Оценка эффективности капитальных вложений

В практике хозяйствования предприятия принимают разнообразные решения, связанные с инвестированием производства и социальной инфраструктуры.

Следует различать абсолютную (общую) и сравнительную эффективность капитальных вложений.

Абсолютная эффективность капитальных вложений показывает общую величину их отдачи (эффект) на том или ином предприятии. В широком смысле эффект [Э] – это результат или следствие каких-либо конкретных действий, причин, сил. Применительно к экономическому обоснованию – это совокупные результаты (например, прирост прибыли), получаемые от реализации определенных научно-технических или организационно-экономических решений. Расчеты абсолютной эффективности капитальных вложений необходимы для оценки предполагаемого или фактического эффекта от реальных инвестиций за определенный период времени. Для расчета применяется два показателя: коэффициент экономической эффективности капитальных затрат (Е) и срок окупаемости (Т).

Е = Э/К; Т = К/Э = 1/Е.

Расчетные значения коэффициентов Е и Т (индекс «р») должны сравниваться с нормативными коэффициентами (индекс «н»), которые устанавливаются централизованно.

Рассмотренный вариант капитальных вложений считается целесообразным (эффективным), если:

Е_р > Е_н; Т_р< Т_н

при Е_н = 0.16 и, соответственно, Т_н = 6.2 года

Е_р > 0.16; Т_р < 6.2

т.е. Е характеризует интенсивность процесса возмещения затрат – чем больше его величина, тем быстрее будут возмещены затраты.

Расчеты сравнительной эффективности капитальных вложений осуществляются с целью определения лучшего проекта (варианта) инвестирования производства.

Критерием выбора лучшего варианта инвестирования производства является показатель так называемых приведенных затрат (З):

З = С + Е_н∙К → min , где

С – текущие затраты (себестоимость) по i-му варианту;

К – капитальные вложения по i-му варианту.

Проект капитальных вложений с минимальными приведенными затратами является лучшим с экономической точки зрения.

Приведенная формула действительна для случая, когда капитальные вложения осуществляются одноразово в полном объеме; в случае, если капитальные вложения осуществляются в течение нескольких лет, необходимо учитывать фактор времени.

Учет фактора времени осуществляется путем приведения к одному моменту времени (обычно, первый год инвестирования) капитальных вложений более поздних лет путем их умножения на специальный коэффициент α_t, который определяется по формуле:

Понятие «имущество предприятия»

Имущество предприятия

основные средства и вложения оборотные средства

основные нематериальные инвестиции

фонды активы

Тема Витрати виробництва та собівартість продукції.

План :

1. Загальна характеристика витрат та їх класифікація.

2. Собівартість продукції. Кошторис витрат на виробництво.

3. Калькуляція продукції. Класифікація витрат за статтями.

4. Собівартість однієї машиногодини роботи ПК. Собівартість програмного продукту.

5. Основні фактори зниження собівартості.

Витрати :

1. Поточні витрати. Відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції.

2. Витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю (інвестиції характеризують розширення та оновлення ОЗ, приріст оборотних засобів, додаткові кошти, що вкладаються в акції, облігації, цінні папери). Витрати на інвестиційну діяльність. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, кредити.

3. Витрати на соціальний розвиток (соціально-культурні заходи, житло).

Джерелом покриття витрат є прибуток.

Поточні витрати.

Бувають витрати на одиницю продукції та на весь обсяг продукції.

Ознаки класифікації витрат на виробництво :

1. Спосіб віднесення витрат на собівартість продукції :

1. прямі витрати – прямо відносяться на собівартість продукції (ЗП відрядникам, матеріальні витрати)

2. непрямі (косвенные) витрати – не можна безпосередньо віднести на собівартість.

Непрямий спосіб віднесення цих витрат на собівартість кожної одиниці продукції. Непрямі витрати бувають загальновиробничі (включають всі витрати, пов’язані з загальним виробництвом в цеху). Амортизація загальновиробничого устаткування, комунальні платежі в цеху та інше.

Для віднесення цих витрат на кожну одиницю продукції спочатку розраховують співвідношення між загальною сумою цих витрат за рік (наприклад) і зарплатою основних робітників (на якийсь коефіціент). Потім при розрахунку собівартості одиниці продукції враховують цей коефіціент (зарплату на одиницю продукції множимо на цей коефіціент і це будуть загальновиробничі витрати).

2. однорідність складу витрат :

1. прості витрати (одноелементні) ; Н: матеріальні витрати.

2. комплексні витрати; Н: загальновиробничі витрати, ЗП управлінського персоналу, нарахування на ЗП у фонди, амортизація загальновиробничого обладнання і т. д.

3. Вплив об’єму виробництва на величину витрат :

1. змінні витрати : змінні пропорційні (змінюються пропорційно) до об’єму виробництва.

Н : ЗП по відрядній прогресивній системі.

2. постійні витрати (умовно постійні) – їх об’єм майже не змінюється зі зміною об’єма виробництва.

Н: витрати на обслуговування будівлі цеху, тобто в певних межах об’єм однаковий.

4. Економічна рольу формуванні собівартості продукції :

1. основні (пов’язані з виробництвом продукції, формують речовий зміст виробів) Н: ЗП, сировина.

2. Накладні (створюють необхідні умови для функціонування виробництва) Н: ЗП управлінського персоналу.

5. Види витрат :

1. витрати за економічними елементами (враховується економічний зміст витрат)

2. витрати за статтями калькуляції (відносяться витрати на окрему одиницю продукції незалежно від їх економічного змісту).

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку і виготовлення продукції. Сюди входять витрати на виготовлення нових видів продукції, період їх освоєння, на обслуговування виробництва, на раціоналізацію, на винахідництво, на охорону праці, техніку безпеки, на оплату праці, інші витрати (соціальні відрахування, орендна плата).

Кошторис (смета) виробництва – сукупність витрат, пов’язаних з основною діяльністю підприємства за певний період.

Кошторис витрат і собівартість продукції можуть відрізнятись. Собівартість – це витрати на продукцію.

Кошторис виробництва складається за економічними елементами. Окремі елементи витрат наступні :

1. матеріальні витрати. Сюди входить сировина, матеріали (основні – це основа виробництва; і допоміжні), напівфабрикати, паливо, енергія для технологічних цілей, виробничі послуги сторонніх організацій. З матеріальних витрат вираховується вартість зворотних відходів, що втратили споживчу якість, але їх можна ще десь використовувати.

2. витрати на оплату праці. Сюди входить оплата праці всіх працівників, премії, заохочення, оплата відпусток. Не включаються премії за рахунок прибутку.

3. відрахування на соціальні заходи (≈ 38% від попереднього елементу)

4. амортизація (основних засобів, НМА)

5. інші витрати пов’язані з основною діяльністю (на відрядження, охорону праці, послуги зв’язку, орендна плата і т. д.)

Кошторис витрат на науково-дослідні роботи.

Цей кошторис має такий же склад, але потрібно уточнити зміст окремих елементів. Н: до матеріальних витрат відносимо витрати на розробку технічної документації, на дослідний зразок, канцприладдя.

Калькуляція продукції.

Калькулювання собівартості – обчислення собівартості окремих виробів або одиниці роботи.

Мета калькуляції :

1. визначення ціни виробу або ціни одиниці роботи

2. визначення прибутковості (рентабельності) виробництва

3. порівняння витрат на виробництво різних підприємств

Маркетинговий аналіз – аналіз ринку.

Об’єкт калькулювання : готова продукція або послуга, що реалізується покупцями.

Приклади: вибирається одиниця калькулювання (прилад, програма чи витрати на одну машиногодину).

При калькулюванні продукції витрати групують за статтями калькуляції. Перелік і склад статтей підприємство встановлює самостійно.

Типовий склад статтей калькуляції.

В статтях можуть бути враховані різні за економічним змістом витрати. Має значення як ці витрати відносяться на одиницю продукції.

Типовий склад статтей :

1. сировина і матеріали

2. куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи виробничого характеру. Враховуються витрати на транспортування, розвантаження без ПДВ.

3. паливо та енергія, газ, що поступають зі сторони і використовуються на технологічні потреби

4. зворотні (возвратные) відходи вираховуються

5. основна ЗП. Враховується ЗП основних робітників, що безпосередньо виробляють продукцію.

6. додаткова ЗП (витрати на оплату праці нараховані за роботу понад норму, трудові успіхи, винахідництво, умови праці)

7. відрахування на соціальні заходи (обов’язкове державне страхування)

ПФ

ФСС

ФЗ

ФНВ (може бути розбіжність 0,8÷13,8 % (добуток вугілля підземним способом)).

8. витрати з підготовки та освоєння виробництва нової продукції (на раціоналізацію і т. п.)

9. відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення

10. утримання і експлуатація машин і обладнання (амортизація машин та обладнання, ЗП обслуговуючого персоналу (допоміжні робітники), відрахування 38 % від ЗП, матеріали для обслуговування машин).

Технологічна собівартість – сума всіх статтей калькуляції 1-10.

11. Загальновиробничі витрати (на управління виробництвом (ЗП апарату управління цехами, дільницями, і нарахування на цю ЗП, витрати на експлуатацію обладнання загальновиробничого призначення, їх амортизація, НМА, на опалення, освітлення будівлі цеху і т. п., витрати від браку).

Виробнича (цехова) собівартість – статті з 1 по 11.

повая калькуляция: (С – себестоимость)

статья

формула

1. Сырье и основные материалы

n См = kТЗ∙ Σ PМi ∙ ЦМi i = 1 kТЗ – коэффициент транспортных затрат (3-5%) PМi – расход i-го материала ЦМi – цена i-го материала, рассчитывается по таблице:

наименование материала

ГОСТ (марка)

расход на ед.

цена за ед.

обоснование цены

… …

… …

… …

… …

договорная от 27.01.99

Итого: А трансп.-заготов. расходыы: (0.03 или 0.05)∙А = В Всего: А+В

2. Полуфабрикаты, комплекту-ющие

m Сп/ф = kТЗ∙ Σ NП/Фi ∙ ЦП/Фi i = 1 NП/Фi – количество полуфабрикатов i-го наименования ЦП/Фi – цена i-го полуфабриката (рассчитывается по таблице, аналогичной ст.1, но вместо «расход на ед.» - «количество на ед.»)

3. Топливо и энергия на техно-логические цели (затраты рассчитываются по данным счетчиков) (эта статья не всегда выделяется в от-дельную, иногда присутствует в ком-плексных или косвенных статьях)

k Сэл. = ЦкВт∙час ∙ Σ ni∙РУi∙ТГi∙kэкс.∙kинт. i = 1 ni – кол-во установок i-го вида, потребляющих электроэнергию РУi – мощность установки i-го вида ТГi – годичный фонд работы i-го вида оборудования kэкс. – коэффициент экстенсивности kинт. – коэффициент интенсивности

4. Возвратные отходы (вычита-ются)

5. Основная заработная плата

f Сз/п. = Σ SЧРi ∙ tBi + Д + Н i = 1 SЧРi – часовая тарифная ставка tBi – норма времени Д, Н – доплаты, надбавки (% от тарифной заработной платы!)

наименование работ

тарифный разряд

час. тариф-ная ставка

норма времени

Σ, грн.

заготовительные …

II …

0.81 …

0.2 …

… …

Итого: К Д+Н: Т Всего: K+Т

6. Дополнительная заработная плата

Сдоп. = (Ндоп./100%) ∙ Сз/п Ндоп. – норматив в процентах, учитывающий дополнительную заработную плату

7. Начисления на заработную плату (отчисления на социаль-ные цели)

Снач. = (Ннач./100%) ∙ (Сз/п + Сдоп.) Ннач. – норматив начислений (36.5-37.5%)

8. Затраты, связанные с подго-товкой и освоением производ-ства (затраты на освоение нового производства в цехах, производствен-ных участках; проверка годности но-вого производства, доведение его в эксплуатацию; пробный выпуск про-дукции, изготовление пробных пар-тий; затраты на изобретательство и рационализацию и др.)

Затраты на освоение (будущих периодов) включаются в себестоимость частями в течение срока освоения новой продукции, но не более 2 лет. Со = Зо / (N1 + N2) Зо – затраты на освоение N1 – выпуск продукции 1-го года N2 – выпуск продукции 2-го года

9. Износ инструментов и при-способлений целевого назначе-ния

j СИ,П = Σ ЗИ,Пi ­/ Ri i = 1 ЗИ,Пi ­– затраты на инструменты и приспособления Ri – стойкость (количество штук изделий, которые может обработать инструмент и приспособление)

10. Расходы на содержание и эксплуатацию оборудования (затраты на полное восстановление и капитальный ремонт оборудования и транспортных средств в виде аморти-зационных отчислений; затраты на эксплуатацию оборудования (основ-ная и дополнительная заработная пла-та с начислениями обслуживающему персоналу; стоимость материалов, то-плива, энергии, услуг цеха (служб) контрольно-измерительных приборов) затраты на проведение ремонта (в т.ч. с обслуживанием) (заработная плата ремонтникам, материалы, энергия…) и другие)

два метода: 1) Соб. = (Ноб./100%) ∙ Сз/п Ноб. – норматив в процентах по данной статье Ноб. = (Зоб. / Фосн. з/п) ∙100% Зоб. – затраты на оборудование Фосн. з/п – фонд заработной платы с 2) Соб. = Соб.’ ∙ Σ kпр.i ­∙ ТМi i = 1 Соб.’ – затраты на эксплуатацию оборудования базового образца kпр.i – коэффициент приведения i-го оборудования к базовому ТМi – количество отработанных машино-часов i-го оборудования для изготовления продукции

11. Общепроизводственные (цеховые) расходы (затраты, связанные с управлением производством (основная и дополни-тельная заработная плата с начисле-ниями работников аппарата управле-ния цеха); затраты на оплату служеб-ных командировок; амортизация зда-ний, сооружений, складов, …; затраты некапитального характера, связанные с усовершенствованием технологий организации производства, повыше-нием качества продукции, надежнос-ти, долговечности; затраты на охрану и пожарную службу и другие)

СОП = (НОП/100%) ∙ (Сз/п + Соб.) НОП – норматив общепроизводственных (цеховых) расходов НОП = (ЗОП / (Фосн. з/п + Зоб.)) ЗОП – общепроизводственные затраты (на уровне цеха)

12. Общехозяйственные (общезаводские) расходы (затраты на обслуживание производ-ственного процесса (затраты на при-обретение материалов, топлива, энер-гии, инструментов; заработная плата работников, занятых этим; проведение текущих ремонтов объектов обще-производственного назначения); за-траты по технике безопасности; затра-ты, связанные с управлением пред-приятием; затраты на подготовку и пе-реподготовку кадров, на оплату про-центов по кредитам; амортизация ос-новных фондов общепроизводствен-ного назначения и другие)

аналогично ст.11 СОХ = (НОХ/100%) ∙ (Сз/п + Соб.) НОХ – норматив общехозяйственных (общезаводских) расходов НОХ = (ЗОХ / (Фосн. з/п + Зоб.)) ЗОХ – общехозяйственные затраты (на уровне предприятия)

13. Убытки (потери от брака)

14. Другие производственные затраты (гарантийный ремонт)

Устанавливается твердая ставка (%) на каждое изделие.

15. Внепроизводственные (ком-мерческие) расходы (затраты на сохранение, погрузку, по-купку, транспортировку продукции; оплата таможенных пошлин; затраты на рекламу, на участие в выставках; представительские затраты и другие)

14 Свн. = (Нвн./100%) ∙Σ Сi i = 1 Сi – затраты по i-й статье

16. Полная себестоимость

15 СП = Σ Сi i = 1 Сi – затраты по i-й статье

На підприємстві здійснюються також інші витрати, що не включаються в виробничу собівартість.

Це адміністративні витрати (аналогічні 11-ому пункту, але відносяться до підприємства в цілому (це ЗП директора, бугалтерії, заводоуправління, плановому відділу, відділу маркетинга, нарахування на їх зарплату, амортизація обладнання заводоуправління, витрати на збут)).

Витрати на збут включають : ЗП робітників відділу збуту, нарахування на їх зарплату, амортизація ОЗ, НМА і інше. Ці витрати включаються до загальної вартості продукції (повна собівартість).

Загальновиробничі витрати розподіляють між різними виробами пропорційно пункту 5 або іншими способами.

Собівартість однієї машиногодини.

Сума річних експлуатаційних витрат :

- ефективний фонд часу роботи ПК за рік.

Сумарні експлуатаційні витрати включають ЗП інженера-електронщика, нарахування на його зарплату, витрати матеріальні, амортизація, витрати на електроенергію.

Накладні витрати включають зарплату управлінського персоналу, нарахування на їх зарплату, комунальні платежі, охорона праці, орендна плата. Накладні витрати визначаються пропорційно осоновній ЗП.

Ефективний час враховує календарний час мінус всі дні нероботи (святкові дні, вихідні, ремонт).

Собівартість програмного продукту :

1. ЗП програміста

2. нарахування

3. витрати машинного часу

4. накладні витрати.

Методы расчета себестоимости

При технико-экономическом обосновании новой разработки необходимо обосновывать затраты на производство разрабатываемой продукции, то есть определять себестоимость, а так как нет в достаточной мере информации о производстве изделия, то используются укрупненные методы расчета, то есть прогнозирование затрат.

Методы:

основные:

1) метод структурных аналогий;

2) метод корреляционных зависимостей;

3) агрегатный метод;

также используются:

4) метод коэффициентов приведения;

5) индексный метод;

6) метод оценки себестоимости по баллам.

1) Метод структурных аналогий основан на формировании себестоимости изделия, исходя из знаний по одной из статей калькуляции – например, материалы и комплектующие:

С = (С_м.к./γ)

γ – удельный вес материалов и комплектующих в себестоимости изделия, можно вычислить двумя способами:

- по аналогии с базовыми изделиями: γ = (С_м.к./С_баз.) (например, для радиотехнических изделий γ=0.57)

- по среднеотраслевым нормативам.

2) Метод корреляционных зависимостей предполагает, что себестоимость – это функция параметров: С = f (x_i); i = 1, 2, …, n

(если прослеживается линейная зависимость, то функция принимает вид: С = а₀+а₁х₁+ а₂х₂+ +…+а_nх_n).

3) Агрегатный метод: все изделие разбивается на отдельные блоки и узлы, в расчетах используется себестоимость заимствованных (берется из калькуляции) и оригинальных (разработанных на предприятии, определяется ориентировочно) блоков и узлов.

_k

С = Σ С_i C_i – себестоимость i-го блока (узла)

^{i = 1} или

С = (С_б/α) С_б – себестоимость базового блока (узла) (типичного)

α – удельной вес блока (узла) в себестоимости изделия

≈ 1/10; 1/25

Для получения максимально возможной прибыли (главная цель предприятия) предприятие должно снижать издержки производства (себестоимость). Поэтому необходимо правильно рассчитать и проанализировать себестоимость. Для анализа себестоимости в динамике используется индивидуальный индекс себестоимости.

I_с/с = (Сф_i/Спл_i) Сф_i – себестоимость фактическая i-го изделия

Спл_i – себестоимость плановая i-го изделия

. Технико-экономические факторы снижения себестоимости

повышения технич. уровня производства:

- внедрение новой, прогрес-сивной технологии;

- механизация и автоматиза-ция производственных про-цессов;

- улучшение использования и применение новых видов сырья и материалов;

- изменение конструкции и технических характеристик изделий;

- прочие факторы.

Э_ТЗ = (С_Б – С_Н) ∙ Q_H

Э_ТЗ - экономия прямых теку-щих затрат

С_Б - прямые текущие затраты на единицу продукции до внедрения мероприятия

С_Н - прямые текущие затра-ты после внедрения меро-приятия

Q_Н - объем продукции в нату-ральных единицах от начала внедрения мероприятия до конца планируемого года.

улучшение организации про-изводства:

- изменения в организации производства, формах и мето-дах труда при развитии спе-циализации производства;

- совершенствование управле-ния производством и сокра-щение затрат на него;

- улучшение использования основных фондов;

- улучшение материально-технического снабжения;

- сокращение транспортных расходов;

- совершенствования обслу-живания основного произ-водства;

- прочие факторы.

Э_З = (Ч_Б – Ч_Н) ∙ З_H

Э_З – экономия по зарплате в связи с высвобождением управленческого персонала

Ч_Н – численность работников в планируемом периоде

Ч_Б – численность работников в базовом периоде

З_Н – средняя зарплата в пла-нируемом периоде

изменение структуры и тру-доемкости выпускаемой про-дукции:

- относительная экономия на условно-постоянных расхо-дах:

Э_У = (ΔQ – П_Б)/100

Э_У - экономия условно-посто-янных расходов

П_Б - сумма условно-постоян-ных расходов в базисном году

∆Q - темп прироста товарной продукции по сравнению с базисным годом.

- общая экономия на аморти-зационных отчислениях:

Э_А=(А_Б/Q_Б–A_Н/Q_H)∙Q_H ∙k

Э_А - экономия в связи с отно-сительным снижением амор-тизационных отчислений

А_Б, А_Н - сумма амортизацион-ных отчислений в базисном и планируемом году

k - коэффициент, учитываю-щий величину амортизацион-ных отчислений, относимых на себестоимость продукции в базисном году

Q₀, Q₁ - объем товарной про-дукции базисного и планиру-емого года.

- прочие факторы.

Общий эффект: Э = (С₁ – С₂) ∙ N₂

С₁ – себестоимость до внедрения мероприятия

С₂ – себестоимость после внедрения мероприятия

N₂ – выпуск продукции

Тема : Ціни та цінова політика підприємств.

План :

1. Поняття цін. Види цін.

2. Структура ціни.

3. Цінова політика підприємств.

4. Методика : методи ціноутворення.

5. Ціна одної машиногодини ПК. Ціна програмного продукту.

Поняття цін. Види цін.

Ціна – грошовий вираз вартості товару; відображає суспільно необхідні затрати праці, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції кінцевому споживачу.

Класифікація цін :

1. Внутрішній ринок

За ступенем регульованості цін:

1. вільні ціни – встановлені для більшості продукцій з врахуванням попиту і пропозиції в умовах ринку

2. централізовано встановлені ціни :

а) регульовані – регулюються державою або через націнки (# задається рентабельність ; # регулюються ціни на медикаменти)

Рентабельність – співвідношення між прибутком даної продукції та собівартістю.

б) фіксовані – жорстко встановлені державою (ціни на фундаментальні послуги і товари, найбільш необхідні для людей :

- транспортні тарифи

- комунальні послуги)

Ціни з врахуванням етапів обігу :

1. оптові ціни :

• підприємства-виробника

• реалізації

2. роздрібні ціни

3. закупівельні

4. тарифи на комунальні послуги : побутові послуги, на оплату проїзду пасажирського та вантажного транспорту.

Відпускна ціна (оптова ціна підприємства-виробника) – це ціна, за якою підприємство продає продукцію оптово-збутовим і роздрібним торгівельним організаціям та іншим споживачам.

Вона включає :

• витрати на виробництво і реалізацію продукції

• прибуток

• ПДВ

• акциз (для деяких).

Оптова ціна реалізації – ціна, за якою оптово-збутові підприємства відпускають продукцію роздрібним організаціям та іншим споживачам.

Вона включає :

• відпускну ціну підприємства

• націнки збутові (покривають витрати на зберігання, пакування, реклама).

Роздрібна ціна – ціна, за якою роздрібні торгівельні організації продають продукцію населенню.

Вона включає :

• витрати роздрібних підприємств

• націнка (ПДВ).

Структури цін.

Оптова ціна реалізації :

Ціна роздрібна :

Закупівельні ціни – використовуються заготівельними, оптово-посередницькими організаціями.

Франкування цін – враховуються витрати на страхування, доставку, вказується в договорі.

Франко – станція призначення.

ІНКОТЕРМС – умови в зовнішньо-економічних відносинах (імпорт, експорт), тобто перелік міжнародних цін.

FCB – вільний на борту

CIF – вартість страхування

2. Зовнішній ринок

Врахування світових цін :

Світова ціна на товар – характеризує домінуючий рівень цін на світових товарних ринках.

# пшениця – ціна встановлюється в Канаді

Регульовані ціни на зовнішньому ринку :

1. Індикативні ціни – ціни на товари, які склались на ринку експорту (в першу чергу) і імпорту, з врахуванням умов поставки. Н: арматура, карбоміт, шкіра, насіння льону.

2. Квоти – величина партії, яка буде реалізовуватись

3. Мінімальна митна вартість – при імпорті вартість продукції, яку завозять, не повинна бути нижча, ніж ця мінімальна митна вартість.

Цінове положення – рішення підприємства, пов’язане з визначенням цін.

Воно включає :

• вибір цінової стратегії

• вибір методу ціноутворення.

Стратегії характеризують діяльність підприємства на перспективу.

Стратегії бувають (розглянемо лише деякі):

1. стратегія високих цін (підприємство ставить ціну високого рівня, коли попит не еластичний, відсутня конкуренція)

2. стратегія вилучення (продовження попередньої стратегії, коли є небезпека появи конкурентів) коли високі прибутки, торгівельна марка досить відома, хороший імідж, тоді можна занижчити ціну

3. стратегія низьких цін (еластичний попит – від зниження цін зростає об’єм реалізіції) максимальний прибуток за рахунок максимального об’єму реалізації

4. стратегія проникнення (проникнути в маси, завоювати популярність, почати з низької ціни, а потім можна підвищити ціну, коли населення звикне до товару)

5. стратегія пульсації (систематичні зміни), товари, зв’язані з сезоном (Н: овочі, фрукти).

Методи ціноутворення :

1. Об’єктивні – в їх основі – калькуляція ціни, тобто її розрахунок на основі витрат на виробництво і реалізацію :

1. метод середніх витрат + прибуток

, де - собівартість середня , - прибуток.

2. Метод оснований на розрахунку ціни на підставі цільового фіксованого прибутку.

Аналізується графік беззбитковості :

- об’єм продукції

(собівартість включає змінні і постійні витрати).

Виручка від реалізації = (для однорідної продукції).

Т. А – ціна = собівартість, немає прибутку, немає збитків, називається точкою беззбитковості.

, де - змінні витрати на одиницю продукції

- мінімальна кількість виробів, щоб не було збитків. Н: такі розрахунки проводяться в бізнес-плані.

Ця схема багатоваріантна, так як показники можуть бути різні в різних умовах або змінюватись за часом.

2. Суб’єктивні – грунтуються на досвіді аналітиків, на вивченні ринку збуту :

1. врахування суб’єктивно-відчутної цінності виробу

2. встановлення цін за результатами пробних продажів

3. проведення закритих торгів (аукціони)

4. використання інформації про ціни на вироби-аналоги (маркетинговий аналіз).

З метою впливу на реалізацію продукції застосовуються знижки :

- бонусні (постійним покупцям )

- кількісні (коли збільшується об’єм покупки)

- знижки-сконто (за термінову оплату готівкою)

- декорт (за передчасну оплату порівняно з терміном контракту).

Цінова політика для комп’ютерної техніки.

Стадії просування товару (в напрямку покупця)	Тенденції ціноутворення
1. виведення на ринок	1). Ціни завищені (створюється для іміджу якості товару) 2). Ціни занижені (щоб перехопити покупців)
2. стабільно зростаючий попит	1). Ціни максимально високі
3. спад попиту	1). Поступове зниження ціни
4. вихід з ринку	1). Розпродаж в процесі акції

Методика встановлення цін.

1. Формулювання задач, що стоять перед підприємством.

2. Визначення попиту на дану продукцію.

3. Оцінка витрат.

4. Аналіз цін і витрат на товари у підприємств-конкурентів.

Ц = С + П + ПДВ (20 % від суми С + П)

(приблизні методи).

5. Вибір методів ціноутворення.

(графік беззбитковості)

Прибуток задається відсотком від собівартості.

6. Встановлення остаточної ціни.

Низька ціна	Можлива ціна			Висока ціна
Отримання прибутків неможливе	С	Ціни конкурентів	Унікальні якості присутні в товарі	З деякого моменту зростання попиту стає неможливим

Розрахування ціни програмного продукту.

, де - витрати машинного часу, - витрати накладні (непрямі витрати) – витрати на оренду, оплата відрядження і т. п.

Розрахування ціни машиногодини роботи ПК :

, де - собівартість машиногодини , П – прибуток.

Тема :Фінансові результати підприємства.

План:

1. Виручка, прибуток, рентабельність підприємства.

3. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства.

4. Податки і платежі, які сплачуються підприємством.

2. Виручка від реалізації – грошова сума, яку підприємство одержує реалізувавши продукцію.

Прибуток – це частина виручки, яка залишилась після відшкодування всіх витрат на виробництво і комерційну діяльність підприємства. Він виражає мету діяльності підприємства. Його можна розрахувати : виручка мінус витрати. Прибуток має різновиди показника прибутку :

1. загальний (балансовий) прибуток – це весь прибуток підприємства від усіх видів його діяльності до оподаткування та його розподілу

2. прибуток після оподаткування (коли відняли податок на прибуток) – такий, що реально поступає в розпорядження підприємства після сплати податку на прибуток (чистий прибуток).

Загальний прибуток включає :

1. прибуток від реалізації продукції – це різниця між обсягом реалізованої продукції без ПДВ і акцизу та повною собівартістю (виробнича собівартість + адміністративні витрати + витрати збуту)

2. прибуток від реалізації майна та матеріальних цінностей – це різниця між ціною продажу і витратами на придбання (або залишкову вартість)

3. прибуток від позареалізаційних операцій – доход від пайової участі і по цій долі в кінці року одержуємо дивіденди; доход від лізингу або оренди; роялті (платіж за використання НМА) ; дивіденди по цінних паперах; надходження від економічних санкцій.

Доход валовой: Д_в = Д_р + Д_фо + Д_сд + Д_т + Д_пр + Д_вн

Д_р – доход от реализации продукции (объем реализации продукции);

Д_фо – доход от финансовых операций (банковских, страховых);

Д_сд – доход от совместных деятельности предприятия (дивиденды по акциям других предприятий);

Д_т – доход от товарообменных операций;

Д_пр – доход от прочих работ и услуг (доходы подсобных хозяйств, от сдачи в аренду помещений…);

Д_вн – доход от внереализационных операций (превышение суммы полученных штрафов над уплаченными).

или

Д_в = Д_р + Д_фо + Д_сд + Д_т + Д_пр + Д_вн

Д_в = Д_р + Д_пр + Д_вн

Из валового дохода исключаются:

1) НДС, акциз (то, что перечисляется в бюджет);

2) сумма налогов, выплаченных свыше установленной нормы, которые должны быть возвращены предприятию;

3) сумма средств или стоимость имущества, полученные предприятием по решению суда как компенсация его расходов или убытков;

4) другие суммы (в соответствии с законом «Про оподаткування»);

(2, 3, 4 – «вычеты другие» В_др.)

Валовой доход – вычеты = скорректированный доход Д_в’

Скорректированный доход – валовые издержки – амортизация = прибыль предприятия

(П = Д_в’ – (В_и + А))

Прибыль – конечный финансовый результат предприятия (доходы – затраты).

Прибуток підприємства.

Прибуток валовий – це прибуток від усіх видів діяльності підприємства за період часу. Складається з:

1. Прибуток від реалізації продукції.

Пр = РП – с/в_прод;

2. Прибуток від реалізації послуг.

Пр = виручка від реалізації за надання послуг – с/в послуг;

3. Прибуток від іншої реалізації.

Пр = виручка від реалізації – ліквідаційна вартість (витрати на демонтаж, транспортування);

4. Прибуток від позареалізаційної діяльності (прибуток від фінансової діяльності).

Дивіденди по акціям, облігаціям та іншим цінним паперам;

Прибуток від здачі майна в оренду;

Прибуток від інвестиційної діяльності;

Прибуток від розміщення коштів на банківських та депозитних рахунках.

Прибуток валовий – податок на прибуток – першочергові платежі = чистий прибуток.

До першочергових платежів відносяться:

1. сплата відсотків за банківський кредит;

2. розрахування з вищою організацією;

3. відрахування у централізовані фонди.

Механизм формирования прибыли:

П_изд = Ц – С

Єдине правило витрачання прибутку – це дотримання ієрархії формування фондів.

Крім абсолютного показника ефективності діяльності є відносні показники :

Рентабельність.

Розрізняють 2 види рентабельності.

4. рентабельність виробництва (підприємства);

5. рентабельність продукції;

Показники рентабельності – це відносна величина, виражається у процентах як відношення:

Рентабельність продукції розраховується по кожному виду продукції:

Рентабельність виробництва – це основний показник ефективності роботи підприємства в цілому.

- середньорічні залишки нормованих оборотних засобів.

- середньорічна вартість основних виробничих фондів.

R_вир визначає окупність капіталу.

Американський варіант показників рентабельності.

(Активи > Капітал);

Ці показники показують окупленість капіталу виробництва.

1. Рентабельність виробництва : , де - середня вартість основних засобів , - середня вартість оборотних засобів

2. - рентабельність і-того виду, де - прибуток від реалізації і-того виду продукції, - собівартість і-того виду

3. рентабельність капіталу : , де - власний капітал, - прибуток чистий

4. рентабельність продажів : , де виручка – це виручка від реалізації продукції.

Резервы увеличения прибыли

В условиях рыночных отношений согласно мировой практике существуют три источника прибыли:

1) получение прибыли возможно за счет монопольного положения предприятия по выпуску той или продукции или уникальности продукта. Поддержание этого источника на относительно высоком уровне предполагает проведение постоянной новации продукта. Нужно помнить о конкурентах и антимонопольном законодательстве;

2) связан непосредственно с производственной и предпринимательской деятельностью предприятия. Касается практически всех предприятий. Величина прибыли в данном случае зависит от:

- правильности выбора производственной направленности предприятия по выпуску продукции (выпуск только той продукции, которая пользуется спросом);

- создания конкурентных условий продажи своих товаров (+ льготы, обслуживание, скидки покупателям);

- объемов производства;

- структуры снижения издержек производства;

3. связан с инновационной деятельностью предприятия. Использование этого источника предполагает постоянное обновление выпускаемой продукции.

Основные пути повышения рентабельности:

1) повышение прибыли;

2) повышение уровня использования оборудования (фондоотдачи, коэффициента сменности);

3) ликвидация лишнего оборудования;

4) уменьшение лишних запасов товарно-материальных ценностей (частный норматив «производственные запасы»);

5) уменьшение средств в незавершенном производстве;

6) уменьшение лишних запасов готовой продукции.

Податки і платежі, які сплачуються підприємствами.

Податки підприємства – та частина доходу, яку сплачують підприємства в бюджет та інші податкові чи ні органи. Податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі встановлюються безпосередньо щодо платника і сплачуються за рахунок їх доходів. Розмір податку залежить від розміру об’єкту оподаткування.

13 % - податок з доходів фізичних осіб.

Непрямі податки – встановлюються в цінах на товари і послуги, сплачуюються неявно.

Загальнодержавні податки стягуються на всій території країни і направляються до бюджету і державних цільових фондів.

Місцеві податки стягуються місцевими органами управління і надходять до місцевих бюджетів. Вони встановлюються місцевими органами.

Непрямі податки.

ПДВ – об’єктом оподаткування є операції з реалізації товарів і робіт на митній території України, а також з операції ввозу і вивезення товару.

Платники податків – це юридичні і фізичні особи, що мають обсяг реалізації продукції протягом останніх 12 місяців не менше ніж 60000 грн.

ПДВ до сплати до бюджету дорівнює різниці між податком, отриманим від продажу, та податком, сплаченим при купівлі :

Акцизний збір – діє з 1990 року, включається в ціну підакцизних товарів :

• тютюнові

• нафтопродукти

• спирт етиловий

• деякі транспортні засоби

• ювелірні вироби

• алкогольні вироби.

Оцінка фінансово-економічного стану підприємства.

Показники.

Фінансово-економічний стан підприємства характеризується рівнем його прибутковості, фінансовою стійкістю, динамікою структури джерел фінансування, спроможністю своєчасно розрахуватись за борговими зобов’язаннями (кредиторська заборгованість), оборотністю капіталу.

Фінансово-економічний стан.

Інформаційною основою для розрахунку показників фінансової стійкості є 2 форми звітності:

• баланс підприємства

• звіт про фінансові результати підприємства.

Ф1 Баланс тис. грн. тис. грн.

Актив (майно)		Пасив (джерела майна)
Необоротні активи (не обертаються протягом одного циклу) Оборотні активи (матеріали, товар) Витрати майбутніх періодів (ВМП). Н: оплата за підписку		Власний капітал (статутний капітал, прибуток, спонсорські кошти) Залучений капітал (заборгованість) : 1) довгострокове (більше 1 року) 2) короткострокове (до року) 3. ДМП (доходи майбутніх періодів). Н: орендна плата, яку нам платять.
Баланс		Баланс

Форма № 2. Звіт про фінансові результати. Звідси треба одержати собівартість реалізації продукції і об’єм реалізації продукції.

1. Показники ділової активності :

1). Оборотність запасу (коефіціент оборотності) : , де - об’єм за собівартістю, - середня вартість оборотних засобів

2). , де - тривалість планового періоду.

2. Ліквідність підприємства.

Ліквідність характеризує можливість майна чи ресурсів перетворюватись в грошові кошти. Серед активів підприємства абсолютно ліквідні грошові кошти (в касі). Акції менш ліквідні. Дебіторська заборгованість може бути ліквідною чи ні. Готова продукція теж ліквідна. Виробничі запаси менш ліквідні ніж готова продукція. Необоротні активи найменш ліквідні – це нерухоме майно.

Показники ліквідності:

1). Коефіціент загальної ліквідності або коефіціент покриття : = оборотні активи + витрати (ВМП) поділити на поточні зобов’язання або короткострокові (зобов’язання перед банками, перед юридичними і фізичними особами). Бажано, щоб коефіціент = 2.

2). Коефіціент швидкої ліквідності : = (оборотні активи мінус запаси) поділити на поточні зобов’язання (короткострокові). Бажано, щоб коефіціент був більше за 1.

3). Коефіціент абсолютної ліквідності : = грошові засоби поділити на поточні зобов’язання. Бажано, щоб коефіціент був .

3. Оцінка показників довгострокової платоспроможності.

а) коефіціент автономії або фінансової незалежності (яка доля власних коштів на підприємстві) : = власний капітал поділити на активи підприємства (це пасив)

б) характеризує концентрацію позикового капіталу : = залучений капітал поділити на активи підприємства

4. Рентабельність

а). Рентабельність активів : = чистий прибуток поділити на середню вартість активів

б). Рентабельність продажів : = чистий прибуток поділити на виручку від реалізації

в). Рентабельність капіталу : = чистий прибуток поділити на середню величину власного капіталу

г). Фондовіддача : = прибуток від реалізації продукції поділити на середню вартість основних засобів і оборотних засобів.

Тема : Економічна ефективність.

План:

1. Поняття економічної ефективності. Сутність. Критерій.

2. Абсолютна і порівняльна ефективність.

3. Обгрунтування економічної ефективності розробки програмного продукту:

А) обгрунтування економічної ефективності розробки програмного продукту

Б) обгрунтування економічної ефективності нового програмного продукту

В) обгрунтування економічної ефективності від використання програмного продукту

Г) врахування коефіціентів дольової участі при розподілі економічного ефекту

4. Обгрунтування науково-дослідно-конструкторських робіт (ефективності) і САПР.

5. Врахування фактора часу та дольової участі при розрахунку економічної ефективності.

Поняття економічної ефективності. Сутність. Критерій.

Результат в комерційних структурах – об’єм реалізованої продукції ; прибуток – це головний фінансовий результат.

Затрати – це всі витрати на виробництво продукції і виконання робіт.

Поточні витрати включають :

• собівартість

• експлуатаційні витрати

Капітальні витрати (одноразові витрати) ідуть на придбання техніки та інше.

Критерій економічної ефективності : зростання продуктивності праці.

Абсолютна і порівняльна ефективність.

Показники абсолютної економічної ефективності – характеризують один об’єкт, розрахунки за декілька періодів.

Показники абсолютної ефективності :

1. на рівні народного господарства : >0,16 (на кожну грн. капітальних вкладень приходиться >0,16 коп. приросту ВВП) , де - це приріст ВВП, - капітальні вкладення (будівництво, придбання нових засобів і т. д.)

2. для галузі : >0,16 , де - приріст чистої продукції, - капітальні вкладення

3. для підприємства :

а) >0,16 (для прибуткових підприємств), де - приріст прибутку

б) >0,16 (для збиткових підприємств з позиції економії витрат) , де 1, 2 – періоди; - поточні витрати (економія собівартості або економія на поточних витратах).

Витрати розраховуються на однаковий об’єм виробництва.

Показники порівняльної економічної ефективності – використовуються для порівняння різних варіантів нової техніки щоб відбирати кращий з них.

Порівняльна ефективність.

До нової техніки відносяться : нові ОЗ, нові технології, нові матеріали, нові способи організації виробництва, нові способи управління персоналом і все, що стосується людей і їх роботи, нові НМА.

Показники порівняльної ефективності :

1. приведені витрати складаються з двох частин : , де - поточні витрати, - нормативний коефіціент економічної ефективності, - капітальні вкладення. Ці витрати приведені до однакової розмірності. = 0,15 – означає, що на кожну гривню капітальних вкладень необхідно одержувати не менше 15 коп. прибутку або економії. По кожному варіанту нової техніки розраховують . Кращим вважається варіант, по якому мінімальні, але порівнювані витрати повинні бути співставними (не можна порівнювати варіанти, в яких різні ціни, помінялась номенклатура або об’єм виробництва).

2. Розрахунковий коефіціент економічної ефективності : . Мінімум порівнюваних варіантів =3. При порівнянні варіантів нової техніки на кожному кроці порівнюються 2 варіанти; відбирається кращий на основі формул 1,2,3; гірший відкидається; з кращим порівнюється наступний варіант.

Можливі співвідношення між варіантами :

а) або - в таких випадках не треба робити розрахунки, бо одразу можна сказати, що 1-ий кращий або гірший (формули 2,3 не треба використовувати)

б)

в)

Всі показники повинні бути додатні.

для ситуації в) :

0,15 , якщо порівнювані варіанти є варіантами нової техніки.

0,5, якщо базовий варіант – варіант виконання роботи вручну.

Цифрою 1 позначається старий варіант техніки нової, а цифрою 2 позначається новий варіант, по якому треба більші капітальні вкладення і менша собівартість продукції.

означає економію одержувану на поточних витратах від впровадження другого нового варіанту замість першого базового варіанту, яка приходиться на кожну гривню додаткових капітальних вкладень в другий варіант.

3. період окупності додаткових капітальних вкладень

6,7 роки, якщо обидва варіанти нової техніки.

2 роки, якщо перший варіант – ручна робота.

означає кількість років, за які окупляться (повернуться інвестору) додаткові капітальні вкладення ( ) за рахунок щорічно одержуваної економії на поточних витратах в другому варіанті порівняно з першим ( ).

- нормативний період окупності.

4. річний економічний ефект : (в питомих (удельных) витратах (на одиницю продукції))

- кількість продукції, яку виробляють за рік (штуки) – об’єм продукції по 2-ому варіанту.

- гривні.

Питомі витрати приведені по і-тому варіанту :

Для загальних витрат : , де - коефіціент виробничих можливостей.

Якщо об’єми виробництва неоднакові по варіантам, то краще застосовувати в усіх формулах показники питомих витрат.

При використанні у формулах показників загальних витрат при необхідно в усіх формулах при показниках першого (гіршого) варіанта враховувати коефіціент .

1).

2).

3). , - час окупності капітальних вкладень.

в формулах 1, 2, 3 при гіршому варіанті.

При порівнянні по всіх вищевказаних формулах треба дотримуватись вимоги співставності варіантів :

• за об’ємом виробництва продукції (об’єм послуг)

• за цінами

• за номенклатурою або переліком продукції

• за фактором часу (всі розрахунки зробити переведення до одного початкового періоду (якщо протягом декількох періодів досліджуваних інтервалів)).

За базовий варіант вибирають кращий варіант впровадженої техніки (на стадії впровадження нової техніки). При проектуванні нової техніки за базу можна вибирати кращі варіанти наукових досліджень.

Обгрунтування економічної ефективності .

Обгрунтування економічної ефективності розробки програмного продукту.

Для принципово нового програмного продукту відсутня база порівняння.

а) , де =0,15 , - прибуток від принципово нового програмного продукту, - капітальні вкладення для розробки принципово нового програмного продукту.

, де С – собівартість.

В входять :

, де - інші додаткові капітальні вкладення, - машинний час на розробку програми; - весь час роботи ПК (ефективний фонд роботи часу за рік) ; - капітальні затрати ПК; - ціна програми або капітальні вкладення в програмний продукт + супровід ; - капітальні вкладення на навчання персоналу.

Краще не завищувати , бо зменшується

б) Обгрунтування економічної ефективності нового програмного продукту (існує базовий продукт).

При обгрунтуванні використовуються формули 1)-4) (треба подумати про зміст задачі, про присутність ).

= + витрати машинного часу + накладні витрати

Накладні витрати включають :

• орендну плату за приміщення

• комунальні платежі

• ЗП керівника

• матеріальні витрати

- капітальні витрати розраховуються аналогічно формулі по варіантам.

Розраховані витрати є питомі (розробка одної програми). Мова не йде про тиражування.

, де - трудомісткість програми; 1,38 – нарахування ; - тарифна ставка за годину (програміста)

, де - собівартість машиногодини, =

Накладні витрати розраховуються в процентах від основної ЗП програміста.

Обидва варіанти розробки програми повинні бути співставні.

10 однакових програм – тиражування.

Обгрунтування економічної ефективності від використання програмного продукту (ПП).

Два варіанта використання.

Поточні витрати :

Зарплата працівника, що використовує програмний продукт для вирішення задач, для яких купили програму : .

, де - машинний час на задачу.

, де = ціна + витрати на супровід ; = ціна + транспортування + установка + супровід ; роботи протягом року.

Якщо , то в усіх чотирьох формулах при використанні загальних витрат краще використовувати питомі витрати (на одну задачу і т. д.) або при загальних витратах в усіх формулах враховувати коефіціент . Тільки тоді можна досягнути співставності по варіантах за об’ємами робіт.

Якщо , то однакові висновки при питомих і загальних витратах ( ).

Співставність по варіантах :

• об’єм робіт

• однакові методики розрахунків

• за цінами (порівнювані ціни)

• об’єми продукції

• за фактором часу

Ті капітальні вкладення до множаться на , де і – відсоток (враховує і ризик і інфляцію), - кількість років, що перед .

Якщо після , то множимо на - дисконтування (всі витрати майбутнього приводимо до теперішнього часу). Якщо здійснюються протягом багатьох періодів, треба привести їх до одного періоду .

Врахування коефіціентів дольової участі при розподілі економічного ефекту ( ).

Коефіціент дольової участі характеризує участь кожного розробника і дозволяє розподіляти економічний ефект (прибуток) між співучасниками.

,

де - трудомісткість і-того розробника, - трудомісткість всіх робіт, - заробітна плата і-того учасника, - заробітна плата всіх учасників, - капітальні вкладення і-того розробника.

Тема : Якість і конкурентноспроможність.

План :

1. Поняття якості продукції.

2. Конкурентноспроможність продукції.

3. Конкурентноспроможність підприємства.

4. Функціонально-вартісний аналіз, його суть.

Якість – сукупність властивостей, що сприяють задоволенню потреб споживачів в конкретних умовах ринку.

Показники якості :

1. показники призначення – характеризують основні функції з позиції використання виробу (Н : потужність, швидкодія)

2. показники надійності – це показники безвідмовності, граничний термін зберігання, час використання

3. ергономічні показники – характеризують повільність конструкції приладів до потреби людини

4. показники естетичності – раціональність форми, якість обробки, колір

5. показники безпеки – час спрацювання захисних засобів

6. транспортабельність – можливість транспортування

7. екологічні показники – вміст шкідливих речовин, рівень токсичності

8. показники стандартизації і уніфікації

9. показники технологічності – характеризують економічність розробки виробу, трудомісткість, фондомісткість, матеріаломісткість, енергомісткість

10. економічні показники : собівартість, експлуатаційні витрати при використанні приладу, ціна, капітальні вкладення (при виробництві виробу і капітальні вкладення у споживача виробу, тобто програмне забезпечення, навчання персоналу, розширення будівлі).

Показники якості програмного продукту :

1. гнучкість

2. адаптованість

3. універсальність

4. якість технічної документації

5. об’єм пам’яті

6. швидкодія

Конкурентноспроможність – це порівняльна характеристика товару, яка дає комплексну оцінку всій сукупності показників якості відносно вимог ринку і властивостей інших товарів.

Для оцінки конкурентноспроможністі :

- ефективність споживання.

Ціна споживання включає : ціна придбання (купівлі), затрати на використання, на ремонт і на утилізацію.

Методика оцінки конкурентноспроможністі :

1 етап. Оцінка за технічними параметрами.

2 етап. Оцінка за економічними показниками.

На кожному етапі розраховується параметричний індекс : , де - фактичне значення і-того показника, - нормативне значення (ідеальний зразок).

Ці індекси розраховуються для усіх показників, які аналізуються. На 1 етапі технічні показники, на 2 етапі економічні показники.

3 етап. Розраховуються узагальнені параметричні індекси

, де - коефіціент важливості кожного і-того показника

- коефіціент важливості , значимості характеризує ступінь приоритетності і-того показника в сукупності показників, які аналізуються.

=1

Для визначення коефіціента важливості запрошуються 3-5 експертів, які оцінюють вибрані показники незалежно і об’єктивно. Одержана від них інформація обробляється за стандартними процедурами методів експертних оцінок.

4 етап. Розраховується узагальнений параметр, що характеризує співвідношення :

Оцінка показників в динаміці.

Конкурентноспроможність підприємства.

Це поняття має відносний характер.

М. Портер

Проблеми конкурентноспроможності :

1. вибір показників використання ресурсів (трудові, матеріальні, інформаційні, НМА)

2. вибір бази для порівняння (порівнювати можна лише ідентичне, схоже, об’єми виробництва наближені)

3. наявність точної інформації про стан конкуренції.

Визначення конкурентоспроможності продукції методом розрахунку одиничних та групових показників

В основі даного – традиційного – методу лежить розрахунок одиничних та групових показників, на базі яких визначається інтегральний показник конкурентоспроможності. Розглянемо його більш детально.

На першому етапі обирається база порівняння. У якості бази для порівняння може служити найкращий із вже існуючих на цільовому ринку або в світі товарів-конкурентів, або більш досконалий зразок, поява якого очікується в найближчому майбутньому, або деякий абстрактний еталон. Якщо розбити ці товари на три групи, а саме:

• товари, що мають аналоги які були виведені на ринок;

• товари, що мають аналоги які знаходяться на стадії розробки

• товари, що не мають аналогів

то отримуємо, що перший варіант бази порівняння краще використовувати для першої групи, другий – для групи 2, третій – для групи 3.

На другому етапі виділяють найбільш значущі для споживача критерії. Вони діляться на дві групи: споживчі та економічні. Перші включають в себе якісні характеристики товару (продуктивність, габарити, екологічну безпеку, надійність і т.п.), другі – ціну товару, витрати на транспортування, монтаж та експлуатацію, що в цілому складає ціну споживання. Значення критерію у базисній моделі позначимо РБ, а у порівняльного зразку – Р.

На третьому етапі по кожному критерію розраховується одиничний показник конкурентоспроможності (q_i). Якщо зростання значення критерію спричиняє за собою підвищення якості, то

а якщо зниження, то

На четвертому етапі всередині кожної групи критеріїв проводять ранжування показників по степені їх значущості для споживача і у відповідності до цього присвоюють їм вагу: а_сі – для споживчих та а_еі – для економічних показників. Причому,

де n та m – кількість споживчих та економічних показників відповідно.

Необхідність дотримання цієї рівності обґрунтуємо нижче.

На п’ятому етапі проводиться розрахунок групового показника як зведеного параметричного індексу конкурентоздатності:

де Q_c та Q_e – зведені параметричні індекси конкурентоздатності по споживчим та економічним властивостям відповідно.

Повернемося к рівності (3). Її дотримання забезпечує порівнянність Q_c та Q_e у незалежності від кількості розглядуваних критеріїв.

Розглянемо приклад.

При порівнянні двох зразків по трьом споживчим критеріям отримали наступні пари значень (а_сі ; q_і): (а_с1 ; q₁), (а_с2 ; q₂), (а_с3 ; q₃). Тоді

Додаткове дослідження ринку показало, що необхідно додати ще один критерій, для якого а_сі = а_с4 , q_і = q₄. В результаті, якщо знехтувати рівністю (3), отримаємо

тобто вільний параметричний індекс конкурентоспроможності збільшиться навіть у випадку коли q₄ < 1, отже спостерігається перевага базисної моделі.

На шостому етапі розраховується інтегральний показник конкурентоспроможності (К):

Економічний зміст інтегрального показника конкурентоспроможності заклечається в тому, що на одиницю затрат споживач отримує К одиниць корисного ефекту. Якщо К >1, то рівень якості вище рівня затрат і товар є конкурентоспроможним, якщо К<1 – неконкурентоспроможним на даному ринку.

Даний метод має ряд недоліків:

1. у всіх випадках припускається лінійна залежність конкурентоспроможності від значення критерію, тобто по всім параметрам еластичність попиту дорівнює 1;

2. не враховується те, що для деяких критеріїв існують обмеження, об’єктивні або суб’єктивні, при порушенні яких конкурентоспроможність товару наближається до нуля;

3. при порівнянні кількох товарів необхідно проводити розрахунок для кожної пари окремо;

4. важко встановлювати вагові значення а_іj , особливо для великої кількості критеріїв;

5. неможливо оцінити степінь впливу на конкурентоспроможність товару факторів, що не піддаються кількісній оцінці;

6. даним методом розраховується конкурентоспроможність одного об’єкту відносно іншого, а не рівень конкурентоспроможності об’єкта взагалі;

7. існує певна складність вибору бази порівняння, особливо в тих випадках, коли в якості отакої необхідно прийняти найкращий із існуючих зразків. Виникає питання: як визначити, який товар є кращим? Тому або необхідно попередньо порівнювати зразки між собою, або має місце інтуїтивний вибір. Можна брати в якості порівняння лідера продажу, але ця інформація часто закрита, суб’єктивна та важко збиральна, особливо коли іде річ о товарах широкого вжитку, що розповсюджуються по багатьом каналам збуту, які мають декілька рівнів.

Власне, вказані недоліки являються і обмеженнями використання традиційного методу конкурентоспроможності товару.

SWOT – аналіз

Сильні сторони підприємства :

• високий рівень якості продукції

• можливість збільшення об’ємів продукції.

Слабкі сторони підприємства :

• велика енергомісткість виробництва

• швидке старіння обладнання (зменшується продуктивність)

Можливості і загрози, пов’язані з зовнішнім середовищем.

Це поява нових ринків збуту, зміни в політиці і зміна законодавчої влади.

Для діагностування конкурентноспроможності підприємства доцільно використовувати концепцію бенчмаркетінгу. Це метод, за яким порівнюються характеристики певного підприємства з еталонним кращим об’єктом. Можна порівнювати за кількісними параметрами (якість продукції, рівень продуктивності праці, обсяг продажу, частка ринку і інші), а також за якісними показниками (якість управління, ділова репутація, імідж і інше).

Вибір бази для порівняння (вибір підприємства-аналога або підприємства ідеального (найкращі всі рівні показників)).

Для того, щоб виконувати порівняння, треба виділити 5-10 основних показників. Попередньо треба провести експертне оцінювання важливості кожного показника. Визначити рейтингові позиції кожного конкурентного підприємства. Обчислити зважені рейтингові оцінки з урахуванням важливості показників аналогічно розрахункам вищеприведеним.

Підприємство, по якому значення буде більше, буде мати більш високий рівень конкурентноспроможності.

Таблиця. Зважена рейтингова оцінка підприємств галузі.

Характеристика (показники – і)	Вагомість	Підприємства
		1		2		3
		рейтинг	Зважений рейтинг	рейтинг	Зважений рейтинг	рейтинг	Зважений рейтинг
1. низькі витрати	0,25	2	0,5	1		3
2. ділова репутація	0,25	1	0,25	2		3
3. якість продукції	0,2	3	0,6	1		2
4. сервісне обслуговування	0,2	3	0,6	2		1
5. організація виробництва	0,1	2	0,2	3		1
	10	місце пока-зників (трьох-бальна шкала)	2,15		1,65		2,2

Висновок : найкраще значення у другого підприємства.

Тема Нововведення як об’єкт інноваційного менеджменту

Інноваційний менеджмент порівняно нове поняття для наукової громадськості та підприємницьких кіл України. На сьогоднішній час Україна переживає бум «новаторства». На зміну «одним» формам і методам управління економікою приходять інші. В цих умовах інноваційною діяльністю вимушені займатися всі організації, всі «суб’єкти» господарства від державного рівня управління до знову створеного товариства з обмеженою відповідальністю в сфері малого бізнесу.

Прийнято вважати, що термін «нововведення» є російським варіантом англійського слова «innovation». Дослівний переклад з англійського означає «введення новацій» або в нашому розумінні цього слова «введення новацій». Під новацією розуміється новий порядок, новий звичай, новий метод, винахід, нове явище. Російське словосполучення «нововведення» в буквальному розумінні «введення нового» означає процес використання новації.

Таким чином, з моменту прийняття к розповсюдженню новації приймає нову якість - ставати нововведенням (інновацією). Процес введення новації на ринок прийнято називати процесом комерціалізації. Період часу між появленням новації і втіленням його в нововведення (інновацію) називається інноваційним лагом.

В повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття новації, новація, нововведення, інновація, що цілком пояснено. Різні винаходи, нові явища, види послуг або методи тільки тоді мають товариське визнання, коли будуть прийняті к розповсюдженню (комерціалізації), і вже в новій якості вони виступають як нововведення (інновації).

Відомо, що перехід від однієї якості до іншої потребує затрат ресурсів (енергії, часу, фінансів і т.д.). Процес переводу новації в нововведення (інновацію) також потребує затрат різних ресурсів, основними із яких являються інвестиції і час. В умовах ринку як система економічних відносин купівлі-продажу товарів, в рамках якої формується попит, пропозиція і ціна, основними компонентами інноваційної діяльності виступають новації, інвестиції і нововведення. Новації формують ринок новацій, інвестиції – ринок капіталу (інвестицій), нововведення (інновації) – ринок чистої конкуренції нововведень. Ці три основних компоненти і утворюють сферу інноваційної діяльності (рис.3.1).

Рис.3.1. Схема інноваційної діяльності

Під інноваціями в широкому значенні розуміється прибуткове використання новацій у вигляді нових технологій, видів продукції та послуг, організаційно-технічних та соціально-економічних рішень виробничого, комерційного, адміністративного або іншого характеру. Період часу від зародження ідеї, створення та розповсюдження новації і до її використання прийнято називати життєвим циклом інновації. З урахуванням послідовності робіт, життєвий цикл інновації розглядається як інноваційний процес.

Ринок новацій. Основним товаром ринку є науковий та науково-технічний результат, продукт інтелектуальної діяльності, на який розповсюджується авторські та аналогічні права, оформленні у відповідності з діючими міжнародними, федеральними, корпоративними та іншими законодавствами і нормативними актами.

У світовій практиці прийнято розрізняти наукову (науково-дослідницьку), науково-технічну діяльність, а також експериментальні (дослідно-конструкторські) розробки. Наукова (науково-дослідницька) діяльність направлена на отримання, розповсюдження та використання нових знань.

Ринок новацій формує наукові організації, вузи, тимчасові наукові колективи, об’єднання наукових робітників, науково-дослідницькі підрозділи комерційних організацій, самостійні лабораторії та відділи, вітчизняні та зарубіжні новатори.

Ринок чистої конкуренції нововведень. Ринком чистої конкуренції називається сукупність продавців та покупців, що укладають угоди зі схожим товаром в ситуації, коли жоден з покупців або продавців не має великого впливу на рівень поточних цін. Використання поняття «чистої» конкуренції дозволяє нам відійти від розглядання питань цінової, нецінової, недобросовісної та інших видів змагань та боротьби між суб’єктами виробничих відносин за найбільш вигідні сфери капіталовкладень, ринки збуту, джерела ресурсів та результати наукової і науково-технічної діяльності.

Система створення й освоєння нової продукції

У період становлення ринкових відносин в Україні вкрай важливим є збереження і розвиток вітчизняного промислового комплексу, його орієнтацій на задоволення потреб суспільства шляхом оновлення продукції, поліпшення її властивостей на основі суттєвого вдосконалення організації наукової та наукової-технічної діяль­ності підприємств та інших організацій, що задіяні в цій галузі, а також упровад­ження прогресивних технологій.

Тому досить важливою для забезпечення конкурентоспроможності підприємств є ефективна організація їх інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність — це широкий комплекс взаємопов'язаних науково-до­слідницьких і проектно-конструкторських робіт (скорочено НДіПКР) зі створення нової чи вдосконалення існуючої продукції та технологій, упровадження інших змін, що забезпечують конкурентоспроможність і ринковий успіх підприємству.

Основною метою цієї діяльності є вчасне створення нової та вдосконалення про­дукції, що випускається, а також швидке освоєння її виробництва.

Організація інноваційної діяльності підприємства — це досить складна й багатог­ранна проблема. Вона зачіпає інтереси багатьох зацікавлених сторін (споживачів, інвесторів, державних і місцевих органів влади, наукових і науково-технічних орга­нізацій, постачальників, працівників підприємства тощо), а також забезпечує вирішення основних проблем підприємства. Розглянемо основи її організації.

Організація інноваційної діяльності підприємства

Усю сукупність процесів, що відбуваються на підприємстві, можна умовно поділи­ти на такі дві групи (рис. 3.2)

• традиційні процеси функціонування підприємства, що забезпечують випуск поточної продукції;

• процеси розвитку за рахунок створення і впровадження інновацій.

Традиційні процеси характеризують звичайне функціонування підприємства, а ін­новаційний розвиток — це створення нової продукції, упровадження нових тех­нологій, техніки, організаційних форм та методів господарювання на основі інно­ваційної діяльності.

У загальному розумінні інноваційним називають процес який мас місце у виробничо-господарських, науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських та інших системах і є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що періодично здійснюються у просторі й часі, результатом яких є новація.

Рис. 3.2. Загальна схема інноваційної діяльності на підприємстві

Запровадження результатів інноваційних процесів у виробничо-господарську прак­тику вважається нововведенням (або інновацією).

Новацію слід розглядати як оформлений результат фундаментальних чи при­кладних досліджень і розробок у будь-якій сфері діяльності, що підвищує її ефективність у вигляді відкриття; винаходу; патенту; товарного знака; раціона­лізаторської пропозиції; нового або модернізованого продукту (послуги), тех­нології, виробничого процесу; виробничої, організаційної або іншої структури; ноу-хау; нових наукових підходів чи принципів; нових документів (стандартів, рекомендацій, методик, інструкцій); результатів маркетингових досліджень. Но­вації можуть бути власного виробництва чи закупленими, призначеними для накопичений, продажу або впровадження на власному підприємстві шляхом пе­ретворення новації в інновацію.

Тобто інноваційний процес та організація інноваційної діяльності включають два послідовних етапи:

• розроблення новації та її отримання як оформленого результату фундаменталь­них і прикладних досліджень, проектно-конструкторських робіт, організаційно-технологічної підготовки й освоєння виробництва;

• запровадження новації в господарську (виробничу) діяльність для отримання від її використання результатів інноваційної діяльності (тобто перетворення но­вації в інновацію).

Інноваційні процеси започатковуються відповідними галузями науки, а завершують­ся у сфері виробництва (реалізації послуг тощо), які сприяють його прогресивним змінам та потребують певних затрат ресурсів у вигляді інвестицій. Існує декілька принципів класифікації інновації та інноваційних процесів. Розглянемо деякі з них.

1. За своїм характером інноваційні процеси, новації і нововведення поділяються на взаємопов'язані класи:

а) технічні нововведення (інновації) проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устатку­вання, енергії, конструкційних матеріалів);

б) організаційні нововведення охоплюють нові методи організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва і сфери по­слуг (організаційні структури управління сферами науки та виробництва, фор­ми організації виробництва й колективної праці тощо);

в) економічні - методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, економічного обґрунтування проектів, фінансування, ціноутворення, мотивації й сплати праці, оцінки результатів діяльності.

г) соціальні — різні форми активізації людського чинника (професійна підго­товка й підвищення кваліфікації персоналу, стимулювання творчої діяльності; покращення умов праці та постійне підтримування високого рівня її безпеки, охорона здоров'я й довкілля, створення комфортних умов життя тощо);

д) юридичні — нові та змінені закони й різноманітні нормативно-правові доку­менти, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та органі­зацій, виробничі процеси тощо.

За масштабністю і силою впливу всі види новин і нововведень поділяються на дві групи:

• локальні (поодинокі, окремі);

• глобальні (великомасштабні).

Між окремими видами інноваційних процесів існує відносно тісний взаємозв'язок. Так, технічні інновації зумовлюють певні організаційні нововведення, а останні по­требують, як правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підпри­ємств. Зокрема, створення і розвиток гнучких автоматизованих виробництв на підприємствах різних галузей спричиняють докорінні зміни в організації технічної підготовки виробництва, методах його поточного планування та оперативного управління (регулювання), а також забезпечують перехід до безперервного (тризмінного) режиму роботи цехів із гнучкими виробничими системами.

Широкомасштабна комп'ютеризація виробництва та інших сфер діяльності людини зумовлює появу нового виду господарювання — промислового сервісу й відповідних організаційно-економічних форм його здійснення.

Інноваційна діяльність охоплює всі сфери підприємства але її основу становлять технічні інновації, які забезпечують задоволення потреб суспільства у високоякісній продукції чи послугах підвищення ефективного виробничої діяльності за рахунок упровадження прогресивної техніки і технологій.

2. Інша система класифікації інновацій містить всі аспекти інноваційної діяльності й наведена в табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Класифікація інновацій

№	Ознака класифікації	Вид інновації
1	Рівень новизни	1.1. Радикальний (упровадження, відкриття, винаходи) 1.2. Звичайний (ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції)
2	Стадія життєвого циклу продукції, на якій упроваджуються інновації або розробляється новація	2.1. Інновація, що впроваджується на стадії фундаментальних, пошукових або прикладних досліджень 2.2. Те саме на стадії НДіПКР 2.3. Те саме на стадії технологічної підготовки виробництва 2.4. Те саме на стадії виробництва 2.5. Те саме на стадії після продажного обслуговування
3	Масштаб новизни	3.1. Інновація світового масштабу 3.2. Інновація загальнодержавного значення 3.3. Галузева інновація 3.4. Інновація підприємства
4	Галузь народного господарства, де впроваджується інновація	4.1. Інновація у сфері науки 4.2. Те саме в галузі освіти 4.3. Те саме у соціальній сфері (культура, мистецт­во, охорона здоров'я і под.) 4.4. Те саме у матеріальному виробництві (промис­ловість, будівництво, сільське господарство і под.)
5	Сфера використання	5.1. Інновація для внутрішнього використання (на підприємстві) 5.2. Новація для накопичення на підприємстві 5.3. Новація для продажу
6	Частота використання	6.1. Одинична 6.2. Повторно використовувана (дифузія)
7	Форма інновації	7.1. Відкриття, винахід 7.2. Раціоналізаторська пропозиція 7.3. Ноу-хау 7.4. Товарний знак, торгова марка 7.5. Новий документ для опису виробничих, організаційних, управлінських процесів, конструкції, структури, методи і под.

Організація інноваційної діяльності передбачає впорядкування в просторі й синхронізацію в часі проведення заходів і виконання робіт зі створення та освоєння виробництва нової чи вдосконаленої продукції. Вона включає:

• використання інновацій як основи забезпечення конкурентоспроможності підприємства, задоволення потреб споживачів;

• узгоджений розвиток усіх функціональних напрямів діяльності підприємства;

• зосередження інноваційного потенціалу в обмеженому інноваційному просторі;

• організацію проведення інновацій на постійній фундаментальній основі діяль­ності підприємства;

• використання проектної форми організації інноваційної діяльності;

• фундаментальну підготовку проведення інновації;

• якісне планування інноваційних проектів;

• організацію дослідної та технічної підготовки серійного виробництва продук­ції згідно з очікуваним попитом і вибраним сегментом ринку;

• забезпечення високої ефективності інноваційних процесів.

Основу інноваційної діяльності підприємства становлять технічні інновації, загаль­на структура та пріоритетні напрями яких зображені на рис.3.3. Організація про­ведення технічних інновацій забезпечується в межах системи створення та осво­єння нової продукції (СОНП) Розглянемо її сутність та особливості.

Рис. 3.3. Загальні та пріоритетні напрями технічного оновлення виробництва

Організація планування на підприємстві

Планування (одна з функцій менеджменту) — це вид діяльності, пов’язаний зі складанням планів підприємства або підрозділу, в яких зазначають:

• обсяг роботи;

• послідовність виконання завдань;

• необхідні ресурси та час для виконання поставлених цілей.

Основні причини необхідності планування:

1. Координація зусиль та орієнтація персоналу підприємства, стимулювання на досягнення цілей.

2. Дозволяє передбачати зміни та знаходити шляхи адекватного реагування, враховуючи наслідки.

3. Визначає необхідні ресурси та джерела їх отримання.

4. Зменшує дублювання управлінських функцій.

5. Розробка планів є базою для реалізації контролю.

Особливість планування в ринковій економіці полягає в тому, що починається з первинних господарських ланок на відміну від директивних установок зверху.

На сьогоднішній день в широкому змісті планування — це розробка бажаного майбутнього стану підприємства і знаходження шляхів найбільш ефективного наближення до цього стану. У вузькому — це процес безперервної творчої діяльності у напрямку організації виробництва і реалізації тих видів продуктів (послуг), які користуються попитом нині та в довгостроковій перспективі, встановлення найважливіших економічних та соціальних цілей розвитку підприємства, пошуку найкращих технічних засобів і організаційних способів вирішення перспективних цілей і завдань.

Об’єктами планування можуть бути:

1. на виробництві: види та кількість продукції;

2. в галузі маркетингу: обсяги продажу, ринкова територія, нові ринки збуту;

3. розробка нової продукції, включаючи комерціалізацію науково-дослідних розробок;

4. постачання: транспортні мережі, нові послуги доставки;

5. фінанси: податки, бюджетування;

6. продаж (реалізація товару): розвиток торгівельної мережі і торгівельних марок;

7. людські ресурси: відпустки, робочий час.

Плани поділяють:

а) за типами цілей

- стратегічні

- тактичні

- оперативні

б) за ступенем досяжності

- ідеали, котрі не вважаються досяжними, але до яких передбачається наближення в плановому періоді або за його межами

- цілі, до яких передбачається наблизитися в рамках планового періоду або можуть бути досягнуті в довгостроковому періоді

- завдання, які необхідно вирішити в межах планового періоду