Питання 42. Жанр п’єси «Народний Малахій» м. Куліша.

трагікомедія Миколи Куліша в чотирьох діях, що поєднує класичні реалістичні риси з модерністськими. “Народному Малахії” ніби співіснують кілька п’єс. По перше – блискуча сатирична комедія звичаїв; по-друге – досить визначена і в той же час неясна, езорівською мовою написана проблемна політична п’єса; і по-третє – хвороблива й несприйнятна на своєю естетичною основою трагедія.

У другому і третьому планах п’єси відбувається те, що в логіці зветься “підміною тез”. Цілком вірна теза: “міщанство вороже людському” несподівано і, слід визнати, не дуже майстерно підмінена тезою другого плану – “більшість людей – міщани”, а це логічно завершиться трагедійним забарвленням третьої лінії – “в зіткненні з міщанством людське гине”. Вся парадоксальність подібного зміщення тез і розкривається в еволюції образу Малахія Стаканчика, що 47 років благоденствував “нормальним” міщанином, а потім несподівано став “людиною” й ніби тому загинув у зіткненні з суспільством. Той факт, що письменник зробив Малахія божевільним, ні в якій мірі не знімає поставлених проблем. Навпаки, користуючись “клінічним станом” свого героя, письменник вкладає в його уста важливі міркування, від яких інколи тхне душком націоналізму,- 1)про негайну реформу людини і в першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти; 2) про реформу української мови з погляду повного соціалізму, а не так, як на телеграфі, що за слово «уночі» правлять, як за два слова – “у ночі...”). В сукупності своїх мрій і вимог Малахій стає пропагандистом якогось невідомого “голубого” життя, сучасну радянську дійсність він бачить лише в похмурих фарбах. Поставлений драматургом над суспільством сучасний Дон-Кіхот – Малахій Стаканчик виявляється енергійною, “гуманою” людиною, яка щиро прагне знайти вихід з міщанського болота.

Характер Малахія трагікомічний, бо він не зовсім усвідомлює те, шо робить. Трагічна провина опановує Любуню, яка немов спокутує батькові гріхи, хоче його врятувати від погибелі, а сам гине. “ Трагічна провина Любуві в тому, що вона покинула світ, в тому, що її виховав і дав їй змогу знайти себе. Шлях її на Гологофу – добровільний і усвідомлений. Жертва її даремна, і розплата життям неминуча. Голуба Беатріче українського театру , один з найкращих жіночих образів української літератури, Любуня вносить у плетиво тем “Народного Малахія” лірично-співучу тему ніжності й приреченості. Без цієї теми ріжучий дисонанс теми Малахія та контрастовому тлі двох суспільних ладів – патріархального й технічного – був би, може нестерпним”- зазначив Юрій Шерех.

«Народний Малахій» — це трагікомедія людської мрії, що несе на собі тавро тієї маленької особистості, яка її репродукує, це трагікомедія історичного максималізму, що здатен покласти людське життя на вівтар вистражданої ідеї. П'єса будується як історія хворої на шизофренію людини з типовими маніями та нелюдською наполегливістю в досягненні фанатичної мети. Для сучасної світової драматургії така побудова не є абсолютно новою, вона досить часто використовувалася в літературі авангарду, у драматургії абсурду. Весь світ постає як суцільна божевільня в сприйнятті хворої, за нормами «здорового глузду», людини.

П'єса Куліша мовби звернена в майбутнє: завжди існує можливість трагедій­ного там, де панує міфічна, релігійна свідомість, що твердить, ніби зло може бути усунене шляхом будь-яких реформ чи революцій економічних, політич­них, соціальних. Малахій — персонаж трагікомічний, він не усвідомлює всієї безодні своєї помилки, у котру його було втягнуто пануючою свідомістю епохи.