2. Отруєння деструктивними речовинами.

Деструктивні речовини у більшості мають подвійну дію. Тоб­то вони частково спричиняють подразнюючу місцеву дію в зоні контакту і загальну — на організм після резорбції.

Спільним для всіх деструктивних отрут є їх здатність після всмоктування у кров справляти на організм дію, що викликає дистрофічні, атрофічні чи навіть некротичні зміни, переважно паренхіматозних органів.

До деструктивних отрут належать солі важких металів (ртуті, свинцю, міді, цинку, миш'яку й металоїда фосфору та ін.). На­звані отрути порушують усі види обміну речовин, блокуючи фу­нкції ферментів. Уражаються також центральна та периферична нервова система. Більшість цих речовин може накопичуватися в організмі, викликаючи хронічне отруєння.

Всі солі важких металів можуть бути поділеними на кілька груп:

• сполуки ртуті;

• група миш'яку; —солі свинцю;

• група цинку.

До групи ртуті належать також вольфрам і молібден. Ртуть — рідкий метал сірувато-білого кольору. Разом зі своїми сполуками

широко застосовується у промисловості, сільському господарст­ві, медицині. Металічна ртуть не розчиняється в рідинах організ­му і через це не отруйна. Дуже отруйні випаровування ртуті та її солі — дихлорид ртуті (сулема), хлорид ртуті (каломель), грано­зан й інші сполуки, котрі добре розчиняються у воді.

Потрапивши до організму, пара чи солі ртуті діють на білки тканин. Внаслідок пригнічення ферментної активності порушу­ються процеси внутрішньоклітинного обміну електролітами, спо­живання глюкози. Страждає також гормональна і імунологічна активність.

Найбільш часто спостерігається отруєння парою ртуті при розливанні металічної ртуті, яка, потрапляючи на підлогу, одяг чи інші предмети, починає випаровуватися, викликаючи хронічне отруєння, а також отруєння сулемою, меркузалом чи гранозаном. Як правило, це нещасні випадки.

Сулема — білий кристалічний порошок, до якого, з метою по­передження про токсичність, додаються рожеві або сині барвни­ки. Смертельна доза сулеми коливається від 0,1 до 0,5 г. При по­траплянні в організм симптоми отруєння з'являються дуже швид­ко. Це спільні для всіх отруєнь ознаки: нудота, блювота, пронос, слабкість, головний біль, а також і специфічні для отруєння важ­кими металами — металевий смак у роті. Блювота та пронос бу­вають кривавими. Спочатку спостерігається збільшення кількості сечі, але швидко настає анурія. В сечі з'являється кров. Смерть настає через 2—3 дні. Звертає на себе увагу характерна для отру­єння ртуттю темно-сіра кайма на яснах, на межі із зубами;

Значні особливості має отруєння ціанистою ртуттю, бо при введенні в організм через шлунок під дією соляної кислоти утво­рюється синильна кислота, яка і обумовлює клініку отруєння. Смертельна доза ціанистої ртуті — 0,2—1,0 г.

Виявивши в квартирі або в іншому приміщенні розлиту ртуть, слід негайно повідомити в службу оперативного реагування або управління з НС. Якщо в приміщенні розбито ртутний термо­метр, треба зібрати дрібні краплі ртуті емальованим совком або гумовою грушею з тонким наконечником. Можна зібрати ртуть при допомозі розігрітого до 70—80°С мильно-содового розчину (4% мила та 5% водний розчин соди), який наноситься на повер­хню, що обробляється, розтирається щіткою, а потім змивається водою в каналізаційну мережу. Використання пилососа для зби­рання ртуті забороняється.

Категорично забороняється зберігати харчі, палити і вживати їжу в приміщеннях, де виділяються пари ртуті та її сполук.

Перша допомога: змінити одяг, прийняти душ, прополоскати рот 0,25% розчином перманганату калію, почистити зуби, випити 2—3 яєчних білка, молоко, слизистий відвар. У тяжких випад­ках — госпіталізація.

Сполуки миш'яку. У чистому вигляді миш'як — метал сірого кольору, який зовсім неотруйний. Всі ж його сполуки, як неорга­нічні, так і органічні, дуже отруйні, особливо сполуки тривалент­ного миш'яку (оксид миш'яку). Використовуються сполуки миш'яку для протруєння зерна у сільському господарстві та в медицині як засіб дератизації.

Отруєння миш'яком — це нещасний випадок. Хоча в минулому сторіччі миш'як застосовувався і для вбивства, як речовина без запаху, смаку і кольору. Смертельна доза становить 0,1—0,2 г.

Сполуки миш'яку — арсеніти калію, натрію, кальцію, ми-ш 'яковистий водень, потрапляючи до організму, у місцях конта­кту викликають місцеву дію (від легкого запалення до некрозу слизових оболонок).

Сполуками миш'яку уражається нервова і судинна системи організму. Капіляри і дрібні судини розширюються, відбувається перерозподілення крові, у зв'язку з чим падає артеріальний тиск і розвивається колапс.

Залежно від шляхів введення і дози миш'якових сполук виді­ляють шлунково-кишкову та паралітичну форми отруєння.

Шлунково-кишкова форма виникає при введенні отрути у тра­вний тракт. Через 0,5—1 год після прийому миш'яку починає відчуватися присмак металу у роті, подразнення і печія у горлі, біль у животі, нестримна блювота. Через кілька годин з'являється пронос, причому виділення мають вигляд рисового відвару (хо­лероподібні випорожнення). Виділення сечі різко зменшується, аж до анурії. Судоми з'являються у м'язах гомілки, потім розпо­всюджуються на інші групи м'язів. За рахунок перерозподілення крові відзначається посиніння обличчя, нігтів і похолодання кін­цівок. Смерть зазвичай настає через 1—2 дні після прийому от­рути.

Паралітична, або нервова, форма отруєння виникає, коли отрута вводиться парентерально або до шлунка потрапляє одно­часно велика кількість миш'яку. Супроводжується сильним голо­вним болем і запамороченням, маренням, судомами. Швидко на­стає глухота, потім розвивається колапс, і отруєний впадає в коматозний стан. Смерть настає досить швидко (від кількох го­дин до однієї доби) від паралічу дихального та судинно-рухового центру.

Випадки хронічного отруєння миш'яком трапляються рідко, здебільшого як професійні, при порушенні техніки безпеки. Клі­ніка таких отруєнь дуже різноманітна. Прояви їх залежать від па­тологічних змін, що виникають у різних системах і органах. Ці зміни обумовлені:

1. ураженням судинної системи (парези і паралічі), дрібних судин і капілярів, у першу чергу шлунково-кишкового тракту (втрата апетиту, нудота, проноси чи запори), кон'юнктивіти, піг­ ментні плями, гіперкератози, лишаї на шкірі, ураження нігтів у вигляді білих смуг, що йдуть поперек нігтів (смуги Месса);

2. ураженням центральної і периферійної нервової системи (головний біль, зниження працездатності, парестезії кінцівок, па­ ралічі м'язів — частіше розгиначів, атрофія м'язів).

Смерть при хронічному отруєнні зазвичай настає від серцево-судинної недостатності, через дегенеративно змінений серцевий м'яз. Дистрофічним змінам піддаються й інші органи (печінка, нирки).

Перша допомога: блювотні засоби; промивання шлунка, по­тім обволікальні засоби. Госпіталізація.

Солі свинцю: оцтовокислий, хлористий, азотнокислий сви­нець, окис свинцю та ін. До цієї групи належать також вісмут, олово, талій, барій. Випадки гострого отруєння свинцем — явище нечасте. Частими є випадки хронічного професійного отруєння у промисловості, поліграфії. Все ж інколи трапляються випадки отруєння свинцем, наприклад, вживання замість алкоголю спир­тового розчину свинцевих солей, що приготований для примо­чок, а також при застосуванні розчинів солей свинцю як аборти­вного засобу. Смертельна доза солей становить 20—50 г. Тоді спостерігається блювота, іноді з кров'ю, біль у животі з тенезма-ми і проносом, металевий присмак у роті, спрага. При застосу­ванні одночасно великої кількості свинцевого препарату швидко настає колапс і смерть від паралічу серця. У більш повільних ви­падках отруєння з'являються ознаки ураження систем виділення свинцю — розпушення ясен, слинотеча, білок у сечі, розлад з бо­ку нервової системи: судоми, втрата чутливості, ступор, марення, втрата свідомості і смерть на 2-й — 3-й день.

Солі міді. Найбільш поширеними солями міді є мідний купо­рос, бордоська рідина (суміш мідного купоросу з гашеним вап­ном) і хлор окис міді, які застосовуються у сільському господарс­тві для боротьби зі шкідниками садів, у будівництві, побуті і т. ін. Зазвичай отруєння ними — це нещасні випадки, але можуть бути і самогубства. Смертельна доза мідного купоросу 1,0—3,0 г.

Симптоми отруєння солями міді такі ж, як і при отруєнні ін­шими солями важких металів, розглянутих вище. Блювотні маси забарвлені у зеленуватий колір, а стул — у темно-сірий, майже чорний.

Перша допомога: лювотні засоби; промивання шлунка. Гос­піталізація.

Усі розглянуті отрути — солі важких металів і фосфору — накопичуються і добре зберігаються у кістках, волоссі, нігтях, де можуть виявлятися через кілька років, десятиріч і навіть сторіч.