1.6. Державне регулювання фінансової діяльності суб’єктів підприємництва
Для сучасних умов характерним є переплетення ринкових методів регулювання з державними. Зростання економічної ролі держави, її втручання в процес суспільного виробництва модифікували традиційний механізм саморегулювання економіки. Високорозвинена ринкова економіка – це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву, та цілеспрямованої політики державного регулювання економічними процесами. В багатьох країнах світу довголітня практика впровадження економічної політики надала можливість виробити певні методи і важелі формування ефективної економічної системи.
Обсяги регулюючих функцій, які виконують держава і ринки, залежать від рівня розвитку продуктивних сил, політики країни, соціальної структури суспільства та національних особливостей. Ефективність і раціональність функціонування національних економічних систем залежить саме від поділу функцій між державою і суб’єктами господарювання. При цьому, державне регулювання має доповнювати ринкові механізми саморегулювання та самозростання а не підмінювати їх.
В сукупності державне регулювання і ринкові механізми становлять єдину систему макроекономічного регулювання господарством. Головною метою державного регулювання є забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства та досягнення економічної ефективності на макрорівні. Вплив держави відбувається прямим втручанням в діяльність господарських суб’єктів або через опосередковане регулювання. Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам загального характеру, які можуть або стимулювати господарську діяльність, або гальмувати її. Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням фінансової діяльності суб’єктів господарювання – одне з ключових завдань, яке сьогодні постало перед українською державою. Перехід до ринкових відносин та економічні реформи не є самоціллю. Це лише інструменти, що мають забезпечити сталий розвиток української економіки. Відкрита експортно-орієнтована ринкова економіка, моделі якої успішно реалізовані в розвинутих країнах може бути зразком для національних економічних стратегій країн з перехідними економічними системами, таких як Україна. Трансформація економіки в Україні іде саме в напрямі відкритості економіки, інтернаціоналізації виробництва. Діяльність всіх суб’єктів регулюється загальним законодавством, яке забезпечує правову основу і суспільну атмосферу функціонування ринкової системи та спирається на норми Конституції України, Бюджетного кодексу України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Карного кодексу України, а також Законів України та інших нормативно-законодавчих актів, які конкретизують закони i уточнюють різні аспекти фінансової діяльності з вказівкою юридичної відповідальності за порушення окремих норм.
До інструментів структурного регулювання належать фінансові (податкове, зовнішньоекономічне, валютне, кредитне регулювання) та адміністративні заходи (регулювання допуску підприємств для заняття певним видом діяльності - ліцензування, регулювання ціноутворення та обсягу виробництва тощо).
Основні напрями державного регулювання фінансової діяльності суб’єктів господарювання наведено на рис. 1.1.
Принципи регулювання фінансової діяльності повторюють принципи управління складними системами: встановлення норм і правил функціонування системи, регулювання вхідних параметрів, моніторинг за функціонуванням системи, вжиття заходів впливу в разі порушення встановлених норм. Тому систему регулювання фінансовою діяльністю можна звести до комплексу функцій, а саме: нормативне врегулювання здійснення певного виду діяльності;
допуск учасників або ліцензування та допуск фінансових інструментів (за їх наявністю);
нагляд, контроль та встановлення звітності тощо.
Нормативне врегулювання здійснення певного виду діяльності складається як з актів державних органів, так і з актів саморегулюючих організацій та внутрішніх документів учасників фінансової діяльності. Всі вони повинні відповідати нормам загального і спеціального законодавства. Акти державних органів, за звичай, встановлюють загальні норми і обмеження щодо
Рис. 1.1. Основні напрями державного регулювання фінансової діяльності суб’єктів підприємництва.
здійснення певних видів діяльності.
Функції допуску спрямовані на обмеження доступу суб'єктів господарювання або фінансових інструментів до фінансової діяльності. Ці обмеження мають сприяти стабільності фінансової діяльності та запобігати можливим правопорушенням.
Функції нагляду та контролю забезпечують отримання необхідної інформації для аналізу процесів, що відбуваються у фінансовій діяльності. Моніторинг за функціонуванням ринків та їх учасників дозволяє не тільки оперативно реагувати на резонансні події, а й відслідковувати негативні тенденції, завчасно приймаючи необхідні рішення.
Різні державні органи мають різні повноваження, які встановлюються законами. Загалом, від їх ефективності залежить ефективність системи регулювання. Вирішення проблеми чіткого і зрозумілого розподілу повноважень між державними органами стане важливим кроком для створення ефективної системи регулювання фінансової діяльності.