Література

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2001. –408 с.

2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та ін. Філософія: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

3. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Вид-во Укр.-фін. ін-ту менеджм. і бізнесу, 1998. – 165 с.

4. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В.Г.Кремень, В.В. Ільїн. – К.: книга, 2005. – 528 с.

5. Петрушенко В.Л. Філософія: курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти III-IV рівнів акредитації. – 4-те видання, стереотипне. – Львів: «Новий світ – 2000», 2006. – 506 с.

6. Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В., Розумний В.П. та ін. – К.: Вікар, 1997. - 584 с

7. Філософія: Підручник / Заїченко Г.А., Сагатовський В.М., Кальний І.І. та ін.; За ред. Заїченко Г.А. – К.: Вища шк., 1995. – 455 с.

8. Філософія: Навчальний посібник. За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2002. – 584 с.

Семінарське заняття № 5 Тема: «філософія нового часу та доби просвітництва: вивчення природи»

Цілі та завдання заняття: прослідкувати найважливіші чинники та умови формування наукового стилю мислення (в межах формування експериментального природознавства); виявити особливості проявів філософії за умов її діалогу із численними конкретними науками;осмислити логіку внутрішньої диференціації філософського знання та умови його системного впорядкування;проаналізувати особливості функціонування мислення “здорового глузду”, його зв`язки із індивідуалізмом та новим типом соціальних стосунків.

ПЛАН

1. Особливості духовних процесів та розвитку філософії в епоху Нового часу. 2. Проблема методу пізнання. Емпіричний та раціоналістичний варіанти у творчості Ф. Бекона та Р. Декарта. 3. Послідовники емпіризму та раціоналізму (Т. Гоббс, Дж. Локк, Б. Спіноза, Г. Лейбніц). 4. Розвиток сенсуалістичної філософії. 5. Філософські ідеї епохи Просвітництва та їх сучасне значення.

Теми доповідей та рефератів

1. Сутність та причини утвердження механістичного світогляду в Європі Нового часу.

2. Мислення «здорового глузду» та його філософська оцінка.

3. Тлумачення пізнання в філософії Нового часу.

4. Філософія Нового часу про світобудову.

5. Філософські ідеї європейського Просвітництва та їх сучасне значення.

6. Сенсуалістичні максими Дж. Берклі.

7. Б. Паскаль та філософія просвітництва про місце і роль людини у світі.

8. Атеїзм П. Гольбаха.

Ключові поняття та терміни

Агностицизм (від грец. непізнаний) – філософський напрям у теорії пізнання, який заперечує можливість пізнання сутності речей, закономірностей розвитку й пізнання істини.

Емпіризм – метод та методологія пізнання, який заснований на досвідному дослідженні.

Раціоналізм – вчення в теорії пізнання, відповідно до якого розум, думка визнаються найвищою цінністю і джерелом знання; в широкому сенсі – філософський напрям, який визнає розум основою пізнання та поведінки людей.

Сенсуалізм – вчення, яке визнає відчуття єдиним джерелом пізнання.

Індукція – форма висновку, за якої на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення.

Дедукція – метод пізнання, в основі якого рух думки йде від загального до одиничного.

Монада – філософське поняття, яке віддзеркалює найпростішу неподільну єдність; безкінечно мала частина, яка має і матеріальну, і ідеальну природу, з якої складається все у Всесвіті.

Субстанція (від лат. те, що покладено в основу) була провідною категорією в онтології Нового часу. У загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це буття є, воно визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів – Бог. Крім основного значення, поняття «субстанція» мало й більш конкретні:

• незмінна основа мінливих явищ. У цьому значенні субстанцією можна вважати атоми Демокрита, монади Лейбніца, речовину (матерію) матеріалістів XVII-XVIII ст.;

• субстрат як носій певних властивостей, те, що пов’язує властивості в щось єдине.

Секуляризація (від лат. світський) – процес звільнення різноманітних сфер суспільства, організацій, індивідуальної свідомості, діяльності та вчинків людей, соціальних відносин й інститутів від впливу релігії.

Деїзм (від лат. бог) – релігійно-філософський принцип, згідно з яким, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечується його подальше втручання в явища природи й перебіг суспільних подій. Представники деїзму виступили проти персоніфікації Бога (наділення його рисами людини), а також ототожнення Бога й природи.

Природне право – поняття філософсько-правової та політичної думок ХVІІ-ХVІІІ ст., які випливають з природи самої людини.