Питання 44. Роль в. Винниченка та м. Куліша в розвитку модернізму української драматургії.

Винниченко займає вийняткове місце в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом вони витворювали своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми — драм Ібсена, А.Чехова, М.Метерлінки, К.Гауптмана, А.Стріндберга. Їхня тематика, як і тематика інших творів письменника і драматурга, була цілком традиційною — дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини у боротьбі за утвердження свого "я". Їхня тематика, як і тематика інших творів письменника і драматурга, була цілком традиційною — дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини у боротьбі за утвердження свого "я". Але інтерпретація цих тем і морально-етичні проблеми, що поставали з творів Винниченка були новаторством в українській літературі початку 20 століття. Винниченкові п'єси руйнували канони сценічного дійства, які плекав етнографічний, романтично-сентиментальний і водевільно-розважальний український театр. Герої цих п'єс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів, умовностей. Вони прагнули бути "чесними з собою". Але, як зазначав сам Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому "чесним з собою", оскільки вони лише прагнули цього. Саме завдяки драматичним творам Винниченка старий заслужений дореволюційний побутово-етнографічний театр М.Садовського поволі еволюціонував до театру психологічної драми. У цьому сходяться такі дослідники театру як Д.Антонович, Г.Лужницький, В.Ревуцький, Л.Залеська-Конишкевич. Зоряним часом Володимира Винниченка були 1910-1912 роки. У цей час він пише свої п'єси "Базар", "Брехня"(1910), "Співочі товариства"(1911), "Чорна Пантера і Білий Ведмідь"(1911), "Дочка жандарма", "Натусь"(1912), "Молода кров"(1913), згодом були написані "Мохноноге", "Мементо", "Гріх", "Кол-Нідре", "Над", "Великий секрет", "Пророк"(побачила світ лише після смерті автора). Мабуть найбільшим успіхом користувалася п'єса "Чорна Пантера і Білий Ведмідь", опублікована вперше у 1911 році. Але перша світова війна ускладнила її появу на сцені. Вперше вона була поставлена у 1917 році. Саме тоді "Молодий театр" Леся Курбаса відкрив новий театральний сезон з постановки "Базару" та цієї п'єси.

М. Куліш – найвидатніший драматург доби «розстріляного відродження». Співпраця з театром «Березіль» Л.Курбаса. Участь у літературних організаціях «Гарт», ВАПЛІТЕ (1926-1928 – президент), Пролітфронт. Переслідування драматурга вульгарно-соціологічною критикою, звинувачення його в націоналізмі та пропаганді лівацько-троцькістських теорій. Арешт (1934), заслання і трагічна смерть.

Розвиток жанру трагікомедії у п’єсах М.Куліша. Успішний дебют М.Куліша п’єсою «97» (1925), її вистава у театрі ім. І.Франка (Харків) та наступні варіанти як увиразнення психологічної достовірності штучного голодомору 1921 р. Особливості композиції, жанрове визначення твору автором як «народної трагедії». Центральні персонажі (Копистка, Смик, Параска, Годований, Гиря); продовження класичних традицій письменником. Драми «Комуна в степах» (1925, друга ред. – 1931) та «Прощай, село!» (1933) – продовження Кулішевої трилогії про село, вплив на неї комуністичної ідеології.

Викриття хворобливості соціалістичної дійсності у трагікомедії екзистенціального змісту «Народний Малахій» (1927, друга ред. – 1929): пророцтво самозваного «наркома» Малахія Стаканчика про «голубу даль», про Єрусалим – типовий приклад ідеологічного фанатизму. Новизна конфлікту. Символізм, метафоричність п’єси, поєднання реального і фантастичного, ірреального як елементів театру абсурду.

Актуальність мовної проблематики в Україні – розкриття її в комедії «Мина Мазало» (1929): звернення М.Куліша до традиції світової драматургії (комедія «Міщанин-шляхтич» Ж.-Б.Мольєра).

Полеміка М.Куліша з п’єсою «Дні Турбіних» М.Булгакова, продовження цієї полеміки в ліричній драмі «Патетична соната» (1929), схваленій зарубіжною критикою (Ф.Вольф) та осудженій більшовиками. Головні герої твору як репрезентанти трьох протиборчих сил у роки національно-визвольних змагань. Марина як образ-символ боротьби за незалежність України. Трагедія гуманізму, втілена в образі Ілька Юги.

Вертепна побудова п’єси, циклічна організація художнього часу, використання цього прийому в драмі «Маклена Граса» (1932-1933). Вихід драматурга за межі національної тематики; проекція польських реалій на тогочасну українську дійсність. Образи дівчинки Маклени і філософа-музиканта Ігнатія Падура як виразники ідейного задуму автора. Майстерність композиції та сюжету п’єси.