49.Українське мистецтво хх ст

«Бунт» мистецтва XX сторіччя, насамперед, — це протест протии знецінювання людини, проти придушення особистості, проти зрадництва загальнолюдських цінностейВиникає поняття «авангардизму», так позначають твори з яскраво-новаторськими, часом

несподіваними і суперечливими образами. Таким чином, мистецтво XX сторіччя виявляється внутрішньо суперечливим, надзвичайно динамічним порівняно з іншими епохами. У ньому мирно «вживаються» бунт і традиція, серйозне й розважальне, масове й елітарне,

просте і складне.з'являються художники-імпресіоністи, які прагнуть передати у творах витончене відтворення особистісних вражень та спостережень. Яскравим представником цієї генерації малярів був Микола Бурачек, відомий картинами Дніпра та Києва. Український живопис 60—80 років 20 ст, характер негативними тенденціями партійного диктату соціалістичного реалізму, що насаджував народницький академічний стиль 19 століття, пропагандизм і догматичність. Крім того, згідно з гаслом про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам», на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. Водночас і далі творили такі видатні художники як Олексій Шовкуненко, Тетяна Яблонська, Михайло Дерегус, Василь Касіян.Сьогодні твори Тетяни Яблонської, Івана Марчука, Феодосія Гуменюка, Андрія Чебикіна, Олександра Бородая та інших відомі далеко за межами України.

50.Наука та освіта в рад. Україні. Наприкінці 1958 р. було опубліковано закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР.»Проте цей закон дав можливість обирати мову навчання дітей батькам, що фактично було використано для русифікації української школи. З 1966 р. почалося впровадження загальнообов'язкової середньої освіти. Одночасно посилюється централізація управління освітою, в 1969 р. було створено Міністерство освіти СРСР. До 1976 р. в Україні було

здійснено перехід до загальнообов'язкової середньої освіти. з метою забезпечення республіки мистецькими кадрами в Харкові у 1963 р.

відкривається Інститут мистецтв. У 1964 р. було засновано Донецький університет, у 1969 р. — Київський інститут культури, в 1972 р. — Сімферопольський, а в 1985 р. — Запорізький.Лише протягом 1959—1965 pp. у республіці було створено 73 наукові установи. Базовим центром наукових досліджень була республіканська Академія наук. До її складу в 1965 р. входило понад 50 науково-дослідних установ. З метою піднесення рівня регіональної науки в 70—80-ті роки було створено 6 наукових центрів — Дніпропетровський, Донецький, Західний (Львів), Харківський, Південний (Одеса) та Північно-Західний.

51.Становище нац. культури в сучасній Україні. Останнім часом наша країна може претендувати на звання исокорозвиненої з погляду кількості фестивалів та інших тусівкових зібрань. Однак це швидше негативне, ніж позитивне досягнення. На такі форуми, як правило, мистецьких елітних груп йде значна кількість бюджетних коштів та дискредитується сама ідея фестивалю як мистецького свята. Водночас практично жоден не має системи діяльності протягом усього року, щоб донести набутки нової української культури до широкого глядача. Тим часом в 52-мільйонній Українській державі простий слухач сучасної української музики має аж... одне місце, аби придбати в досить широкому асортименті аудіокасети та компакт-диски. За іронією долі це місце — майдан Незалежності м. Києва. Подібний стан і з книговиданням. У торговельно-комерційній мережі переважає російськомовна книга. Річ у тому, що продукція масової культури (книги, касети, компакти, відео), яка оточує нас, в цілому є піратською, тобто такою, що не оподатковується і не має ліцензій. Саме тому вона значно дешевша від продукції укр. Допоки українська владна система не сприйматиме національну культуру як власну, доти ми її не матимемо. І не слід дошукуватись зовнішніх факторів чи інших метаморфоз стану української культури, “часи змінюються — лишаються звичаї влади”. А що вдієш? Не маємо власне української влади- годі мріяти про власну національну культуру.

52.Модерністські та постмодерністські тенденції у р-ку архітектури,л-ри та мистецтва. Хронологічні рамки періоду постмодернізму в архітектурі умовно охоплюють 1970-80-і рр. характеризуються розквітом архітектурного постмодернізму. До кінця 1980-х - початку 1990-х років постмодернізм як архітектурна течія, фактично згасає, зазнавши критичної переоцінки і поступившись місцем новим архітектурним напрямам.Постмодернізм у широкому трактуванні – це той внутрішній зміст архітектурних явищ, який далеко не завжди піддається аналізу і описові.Серед найвидатніших архітекторів-постмодерністів можна виділити цілу плеяду талантів: А. Россі, Н. Фостер, Ф. Макі, М. Грейвз, Х. Холляйн, Ф.-О. Гері, Ж. Нувель, А. Ісодзакі (див. дод. 1-12).Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, Л. Дереша, О. Ульяненка, С. Процюка, В. Медведя, О. Забужко та інших.