Тема 4. Спілкування як інструмент професійної діяльності План

1. Професійне спілкування. Вимоги до професійного спілкування.

2. Функції спілкування.

3. Види, і форми професійного спілкування.

4. Основні закони та стратегії спілкування

5. Невербальні засоби спілкування.

6. Гендерні аспекти спілкування.

Література

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. - К.: Либідь, 1991. – 256с.

2. Коваль А.П. Ділове спілкування:Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1992.

3. Зубенко Л.Г., Нємцов В.Д. Культура ділового спілкування: Навчальний посібник. – К.: ЕксОб, 2000. – 200с.

4. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч.посібн. – К.: Знання, 2006. – С.14-21, 35-41.

5. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник. – К.: Алетра, 2011. – С.146-177.

1. Професійне спілкування. Вимоги до професійного спілкування

Чудова думка втрачає свою цінність, коли вона погано висловлена (Ф.Вольтер)

Важливою складовою комерційного успіху в діяльності фірми є вміння вести ділову розмову. Чим вищий рівень культури усного мовлення при веденні переговорів чи просто в розмові зі співробітниками, підлеглими, іншими людьми, тим вищий авторитет людини, що займається підприємницькою діяльністю, тим кращі і плідніші результати роботи.

Професійне спілкування сприймається як усний мовний контакт між людьми, що зв’язані інтересами справи і мають повноваження для встановлення ділових контактів, вирішення ділових проблем і здійснення конкретних підходів до їх вирішення. Тобто ділова розмова – це «дракон із чотирма головами», де:

• Перша голова відповідає за грамотність і правильність мовлення (мовний склад розмови).

• Друга – завідує логікою і обмірковує доведення (логічний склад).

• Третя – думає про створення гарного психологічного клімату бесіди, про враження, що справляє на оточуючих (психологічний склад).

• Четверта – керує нашою мімікою, жестами, манерами (немовний склад розмови).

При цьому тулуб дракона – наш мозок, який контролює діяльність усіх голів.

Спілкування – це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Спілкування є необхідною умовою для будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Професійне спілкування часто має індивідуальний характер і виявляється в способах спілкування, що їх вибирає суб’єкт у певних комунікативних ситуаціях.

Усне професійне мовлення – це розмовно-літературне мовлення в процесі виконання ними службових обов’язків. Мета професійного спілкування – регулювання ділових стосунків у виробничо-професійній діяльності через розв’язання професійних завдань.

Шляхом зіставлення ділового спілкування як специфічної форми взаємодії і спілкування в цілому як загального виявлено такі особливості ділового спілкування:

• Наявність певного офіційного статусу об’єктів.

• Спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів і підтримку стосунків між представниками взаємозацікавлених установ.

• Регламентованість, тобто підпорядкованість загальноприйнятим правилам і обмеженням.

• Передбачуваність ділових контактів, які попередньо планують, визначають їх мету, зміст, можливі наслідки.

• Творчий характер взаємин, спрямованість їх на вирішення ділових проблем, досягнення мети.

• Взаємоузгодженість рішень і подальша організація співпраці партнерів.

• Взаємодія економічних інтересів і соціальне регулювання здійснюється у правових межах. Ідеальний результат таких взаємин – це партнерські стосунки, що ґрунтуються на обопільній повазі й довірі.

• Значущість кожного партнера як особистості.

• Безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що хвилюють їх внутрішній світ.

Отже, ділове спілкування – це будь-яка професійна комунікативна діяльність (головно-мовленнєва), репрезентована сферою, яка дає відповідь на 4 запитання:

• Задля якої мети ми це говоримо?

• Що ми хочемо сказати?

• За допомогою яких мовних засобів ми це робимо?

• Яка реакція на наше мовлення?

Спілкування відбувається за певними правилами і вимагає ґрунтовної підготовки.

Правила спілкування – «рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу». Ці правила засвоюють у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентують у під час спілкування автоматично.

Основні правила спілкування такі:

• Будьте завжди ввічливими, привітними й доброзичливими, з повагою ставтеся до співрозмовника.

• Умійте слухати інших і ніколи не перебивайте.

• Не бійтеся розпочинати розмову з незнайомими людьми, але не будьте нав’язливими.

• Говоріть (пишіть) про те, що може зацікавити слухачів (читачів), враховуйте їх вік, характер, інтереси.

• Не завдавайте людям шкоди словом. Не ображайтеся, не говоріть неприємного іншим, не виявляйте своєї неповаги, не вживайте грубих слів.

• Намагайтеся ввічливо попросити і ввічливо відмовити, не образивши людину своєю відмовою.

• Використовуйте в спілкуванні звертання і ввічливі слова: будь ласка, вибачте, не ображайтеся, чи не змогли б ви, на жаль тощо. Слідкуйте за культурою мовлення.

• Намагайтеся, щоб спілкування з вами було для людей корисним і приємним, умійте допомагати людям словом і ділом.

Усне професійне мовлення повинно відповідати певним вимогам, найголовнішими серед яких є такі:

1. чіткість, недвозначність формулювання думки;

2. логічність, смислова точність, звідси  небагатослівність мовлення;

3. відповідність між змістом мовлення, ситуацією мовлення і використаними мовними засобами (Могутнім засобом поліпшення повітряного середовища в приміщеннях є їх аерація шляхом відкривання фрамуг за допомогою спеціального пристрою  і це про звичайне провітрювання!);

4. укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів у реченнях;

5. різноманітність мовних засобів, багатство лексики в активному словнику людини (за підрахунками науковців, у повсякденному спілкуванні люди послуговуються 23ма тисячами найуживаніших слів; активний словник освіченої людини (слова, які людина використовує, а не просто знає)  це 1012 тисяч слів; для порівняння: найбільший “Словник української мови” в 11ти томах містить понад 136 тисяч слів);

6. самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, у побудові висловлювань;

7. переконливість мовлення;

8. милозвучність мовлення;

9. виразність дикції; відповідність між темпом мовлення, силою голосу, з одного боку, і ситуацією мовлення  з другого.

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови. Загальна мовна культура визначається і знанням норм літературної мови, і ерудицією, і світоглядом людини, і культурою мислення, і технікою мовлення.