17 Інноваційний менеджмент та маркетинг. Тема 1. Вступ в предмет тема 1. Вступ в предмет

1. Понятійний аппарат інноватики.

2. Інноваційний процес та його стадії.

3. Інноваційна діяльність та її види. Інноваційний потенціал.

4. Основи класифікації інновацій.

5. Інновації, як джерело економічного розвитку.

6. Тенденції розвитку інноваційних процесів в розвинутих країнах

1. Понятійний аппарат інноватики

Нововведення як інструмент перетворення є самостійним об'єктом вивчення в усіх промислово розвинених країнах.

Інноватика, нова галузь наук яка вивчає закономірності процесів розвитку, формування новацій, нововведень, механізмів управління змінами, подолання опору нововведенням, адаптації до них людини, використання та поширення інноваційних потоків, інноваційної діяльності, їх вплив на сферу конкуренції, на розвиток суспільства в цілому.

На відміну від стихійних, спонтанно виникаючих змін, інноватика вивчає механізми ініційованих і контрольованих змін, які відбуваються внаслідок раціонально-вольових дій.

Предметом інноватики є створення, освоєння і поширення різного типу новацій.

Уперше термін «інноватика» було вжито наприкінці 80-х років XX ст. в науковій школі професора Санкт-Петербурзького державного технічного університету В. Г. Колосова з метою визначення напряму наукової діяльності з розробки і розвитку теоретичних засад наукової методології і методів прогнозування створення інновацій, а також методів планування, організації інноваційної діяльності та реалізації нововведень.

Специфіка інноватики полягає в тому, що вона є міждисциплінарною методологією особливого типу. Інноватика забезпечує таке інтегрування знань, у процесі якого спеціальні науки (економіко-управлінські, соціологія, психологія, кібернетика, філософія та ін.) зберігають свою самостійність і специфічність, але їх теоретичні концепції і фактичні дані об'єднуються навколо методів дослідження проблем інновацій та інноваційної діяльності, інтегруючи різноманітні наукові знання з метою підвищення їх практичної ефективності.

На думку Г. С. Гамідова та інших учених, в інноватиці як у науковому напрямі слід виокремлювати дві взаємодоповнюючі складові: теоретичну інноватику і прикладну.

Теоретична інноватика вирішує проблеми створення і розвитку наукової методології інноватики, теоретичні проблеми синтезу інноваційно складних організаційно-технічних систем (нових знань, ідей, нових технологій, винаходів, відкриттів).

Під прикладною інноватикою розуміється в різних галузях господарювання напрям інноваційної діяльності з вирішення проблем планування, організації і реалізації нововведень.

Новина чи новація – продукт інтелектуальної діяльності людей, оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень, розробок або експериментальних робіт в певній сфері діяльності спрямований на підвищення її ефективності. Новації можуть бути оформлені у вигляді: відкриттів; винаходів; патентів, товарних знаків; рацпропозицій; документації на новий чи удосконалений продукт, технологію, управлінський чи виробничий процес; організаційну, виробничу чи іншу структуру; ноу-хау; поняття; наукових підходів чи принципів; методики, інструкції, рекомендацій; результатів маркетингових досліджень; програмних носіїв тощо. Розробка новації це тільки половина справи, головне втілити його, перетворити новину в іновацію. Період між появою новації та її впровадженням називають інноваційним лагом.

Новація після прийняття до реалізації та розповсюдження стає інновацією. Термін „innovation“ вперше застосували в ХІХ ст. закордонні культурологи для означення введення деяких елементів з однієї культури в іншу, вже на початку ХХ ст. його почали застосовувати при вивченні закономірностей технічних нововведень.

Найчастіше в сучасній літературі виділяють два підходи до сприйняття інновації:

• як процесу втілення нових виробів, елементів підходів, принципів замість діючих (цей напрямок ще називають неошумпетерівським);

• як разової акції, результату творчого процесу у вигляді нової продукції (техніки, технології, методу тощо).

Для координації робіт по збору, обробці та аналізу інформації про науку та інновації в рамках Організації економічного співробітництва та розвитку була утворена Група національних експертів з показників науки та техніки, яка розробила Керівництво Фраскаті (“Передбачувана стандартна практика для обстеження досліджень та експерементальних розробок”). За останньою редакцією 1993 року інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, який отримав втілення у вигляді нового продукту, втіленого на ринку, нового чи удосконаленого технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг. Методика збору даних про технологічні інновації базується на рекомендаціях, прийнятих в Осло в 1992 р. Вона отримала назву “Керівництво Осло”.

У Законі України «Про інноваційну діяльність»: «інновація - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери».