179

2. Занепад національних форм державності XVII—XVIII ст.

Переяславська рада лише на короткий період за­безпечила відносно позитивну зміну становища в Укра­їні. Однак після смерті Б. Хмельницького (6 серпня 1657 р.) козацька старшина швидко відчула суворість “високої государевої руки” і спробувала перекресли­ти рішення Переяславської ради. З цього на тривалі десятиріччя в Україні почався драматичний відступ від ледь не осягнутих вершин національної свободи. У вересні 1658 p. І. Виговський, який виконував роль гетьмана при неповнолітньому Юрієві Хмель­ницькому, підписав з Польщею Гадяцькі угоди. За ними Україна отримувала в складі Польщі статус Руського князівства, зрівняного з Литовським. Однак через рік Ю. Хмельницький з волі тієї ж козацької старшини, що примусила І. Виговського залишити гетьманство, відмовився від Гадяцької угоди і підпи­сав з російським урядом нові “Переяславські статті”. Минув ще рік і, за наслідками поразки російсько- козацьких військ, Ю. Хмельницький Чуднівською угодою знову визнав залежність від Польщі. Оскіль­ки на цей час у Києві та кількох інших містах Лі­вобережжя вже стояли російські військові загони, то Чуднівська угода була практичним кроком на шляху до поділу України на дві частини. В 1663 р. після зречення Ю. Хмельницького гетьманської бу­лави відбувся також поділ козацьких адміністрацій на Лівобережну з гетьманом Іваном Брюховецьким і Правобережну з Павлом Тетерею на чолі.

Воєвода київський Стефан Чарнецький 1664 р. наглумився над пам’яттю Богдана Хмельницького,

Розділ 7

викинувши його тіло з могили в Суботові. В умовах всенародних повстань проти Польщі (Ставище, Ли- сянка) після втечі П. Тетері серед претендентів на гетьманську булаву верх взяв Петро Дорошенко, який вдався до союзу з турками і татарами. У січні 1667 р. дійшло до замирення — Андрусівського перемир’я — між Росією та Польщею. Поділ Украї­ни став доконаним фактом. Запоріжжя оголошува­лося під подвійною залежністю. Проте і після цього в середині козацтва не припинялася боротьба за возз’єднання України. В 1668 р. П. Дорошенко ви­рушив на Лівобережжя, схопив І. Брюховецького і стратив, а сам на якийсь час став гетьманом усієї України. Однак уже через рік лівобережне козацтво виступило проти Дорошенка і обрало за гетьмана Дем’яна Многогрішного. Його як наказного гетьма­на залишив на Лівобережжі П. Дорошенко. Водночас на Правобережжі Дорошенко не припиняв боротьби проти Польщі. У серпні 1671 р. він поновив союз з Туреччиною; Правобережну Україну як козацькі союзники з краю в край проходили турецькі війська і татарські орди. Після поразки Польщі від турець- ко-татарсько-козацьких військ у жовтні 1672 р. був підписаний принизливий для Польщі й відносно вигідний для козаків Бучацький мир. За ним Брац- лавське воєводство і південна частина Київського воєводства переходили під управління гетьмана До­рошенка. Водночас на інших правобережних землях ще управляв гетьман пропольської політики Михай­ло Ханенко. Таке становище тривало недовго, бо вже 1673 р. у битві з польськими військами Яна Собе- ського турки зазнали поразки, а 1674 р. проти Ту­реччини вирушили через Правобережжя російські війська. Більшість правобережних полків визнала