Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Mizhnarodny_menedzhment_lektsii_POSLEDNYaYa_Ver...doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
04.05.2019
Размер:
1.18 Mб
Скачать

8.2 Особливості організаційних структур управління закордонними компаніями на сучасному етапі

80-і роки ХХ ст. визначаються активним процесом перебудови організаційних структур управління багатьох компаній не залежно від розміру та сфери діяльності. Факторами, що викликали необхідність проведення структурної перебудови компаній, є:

• прискорена розробка нових видів продуктів під впливом науково-технічного прогресу в умовах загострення конкуренції;

• інтенсивне впровадження передових технологій;

• систематичне впровадження нових методів організації і управління виробництвом на базі активного використання комп'ютерної техніки.

Виокремлюються основні напрямки перебудови структур управління на сучасному етапі:

В принципах управління:

  • періодична зміна співвідношення між централізацією і децентралізацією управління в зв'язку зі зміною стратегічних пріоритетів, активізацією або ослабленням ефективності взаємодії між підрозділами;

  • посилення програмно-цільового управління для консолідації ресурсів компанії на найбільш передових напрямках науково-технічних досліджень або на розробці і виконанні великомасштабних проектів, що потребують об'єднання спеціалістів одного профілю в одному підрозділі.

В апараті управління:

  • перегрупування підрозділів, зміна взаємозв`язків між ними, характеру взаємодій, розподіл повноважень і відповідальності;

  • реорганізація внутрішніх структур в результаті поглинання інших фірм або продажу виробничих підприємств;

  • виділення в самостійні господарські підрозділи програмно-цільових проектних груп венчурного характеру або створення на їх базі нових підрозділів;

  • зміна характеру міжфірмових зв'язків внаслідок часткового взаємопроникнення, участі в акціонерному капіталі;

  • посилення інтеграції формально незалежних невеликих компаній у науково-виробничі комплекси великих корпорацій;

  • активізація науково-виробничих комплексів наукомістких галузей; створення в апараті управління все більшої кількості проміжних управлінських ланок – спеціалізованих підрозділів, що курують виробничі підрозділи, у яких не зростають обсяги продажу продукції і прибуту і виникають проблеми взаємодії з іншими господарськими підрозділами й адміністративними службами.

У функціях управління:

  • посилення стратегічного планування і прогнозування, що спирається на розробку довгострокової економічної і технічної політики;

  • посилення контролю за якістю продукції на всіх етапах від розробки продукту до його серійного випуску;

  • надання пріоритетного значення інформатиці й економічному аналізу діяльності міжнародної компанії на основі удосконалення розрахунків і звітності на базі всебічного застосування електронно-обчислювальної техніки;

  • надання більшого значення питанням виробництва і управління персоналом;

  • підвищення зацікавленості працівників до участі в акціонерному капіталі міжнародної компанії шляхом придбання акцій, участі у вирішенні питань на засіданнях Ради директорів і Правління;

  • заохочення робітників до розробки нових ідей в сфері удосконалювання технології виробництва, створення і впровадження нової продукції, посилення уваги до соціально-психологічних аспектів управління;

  • посилення уваги в сфері маркетингової діяльності до розробки заходів, форм і методів для досягнення кінцевих результатів, що закладені в програмах маркетингу по продукту і по виробничому відділенню, на посилення господарських взаємозв'язків з іншими підрозділами компанії і з функціональними службами;

  • підвищення ефективності витрат на проведення маркетингової діяльності.

У господарській діяльності:

зміна технологічного процесу;

застосування гнучких автоматизованих технологій, широкого використання роботів, верстатів із числовим програмним управлінням;

поглиблення міжфірмового співробітництва на міжнародному рівні в області спеціалізації і кооперування виробництва, виконання важливих спільних науково-виробничих програм і угод економічного і науково-технічного співробітництва;

створення спільних виробничих підприємств не тільки в сфері освоєння природних ресурсів країн, що розвиваються, особливо, у наукомістких перспективних галузях розвинутих країн.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]