2. Порядок укладання договору страхування та набуття ним чинності

Договір страхування є правовим документом, який опо­середковує процес надання страхової послуги страховиком страхувальникові.

Відносини починаються з того, що клієнт подає за формою, встановленою страховою компанією, письмову заяву, в якій має довести як свій інтерес в об'єкті страхування, так і воле­виявлення до укладання договору страхування. Заява містить перелік питань, на які має відповісти чесно та якомога точні­ше страхувальник. Подану заяву страховик може прийняти або відхилити залежно від змісту наведеної у ній інформації.

Досить часто до заяви додається декларація, в якій стра­хувальник зазначає, що подана ним інформація є правди­вою, а також застереження, в яких страховик застерігає страхувальника про відповідальність за неправдиві відповіді на запитання.

Отримавши заяву, страховик проводить андеррайтинг, Тобто вирішує питання щодо прийняття цього об'єкта на стра­хування. Андеррайтинг — комплексна діяльність страховика з ідентифікації, аналізу, оцінки ризиків та визначення можливості страхування, вибору оптимального страхового покриття, перевірки відповідності ризиків збалансованості страхового портфеля. Здійснюється андеррайтинг за допомо­гою різних методів на підставі великої кількості даних про ризик. Вітчизняні страховики самостійно збирають інфор­мацію про всі попередні схожі ситуації, з'ясовують причини ризику, які зіставляють із відомостями, що є у конкретному випадку. У світовій практиці страховики формують бібліо­теки договорів і страхових випадків, які служать джерелом інформації при прийнятті рішень андеррайтерами.

Андеррайтер — це висококваліфікована й відповідаль­на особа страховика, уповноважена виконувати необхідні процедури з розгляду пропозицій і прийняття ризиків на страхування. У зарубіжній практиці андеррайтери мають повноваження підписувати документи від імені страхової компанії. Андеррайтер може поєднувати й функції сюрвейєра — представника страховика, який здійснює огляд і оцінку майна, що приймається на страхування.

Особливості ризиків у кожному виді страхування зумовлю­ють специфіку проведення андеррайтингу, а його загальні завдання полягають у визначенні:

• переліку небезпек, до яких схильний цей об'єкт стра­хування;

• чинників, що впливають на можливе настання стра­хового випадку;

• оцінки об'єкта страхування;

• ймовірності настання збитків різного розміру;

• умов страхового покриття й розміру страхових тарифів.

Основне завдання андеррайтинга — відбір ризиків для формування збалансованого й рентабельного страхового порт­феля компанії. Андеррайтинг — найбільш відповідальний процес діяльності страхової компанії, оскільки саме під час його проведення формуються засади прибуткової чи збитко­вої діяльності.

У сучасній практиці андеррайтинг поділяється на:

- стандартний андеррайтинг для стандартних страхових продуктів (квартири, домашнє майно, автомобілі тощо);

- індивідуальний андеррайтинг для складних об'єктів (великі майнові комплекси, унікальні об'єкти тощо) і об'єктів масових видів страхування, які мають від­хилення у своїх характеристиках.

Андеррайтинг стандартний — це комплекс заходів щодо прийняття на страхування об'єктів шляхом оцінки їх від­повідності встановленим критеріям стандартності (типовим умовам), визначення умов страхування, обсягів страхового покриття і тарифів із завчасно встановлених варіантів.

Андеррайтинг індивідуальний — це комплекс заходів щодо прийняття на страхування об'єкта на основі вивчен­ня та оцінки його індивідуальних особливостей і ризиків з метою формування умов страхування, обсягу страхового покриття і тарифів. Проводиться, як правило, спеціалістами-андеррайтерами.

Наприклад, якщо здійснюється страхування масового житла, однотипних офісів, то проводиться стандартний ан­деррайтинг, якщо страхуються нетипові будівлі, унікальні споруди — індивідуальний андеррайтинг. Здійснивши оцінку запропонованого ризику, вирішується питання щодо прийняття ризику на страхування або відхи­лення цієї пропозиції. У разі згоди щодо страхування укладається договір страхування і визначаються основні умови.

Договір страхування укладається у письмовій формі. У ст. 981 Цивільного кодексу України визначено, що у разі Недодержання письмової форми договору страхування такий Договір є недійсним. Законодавством визначені реквізи­ти, які повинні міститися у договорі страхування:

1. назва документа;

2. назва та адреса страховика;

3. прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса;

4. зазначення об'єкта страхування;

5. розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;

6. розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

7. перелік страхових випадків;

8. розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

9. страховий тариф;

10. строк дії договору;

11. порядок зміни і припинення дії договору;

12. умови здійснення страхової виплати;

13. причини відмови у страховій виплаті;

14. права та обов'язки сторін і відповідальність за невико­нання або неналежне виконання умов договору;

15. інші умови за згодою сторін;

16. підписи сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про страхування", страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб та призначати громадян або юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкодування, а також змінювати їх до настання страхового випадку.

При укладанні договору страхування страховик має право вимагати у страхувальника баланс або довідку про фінан­совий стан, підтверджені аудитором, та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Тобто страховий поліс є основним доказом факту укладання договору страхування. Варто зауважити, що законодавство не розкриває змісту поняття "страховий поліс".

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо не передбачено інше до­говором страхування. Страхувальники мають право вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальник-нерезидент — в іноземній вільно конвертованій валюті або у грошовій одиниці України у випадках, передбачених чинним законодавством України.

При безготівковій формі розрахунку договір набуває чинності з нуля годин дня, в який страховий платіж (або його перша частина) надійшов на рахунок компанії. При розрахунку готівкою – з нуля годин того дня, в який сплачено страховий платіж.

За договорами страхування життя грошові зобов'язання за згодою сторін можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті.

Якщо дія договору страхування поширюється на іноземну територію, то порядок валютних розрахунків регулюється відповідно до вимог законодавства України про валютне регулювання.

Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка ви­значена договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України.

Отже, перед тим, як укласти договір страхування, страху­вальник подає письмову заяву, страховик здійснює оцінку Ризику та приймає рішення щодо підписання цього договору. Зміст договору страхування чітко визначено законодавством України.