І Н Ф Е К Ц І Я

Епідеміологія – це наука, яка вивчає закономірності виникнення і розповсюдження заразних хвороб серед людей та використовує дані своїх висновків для попередження та боротьби з ними.

Епідемічний процес – це ланцюг безперервних, які йдуть один за одним інфекційних станів (від безсимптомного носійства до хвороби), які викликані циркулюючим в колективі збудником.

Епідемічне вогнище – це місце знаходження джерела інфекції в межах тієї території, в яких він здатен заражати оточуючих.

Під час перебігу інфекційного процесу розрізняють 3 ступені кількісних змін:

1. Спорадична захворюваність - це звичайний мінімальний рівень захворюваності, який властивий даному захворюванню в даній місцевості.

2. Епідемія – це рівень захворюваності, який у 3-10 разів перевищує спорадичну захворюваність даною хворобою в даній місцевості.

3. Пандемія – масове розповсюдження інфекційних хвороб на страни та материки.

4. Ендемія – ті хвороби, які постійно зустрічаються серед населення цієї місцевості.

Інфекційні хвороби – це велика група захворювань людини, викликана патогенними вірусами, грибами, рикетсіями, простійшими. Суть інфекійних хвороб полягає в тому, що вони розвиваються в результаті взаємодії двох самостійних біосистем – макроорганізму та мікроорганізму, тобто іде міжвидова боротьба.

Для виникнення та безперервного розвитку епідемічного процесу необхідна взаємодія 3-х факторів:

1. джерело збудника інфекції;

2. механізм передачі;

3. сприйнятливий організм;

Д ж е р е л о інфекції – це об”єкт, який є місцем природнього перебування, розмноження та накопичення збудника, та з якого збудник може заражати здорових людей. За характером джерела інфекційні хвороби можна поділити на:

1. антропонози (джерело - людина);

2. зоонози (тварина);

3. антропозоонози (і людина і тварина);

Джерелом інфекції може бути хвора людина, носій та тварина. Носій – це людина, у якої інфекційний процес проходить безсимптомно, збудників воні виділяють в меншій кількості, ніж хворі люди. Носії небезпечні при їх роботі в дитячих установах, закладах харчування. Приклади: вірусний гепатит В, сальмонельоз, дифтерія.

М е х а н і з м п е р е д а ч і – це сукупність способів переміщеня збудників із зараженого організму в незаражений. Існує 4 типа механізмів передачі (в залежності від первинної локалізації збудника):

1. фекально-оральний (локалізація збудника в кишечнику);

2. повітряно-крапельний (локалізація збудника в дихальних шляхах);

3. трансмісивний (локалізація збудника в кровоносній системі);

4. контактний (збудник передається через навколішні предмети);

Фази переміщення збудника з організму в організм наступні:

1) виведення із зараженого організму- спосіб виведення залежить від місця знаходження збудника в організмі хворої людини або носія.

2) перебування в навколішньому середовищі – пов”язане з різними об”єктами навколішнього середовища (за виключенням сказу, венеричних хвороб – зараження проходить без участі об”єктів, а при контакті). Елементи навколішнього середовища, які забезпечують перехід збудника з одного організму в інший називають факторами передачі інфекції. Це: повітря, вода, грунт, харчові продукти, предмети побуту, живі переносники. Живі переносники поділяють на:

специфічні (воші, блохи, москіти, клещі – в їх організмі збудник розмножується, накопичується та проходить статеві цикли розвитку);

неспецифічні: мухи, оводи, слепні (переносять збудників на лапках, хоботках);

3) проникнення збудника в новий організм. Він може потрапляти з повітрям (через дихальні шляхи), з водою, їжею (через кишечник), у кров – через живих переносників. Шляхи передачі інфеції – це форма реалізації механізмів передачі інфекції. Існують наступні шляхи: контактно-побутовий, повітряно-крапельний, харчовий, водний, трансмісивний, грунтовий, трансплацентарний та ін.

С п р и й н я т л и в и й о р г а н і з м. Сприйнятливість організму до інфекційних хвороб залежить від стану імунітету людини.

Імунітет – це несприйняття організмом дії заразного агента чи чужерідної речовини. Імунітет поділяють на:

1) вроджений: видовий – він передається спадково, обумовлений біологічними особливостями даного виду тварин або людини. Наприклад, людина ніколи не захворіє на чуму великої рогатої худоби чи курину холеру. І навпаки, тваринам на притаманні такі інфекційні хвороби, як натуральна віспа, кір, скарлатина та багато інших; материнський – готові антитіла передаються трансплацентарно від матері плоду.

2) набутий – його поділяють на:

п риродній

активний пасивний

(людський організм виробляє антитіла (новонароджена дитина отримує

після перенесеної інфекційної хвороби) готові антитіла з молоком матері)

ш тучний

активний пасивний

(після введення вакцин) (після введення сироватки та -глобуліну)

Вакцини виготовляються із збудників Сироватки виготовляють з крові штучно

інфеційної хвороби (мертвих або ослаб- імунізованих людей та тварин. Такі

лених) а також із продуктів життєдіяль- сироватки містять готові антитіла, тому

ності мікробів – токсинів, які знешкод- цей імунітет розвивається швидше. Це доз

жуються до анатоксинів. Після введен- воляє проводити профілактику інф.хвороб

ня вакцини організм починає виробляти

антитіла (впродовж 3-4-х тижнів).

Приклади живих вакцин: поліомієліт, кір, жовта лихоманка – після їх введення імунітет довготривалий (3-5-8 років). Вбиті вакцини - при кишкових інфекціях, кашлюку, лептоспірозі, висипному тифові (імунітет 6-12 місяців). Їх треба вводити повторно. Існують хімічні вакцини, які виготовляють з мікробних клітин та їх компонентів. Приклади анатоксинів: дифтерійний, стафілококовий, правцевий. Є також асоційовані вакцини, які складаються з з декількох антигенів та дозволяють вакцинувати проти декількох хвороб (АКДС – кашлюк, дифтерія, правець).

Органи імунної системи поділяють на:

1). Центральні – це червоний кістковий мозок і вилочкова залоза або тімус (вона розташована за грудиною). В цих органах утворюються та дозрівають імунні клітини – лімфоцити. Спочатку всі вони походять від однієї стовбурової клітини. Потім частина з них дозріває в тімусі - це Т-лімфоцити, інші в залишаються в кісковому мозку – В-лімфоцити. Т-лімфоцити регулюють імунну відповідь та забеспечують клітинний імунітет. В-лімфоцити перетворюються на клітини, які виробляють антитіла, це – гуморальний імунітет.

2). Периферичні органи: селезінка, лімфатичні вузли, мигдалики, кров, лімфа.

В процесі еволюції мо набули здатності потрапляти в організм людини або тварини. Місце їх потрапляння називають вхідними воротами інфекції . Спосіб проникнення збудника в організм людини покладений в основу класифікацї інфекційних хвороб.

Класифікація інфекційних хвороб

І. Група кишечних інфекцій. Збудник потрапляє через шлунково-кишковий тракт. З організму хворої людини збудник виділяєтьсяз фекаліями. Для тих кишечних інфекцій, збудник яких циркулює в крові (черевний тиф), можливе виділення його назовні з сечею та слиною. Патогенні мо, які викликають кишечні інфекційні хвороби можуть потрапляти в питну воду, молоко, харові продукти, при вживанні яких здорова сприйнятлива людина може захворіти. Розповсюдженню кишечних інфекцій сприяють мухи, а також забруднені фекаліями руки людей, які не дотримуються правил особистої гігєни.

ІІ. Інфекції дихальних шляхів (через верхні дихальні шляхи). До цієї групи інфекцій належать ті захворювання, збудник яких паразитує на слизових оболнках верхнії дихальних шляхів (ніс, глотка, гортань); виділення збудника в зовнішнє середовище відбувається під час посиленого видиху (кашель, чхання). Під час кашлю, чханні розмови з порожнини рота та носа розбрискуються дрібні часточки слизу, які містять патогенні мо. Враховуючи такий механізм передачі інфекції дихальних шляхів часто називають крапельними.

ІІІ. Група кров”яних інфекцій. Збудник потрапляє в кров здорової людини з укусом комах, які смокчуть кров (воші, блохи, комари, москіти, кліщі) з наступним паразитуванням збудника в еритроцитах (малярія), в стіночці капілярів (висипний тиф) або в центральній нервовій системі (кліщовий енцефаліт). Історично склалося так, що збудники цієї групи інфекційних хвороб пристосувались до паразитування не тільки в організмі людини, але й в організмі переносників інфеції. Наприклад, збудник висипного тифу – рикетсіі Провачека розмножуються в клітинак епітелію кишечника платяних вошей, які є переносниками даної інфекції від людини до людини.

ІY. Група інфекцій зовнішніх шкірних покривів. Зараження виникає тоді, коли збудник попадає з організму хворої людини чи тварини на зовнішні покриви здорової людини. До данлї нрупи відносять: сибірська виразка, ящур, правець, рожа, трахома та ін. Збудник може передаватись також через заражені предмети.

Властивості збудника:

1. Патогенність – це здатність мікроорганізму (мо ) даного виду викликати захвороювання, яке генетично в ньому закріплено.

2. Вірулентність – це ступінь патогенності. Є індивідуальною ознакою. Вона вимірюється мінімальною смертельною дозою.

3.Токсигенність – це здатність мо синтезувати та виділяти токсини.

Періоди інфекційного процесу:

1. Інкубаційний - триває з моменту потрапляння інфекції в організм до перших проявів хвороби.

2. Продромальний або період провісників (головний біль, порушення сну , втрата апетититу).

3. Період розпалу хвороби – проявлється найбільш характерними для цієї хвороби симптомами.

4. Період згасання.

5. Період видужання.

Дезінфекція – це знешкодження збудників інфекційних захворювань в навколішньому середовищі. ЇЇ поділяють на:

1. Профілактичну (попередження можливості захворювання).

2. Вогнищеву – поводиться там, де визначено вогнище інфекційної хвороби.

а) поточна – проводять біля ліжка хворої людини. Знезарадується приміщення, білизна, посуд, випорожнення хворого.

б) заключна – проводиться у вогнищі інфекції та в лікарні після виписки хворого.

Методи дезінфекції:

1. Фізичні: сонячне проміння, вогонь (спалюють одяг, мусор), температура праски (вбиває воші, гниди), гаряче повітря (в сухожирових шафах), кип”ятіння, пар водяний (в автоклавах та парових камерах)

2. Хімічні:

- хлорне вапно – білий порошок з різким запахом хлору. Знезаражують воду, посуд, приміщення, випорожнення.

- хлорамін – жовтуватого кольору кристалічний порошок, його розчини більш стійкі.

- фенол або карболова кислота – безкольорові кристали, які при зберіганні на повітрі спочатку стають рожевими, потім червоними. Застосовують 3-5% розчин.

- лізол – прозора густа рідина червоного кольору. Діє на всі види комах та грибки.

• формалін – 40% розчин формальдегіду. Прозора рідина з різким ззапахом.

- перекис водню – прозора рідина без кольру та запаху. Має дуже широкий спектр застосування.

Дезінсекція – знешкодження переносників інфекційних хвороб, які відносяться до членистоногих (кліщі, комахи). Застосовують наступні хімічні препарати:

- ДДТ – воскоподібна маса жовтуватого кольру. Застосовують у вигляді дустів, емульсій, паст, мила ДДТ, аерозолів. Високоефективний по відношенню до різних видів комах та кліщів.

- гексахлоран – кристалоподібна речовина сірого кольру з різким запахом плісняви. Діє на яйця та куколки членистоногих.

- хлорофос – застосоують у вигляді карандашів, отруйних харчових приманок. Застосовують у боротьбі з мухами, побутовими паразитами, парезитами тварин.

- карбофос – густа рідина бурого кольору з специфічним запахом. Застосовують для знешкодження комарів, мошек, тараканів, вошей, клопів.

Дератизація – методи знешкодження гризунів. Використовують капкани, ловушки (механічні методи). З хімічних препаратів застосовують:

- крисід – порошок сірого кольору, не розчинний у воді. Його особливістю є те, що він вибірково токсичний для гризунів. Для людини він безпечний.

- зоокумарін – білий порошок, має характерний запах сіна. Він належить до групи речовин, які перешкоджають згортанню крові та призводить до крововиливів, в результаті чого гризуни гинуть.

- фосфід цинку – є сильною отрутою для людини та гризунів, тому його частіше

застосовують для польової дератизації, ніж у жилих приміщеннях.

Д и з е н т е р і я

Збудник	Бактерія, яка відоситься до роду шигел. Нерухомі, не утворюють спор та капсул. Швидко розмножуються на таких продуктах: котлети, молоко, сметана, творог, паштети, холодець.
Джерело інфекції	Хвора людина (на госту чи хронічну форму та бактеріоносій). При гострій формі хворий особливо небезпечний у перші 5-ть днів
Механізм передачі	Фекально-оральний. Фактори передачі: харчові продукти масового вжитку (особливо молочні) які не проходили перед вживанням термічну обробку, сирі овочі та фрукти; вода з відкритих водоймищ; предмети вжитку, в першу чергу посуд та іграшки. Фактори передачі (вода, молоко, овочі) забруднюються через грязні руки від джерела інфекції (повари, офіціанти, продавці, працівники молокозаводів) або шляхом сточних вод, які потрапили до водопровідної сітки. В житлові приміщення вони можуть переноситись мухами . Шляхи передачі: харчовий, водний, контактний.
Інкубаційний період	В середньому 2-3 дні.
Клінічна картина	Гострий початок.з коротким (1-3 дні) підвищенням температури до субфебрильних цифр, короткочасна блювота, нудота, схваткоподібний біль внизу живота, частіше зліва. Часті (6-7 разів на день) рідкі випорожнення з постійними домішками слизу, а іноді крові. Харатерні так звані тенезми – несправжні, дуже болючі поклики на випорожнення.
Проти епідемічні заходи	Обов”язковій госпіталізаціїї в інфекційне відділення підлягають хворі важкими та середньої важкості формами, різко ослаблені, персонал дитячих, лікувальних закладів, особи , які проживають в гуртожитках та комунальних квартирах. При лікуванні в домашніх умовах проводять поточну, а потім заключну дезінфекцію; за контактуючими у вогнищі встановлюють 7-денний нагляд (вимірювання Т, огляд стулу).

В і р у с н и й г е п а т и т “А” (ВГА)

Збудник	Вірус, стійкий в оточуючому середовищі, при кімнатній температурі зберігається протягом декількох тижнів або місяців, а при температурі 4С – деклька років. Чутливий до формаліну, УФО, гине при кип”ятінні.
Джерело інфекції	Хвора людина, в тому числі на стерту та безжовтушну форму, а також вірусоносій. Особливо багато виділяється збудника протягом першого тижня жовтушного періода.
Механізм передачі	Фекально-оральний. Інфекція передається через випорожнення, сечу, кров.Фактори передачі: вода, харчові продукти (м”ясні, молочні, хліо-булочні). Шляхи передачі: водний, аліментарний, контактно-побутовий. Сприйнятлвисть людей до вірусного гепатиту А надзвичайно висока.
Інкубаційний період	В середньому 20-25 днів.
Клінічна картина	Типові форми ВГА мають циклічний перебіг: а) період продроми або переджовтушний період, для нього характерно: гострий початок, температура – 38-40С, втрата апетиту, нудота, відчуття дискомфорту в епігастрії, біль в ділянці печінки. Через 2-4 дніі змінюється колір сечі - вона стає темною, як пиво; кал навпаки світлішає (колір віконної замазки). Збільшується у розмірах печінка та стає болючою. б) жовтушний період: спочатку стають жовтими склери, слизова оболонка піднебіння, потім – шкіра. Виражена загальна слабкість, знижується артеріальний тиск, язик обкладений білим нашаруванням. В) період реконвалесценції (видужання): протягом якого функція печінки, забарвлення шкірних покривів та слизових оболонок, колір кала та сечі нормалізуються. Триває він від 1-2 до 8-12 місяців. Повне видужання буває у 90% випадків. У деяких лишається порушення функції та запальні процеси жовчо-вивідних шляхів.
Протиепідемічні заходи	Особи, які контактували з хворим потребують медичного нагляду протягом 35 днів (вимірювання температури, огляд шкіри, слизових оболонок, калу та сечі). Дітям (від 1 до 14 років) та вагітним жінкам, які перебували в контакті з хворим вводять -глобулін. Всі реконвалесценти протягом 2-4 тижнів вважаються недієздатнми. Їх звільняють від важкої фізичної праці, занять спортом, відряджень строком на 3-6 місяців.

В і р у с н и й г е п т и т “В”

Збудник	Вірус гепатиту В. Стійкий до низьких та високих температур, дезинфікуючих засобів. Знешкоджу.ться за 30 хв. в автоклавах.
Джерело інфекції	Хворі та вірусоносії (їх більш ніж 300 мільонів).
Механізм передачі	Контактний. Шляхи передачі: парентеральний (ін”єкції) та статевий. Високий ризик зараження серед пацієнтів хірургічних, акушерських, стоматологічних відділень, салонів краси (манікюр, педикюр, татуаж), наркоманів.
Інкубаційний період	50-180 днів, тобто 2-4 місяці.
Клінічна картина	Хвороба розвивається поступово. Період продромальний триває 4-10 днів: загальна слабкість, порушення апетиту, нудота, блювота, біль в суглобах. Жовтушний період триває 2-6 тижнів (спочатку жовтими стають склери, м”яке піднебіння, шкіра обличчя, тулуба, кінцівок). В цей період перебіг хвороби важчий, ніж при вірусному гепатиті В. Летальність може досягати 6-12%. Наростає слабкість, головний біль, сонливість, дратівливість. Турбує біль в правому підребер”ї, шкірний зуд.Преіод видужання триває від 2-х до 12- ти місяців.
Протиепідемічні заходи	Після видужання людина протягом 12-ти місяців знаходиться під диспансерним наглядом. Для активної імунізації викристовують вакцини, длі пасивної – імуноглобулін.

С а л ь м о н е л ь о з

Збудник	Мікроби з родини кишечних бактерій роду Salmonella. Стійки в зовнішньому середовищі. В товщі шматка м”яса (10-11 см) вони витримують кип”ятіння, в солониіні (29% солі в розсолі) зберігають життєздатність протягом 4-8 місяців, в соленому та копченому м”ясі – 75-80 днів, в молоці виживають до його скисання. Довго живуть в грунті (4,5міс.), навозі (3 міс.), випорожненнях тварин (до 4-х років).
Джерело інфекції	Основним джерелом інфекції є свійські тварини – велика та мала рогата худоба, свині, кури, індичкі, водоплаваючі птахи, собаки, кішки а також домові гризуни, дикі птахи (утки, голуби, чайки); також хворі на сальмонельоз та хронічні носії збудника. Серед тварин сальмонели передаються фекально-оральним шляхом. При захворюванні птахів сальмонели потрапляють в яйця, які вони відкладають.
Механізм передачі	Фекально-оральний. Фактори передачі: інфіковане м”ясо хворих тварин, м”ясопродукти, яйця. Епідеміологічна небезпека зростає під час виготовлення фаршу і порушенні технологічного та гігієнічного режиму в приготуванні в першу чергу м”ясних блюд, при зберіганні готових блюд в теплі. Спостерігається зараження при вживанні сирих курячіх та качачих яєць. Рибні та молочні продукти відіграють меншу епідеміологічну роль у захворюванні. Описані випадки захворювання, які пов”язані з вживанням забрудненої води. Зараження людей млже виникати на етапах догляду за тваринами на птахофабриках, бойнях, пасовищах, м”ясокомбінатах та ін.)
Інкуб.п-д	В середньому 12-24 години.
Клінічна картина	Гострий початок, нежить, лихоманка до 38-40С, Біль в животі, нудота, блювота, потім з”являється частий, водянистий зловонний пронос. Турбує головний та м”язевий біль. Якщо випорожнення стають частими, може розвинутись дегідратація (зневоднення). Зазвичай захворювання триває 1-2 дні, іноді затягується до 5-6 днів
Профілактичні заходи	Попередження захворювань серед сільськогосподарських тварин та птахів, забеспечення належного санітарного режиму на бойнях, м”ясо-молочних підприємствах. Дотримання санітарно-гігієнічних норм, правил зберігання, транспортування та кулінарної обробки харчових продуктів. На підприємствах громадського харчування варто поводити дезінфекцію та дератизацію. Робітників громадського харчування наоюхідно обстежувати на наявність носійства.
Протиеп. заходи	Хворих та в деяких випадках носіїв необхідно госпіталізувати. Після виписки з стаціонару проводять дворазове бактеріологічне обстеження калу ( на 3-й та 6-й день після закінчення лікування). За вогнищем ведеться спостереження протягом тижня.

Б о т у л і з м

Збудник	Рухлива, анаеробна (розмножується без доступу повітря) паличка. Здатна утворювати спори, багато яких розташовано в грунті. Спори стійкі до кип”ятіння (100С – декілька годин, 120С – 30 хв.). В анаеробних умовах паличка продукує дуже сильну отруту – ботулотоксин, який накопичується в харчових продуктах.
Джерело інфекції	Належить до зоонозів. Джерело – домашні на синантропні тварини. Збудник мешкає в кишечнику коров, свиней, коней, кроликів, кур, пацюків, домашніх та диких водоплаваючих птахів, рідше – риб, раків, молюсків. З організму тварин збудник виводиться з фекаліями.
Механізм передачі	Фекально-оральний. Шлях передачі – аліментарний. Зараження виникає при вживанні в їжу консервованих продуктів (овочі, м”ясо, риба), продуктів у вакуумній упаковці там виникають сприятливі умови для виходу зі спор та продукції ботулотоксину.
Інкуб. п-д	Від 2-12 годін до 7-ми діб.
Клінічна картина	Ранніми ознаками захворювання є очні симптоми: зниження гостроти зору, наявність “туману”, “сітки” перед очіма, обмеження в рухах очних яблук, птоз (опущення верхніх повік), розширення зіниць та їх анізокорія (різниця в діаметрі зіниць між правим та лівим оком), ністагм (періодичний швидкий мимовольний рух очних яблук), косоокість. Рано з”являється відчуття сухості та подряпування в горлі, порушується ковтання та розмова, голос стає силми з “носовим “ відтінком до самої втрати голосу (афонія). Згодом стає важко ковтати, рідка їжа виливається через ніс. Температура тіла навіть у важких випадках залишається нормальною.Смерть настає при збереженій свідомості на 3-5-ту добу від паралічу дихальних м”язів. Смертність висока – 20-70%. Видужання триває протягом 1-1,5 місяців. Надовго зберігається головний біль, гнусавість голосу, та очні симптоми.
Профілактика	Суворе дотримання сан.-гігієн. правил транспортування, зберігання та приготування харчових продуктів. Дотримання технологічного та сан.-гіг. режиму в консервній промисловості. В торгівельній мережі приділяти увагу умовам зберігання харчових продуктів та не допускати до продажу “бомбажних” консервів. Дотримуватись правил консерваціїї в жомашнії умовах, особливо грибів, огірків.
Протиепід. заходи	Термінова госпіталізація. Негайне введення протиботулінічної сироватки. Продукти, які викликає захворювання, після забору проб для лабораторного обстеження знищують.

Х о л е р а