію освітнього процесу, розширення прав учнів. Для цього здійснюється перехід на 12-бальну систему оцінювання, запроваджено нові критерії оцінювання знань, система держаної підсумкової системи.

Найвищі III та IV – рівні акредитації одержав 161 ВНЗУ, включно 16 державних університетів та 30 академій.

Головна проблема освіти- низьке фінансування навч. процесу,слабке забезпечення шкіл підручниками, посібниками, іншим приладдям, відсутність коштів на ремонт шкільних приміщень, тощо.

122. Система освіти України охоплює дошкільні, шкільні, по¬зашкільні, професійно-технічні, вищі заклади освіти, нау¬кові, науково-методичні, методичні установи, науково-вироб¬ничі підприємства, державні та місцеві органи управління освітою, а також самоврядування в галузі освіти. Система освіти — сукупність навчаль¬но-виховних закладів, які систематично і послідовно виховують, навчають і готують до життя підростаючі покоління відповідно до завдань суспільства. Згідно із Законом України «Про освіту» структура освіти в нашій державі має такі ланки: дошкільна освіта, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, само-освіта громадян, аспірантура, докторантура. Дошкільна освіта. Дошкільними закладами освіти є дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, про¬гулянкові, дошкільні та комбінованого типу комплекси (для дітей, які потребують коригування фізичного і пси¬хічного розвитку) з короткотривалим, денним, цілодобо-вим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернат¬ного типу, дитячі будинки та ін. Загальна середня освіта. Загальна середня освіта є ці¬леспрямованим процесом оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльнос¬ті. загальну освіту здобувають у таких навчальних закладах: середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — старша школа з профільним спрямуванням навчання); спеціалізована школа (школа-інтернат) — загаль-ноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибле¬ним вивченням окремих предметів та курсів; гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів з поглибленим вивченням окремих пред¬метів відповідно до профілю; ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою; колегіум - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культур¬но-естетичного профілю; загальноосвітня школа-інтернат (школа-інтер¬нат) -- загальноосвітній заклад із частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги; спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтер¬нат)- загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку; загальноосвітня санаторна школа (школа-інтер-нат) - загальноосвітній навчальний заклад І—III сту¬пенів із відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування; вечірня (змінна) школа - загальноосвітній нав¬чальний заклад II—III ступенів для тих, хто не має змоги відвідувати школу з денною формою навчання. До інших навчальних закладів системи загальної се¬редньої освіти відносять: позашкільний навчально-виховний заклад — нав¬чальний заклад для виховання дітей та задоволення їх по¬треб у додатковій освіті за інтересами (науковими, техніч¬ними, художньо-естетичними, спортивними тощо); міжшкільний навчально-виробничий комбінат — навчальний заклад для учнів загальноосвітніх навчаль¬них закладів, що дає профорієнтаційну, допрофесійну під-готовку; професійно-технічний навчальний заклад — нав¬чальний заклад, у якому здобувають професійно-технічну і повну загальну середню освіту. Термін навчання для здобуття повної загальної серед¬ньої освіти становить у загальноосвітніх навчальних закладах: I ступеня - 4 роки; II ступеня - 5 років; III ступеня - 3 роки. Професійно-технічна освіта. Професійно-технічна освіта дає змогу громадянам здобути професії відповід¬но до їх покликання, інтересів, здібностей, а також підвищити професійну кваліфікацію. Вона здійснюється на основі базової загальної середньої освіти з наданням можливості отримати повну загальну середню освіту. Здобувають професійно-технічну освіту в професій¬но-технічних училищах, професійно-художніх учили¬щах, професійних училищах соціальної реабілітації, училищах-агрофірмах, училищах-заводах, вищих професійних училищах, навчально-виробничих центрах, центрах підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсових комбінатах, інших типах закладів, що надають робітничу професію. Професійно-технічні навчальні заклади можуть мати стаціонар, вечірнє від¬ділення, створювати і входити в різні комплекси, об'єд¬нання. Вища освіта. Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку відповідно до покликань, інтересів і здібностей громадян, перепідго¬товку та підвищення їх кваліфікації. Здійснюється вона на базі повної загальної середньої освіти. До вищих навчальних закладів належать інститути, консерваторії, академії, університети та ін. Вищі навчальні заклади готують фахівців за двома освітньо-кваліфікаційними рівнями: бакалавр, магістр. Післядипломна освіта. Післядипломна освіта (спеціа¬лізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) дає змогу набути нову кваліфікацію, нову спеціальність та професію на ос¬нові наявної з використанням досвіду практичної діяль¬ності, а також поглибити професійні знання. Післядипломну освіту дають такі заклади: академії, інститути (центри) підвищення кваліфі-кації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факуль¬тети, відділення та ін.); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підпри¬ємствах. Самоосвіта громадян. Для самоосвіти громадян дер¬жавні органи, підприємства, установи, організації, об'єд¬нання громадян, окремі громадяни створюють відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, навчальні теле-, радіопрограми тощо. Аспірантура. Аспірантура в Україні є основною фор¬мою підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів. Існує стаціонар (три роки навчання) із забезпеченням ас¬пірантів державною стипендією і заочна аспірантура (чо¬тири роки навчання). До аспірантури приймають осіб, які виявили здатність до науково-дослідної чи науково-педа¬гогічної діяльності, мають закінчену вищу освіту, стаж практичної роботи по закінченні вищого навчального за-кладу не менше двох років (за обраною спеціальністю) і склали вступні іспити. Докторантура. Це найвищий щабель у системі підго¬товки наукових і науково-педагогічних кадрів, невід'єм¬на ланка системи безперервної освіти. Діє при вищих навчальних закладах, наукових установах. До докторан¬тури з відривом від виробництва приймають осіб у віці до сорока років, які мають науковий ступінь кандидата наук і досягли значних успіхів у обраній галузі. Термін підготовки в докторантурі -- три роки. Він зарахову¬ється до стажу науково-педагогічної роботи. Докторан-там виплачують державну стипендію. Для надання до¬помоги докторантам у проведенні дисертаційних дослі¬джень за місцем їхньої підготовки призначають науко¬вих консультантів.

124. Основа будь-яка діяльності грунтується на меті. Мета - це напрямок дії людини, саме вона розкриває суть та структуру діяльності особистості. Навчальна ціль – це мета навчання, тобто той кінцевий результат, якого терба досягти в процесі навчання. Ціль навчання – це результат. Який прогнозується: має бути дослідженний на обмеденому етапі навчання. Як навчальні цілі поділяються на:

цілі орієнтовані – цілі навчального предмету або його модулю, це найбільш абстрактні цілі, які містять в собі найбільш загальні положення; загальні цілі – цілі теми або зайняття – середня абстракція; та точні цілі – цілі корнкретною задачі, цілі на час, 10-20 хв. Ці цілі – мінімальною абстракції.

На формування цілей впливають слідуючі фактори:

Джерела винекненя

Ступінь прозорості та розуміння, людина в більшій або меншій мірі розуміє мету, яку хоче досягти.

Ієрархія та взаємозв”язок, будь яка діяльність підпорядкована певним цілям, які взаємозв”язані і підпорядковані одна одній.

Масштаб і час

Параметри: визначають якісну та кількісну характеристику цілей, тобто визначають норми цілей, що передбачає:

Становлення загального переліку властивостей або ознак результату.

Ранжування в переліку за їх відносною … щодо досягненнямети.

Чим вище цілі тим менше ознак.

Конкретність (це таке формулювання, яке зменшує можливість альтернативного тлумачення) та вимірюваність (це така властивість мети, що забазпечує можливість визначення досягнута мета чи ні).

Компетентність менеджера

Опис цілей - як виконується загальний опис цілей залежить від керівника.