25. Барокова архітектура

Народні майстри України у XVI ст. нагромадили величезний досвід у дерев'яній архітектурі. Простою сокирою споруджувалися звичайнісінькі хати, і чудово прикрашені церкви.

Дуже оригінальними є інтер'єри дерев'яних храмів, незвичної і вишуканої форми. Інтер'єрам приділялася така увага, бо храм — це місце спілкування людей з Богом і поміж собою. Прекрасними зразками створених народними майстрами XVII—XVIII ст. дерев'яних споруд служать Михайлівська церква у Мукачеві Закарпатської області, Троїцький собор у Новосельцях тощо. Блискучими пам'ятками козацького бароко в архітектурі стали кам'яні церкви. Приваблювала в бароковому стилі динамічність, експресивність, внутрішня напруга, що були покликані вразити, збудити уяву. Українських архітекторів вабили декоративні можливості бароко, єдність споруди з довкіллям. Шедеври барокової архітектури: Спасо-Преображенська церква у Сорочинцях, Катерининська церква у Чернігові, Покровський собор у Харкові.

Справжнім шедевром барокової архітектури України є дзвіниця Дальніх печер Києво-Печерської лаври, побудована талановитим українським народним зодчим С. Ковніром. Проект дзвіниці, належав видатному українському архітекторові І.Григоровичу-Барському. З багатьох його споруд найцікавіша — як продовження традицій української національної архітектури — Покровська церква на Подолі.

26 Барокова музика або музика бароко описує стиль європейської музики в період приблизно між 1600 та 1750 роками[1]. Барокова музика наслідує музику епохи Відродження і передує класичній музиці, її вершинами зазвичай вважають творчість Й. С. Баха і Г.Ф.Генделя. Витоки барокового стилю припадають на кінець XVI століття, коли оптимістичний гуманізм епохи Відродження змінюється трагічним світосприйняттям, пов'язаного з усвідомленням економічних і політичних проблем, що призвели до буржуазних революцій XVII ст. З виникненням стилю бароко музика вперше продемонструвала свої можливості заглибленого і багатостороннього втілення світу душевних переживань людини, хоча в музично-теоретичних працях епохи ще переважають схоластичні погляди. Музичні інструменти.Барокові інструменти: гарді-гарді, віола, лютня, барокова скрипка та барокова гітара

Основним музичним інструментом бароко став орган у духовній та камерної світській музиці. Також широкого поширення набули клавесин, щипкові і смичкові струнні - віоли, барокова гітара, барокова скрипка, віолончель, контрабас, а також дерев'яні духові інструменти: флейти, кларнет, гобой, фагот.

В епоху бароко функції такого поширеного щипкового струнного інструменту, як лютня були в значній мірі зведені до акомпанементу basso continuo, і поступово вона була витіснена у цій ролі клавішними інструментами. Колісна ліра, що втратила в попередню епоху ренесансу свою популярність і ставши інструментом жебраків, отримала друге народження; аж до кінця XVIII століття колісна ліра залишалася модною іграшкою французьких аристократів, що захоплювався сільським побутом.

28. Дерев'я́на архітекту́ра — різновид архітектури, пов'язаний з використанням дерева недоліком є те, що дерев'яні споруди добре горять, що небезпечно як в воєнні, так і мирні часи, в часи посух.

До переваг дерев'яної архітектури відносять дешевизну матеріалу і доступність будівельних робіт. Країни поширеної дерев'яної архітектури Японія Росія Західна Україна тощо.

Зразки української дерев'яної архітектури Церква святого Юра, Дрогобич, Львівська Обл., Жовква , церква Св. Трійці, Храм великомученика Пантелеймона (Сколе, Львівська об.), Тощо. Дерев'яні костьоли України. Широке використання дерева в будівництві було логічним і в побудові костьолів. Заміна дерев'яних костьолів на кам'яні і цегельні обумовила масове знищення костьолів з дерева. Доклали до цього свій страшний внесок і пожежі, і війни, і недбалість людей. Незначна кількість дерев'яних костьолів України, що дивом дійшли до 21 століття, потребує негайного рятування і перевезення в музеї дерев'яної архітектури, що вже існують у Львові, Києві, Костьол Святої Анни (Ковель) тощо.

29.ФілософГригорій Сковорода народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Після здобуття початкової освіти в сільській школі, з 1734 року (Григорію 12) навчався у Києво-Могилянській академії. Його навчання в Академії, з перервами, тривало до 1753-го. Її бібліотека стала для нього джерелом знань. У навчанні був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку Міркування щодо цієї проблематики у Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони невідривне пов'язані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життяй ін. У міркуваннях про щастя Г.Сковороди є ще й такий важливий аспект. Людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у праці, у втіленні спорідненості праці. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Людину Сковорода поділяв на дві частини: на внутрішню та зовнішню. Всі характеристики зовнішньої людини визначаються формою її існування – земним буттям. Саме це земне буття і є головним іспитом людини на її життєвому шляху та в пізнанні істини. Найчастіше зовнішня людина, її буття заслоняє невидимий світ (внутрішню людину). Люди віддають перевагу видимому над невидимим. Це пояснюється тим, що людина має відповідно до своєї природи два типи розуму, живе за двома типами законів, має подвійне життя. Таким чином, філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама. Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх. Для того, щоб його пізнати, зовсім не обов'язково осягнути складну філософську матерію чи прилучитися до кола вибраних. Щастя є простим і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя Особливістю філософії Сковороди є поділ світу на два начала: вічне та тлінне.

30.Поетична творчість СковородиГригорій Савич Сковорода (1722—1794) — видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизняного просвітництва. Навчався в Києво-Могилянській академії, поглиблював знання за кордоном. Повернувшись на батьківщину, викладав піїтику в Переяславській семінарії, згодом — у Харківській колегії. Після звільнення з колегії Г. Сковорода до кінця життя залишався мандрівним філософом і вчителем.Свої педагогічні погляди він виклав у діалогах, віршах, байках, притчах, листах. Проблемам виховання присвячено його притчі «Благодарний Еродій», «Убогий Жайворонок», «Байки Харківські». Вихідними і визначальними в системі педагогічних поглядів Сковороди є ідеї демократизму, гуманізму, народності та патріотизму. Ідеал людяності — мета всього його життя, а також і мета виховання. Г. Сковорода вважав, що у вихованні треба зважати не на соціальне становище дітей, а на їхню природу, нахили, інтереси, обдаровання.

31. Видатний український філософ, просвітитель і поет. Народився в с. Чорнухи на Полтавщині в бідній козацькій родині. Здобув освіту в Київській академії. Сковороді належать збірник віршів «Сад божественних пісень», збірник байок «Басни харьковские», численні філософські трактати. З 1759 р. Г. Сковорода викладач Харківського колегіуму. Однак постійний тиск з боку представників церкви, які вимагали, щоб він прийняв духовний сан, змушував кілька разів залишати колегіум. 1768 р. його запросили викладачем у додаткові класи при Харківському колегіумі, де він прочитав курс лекцій з етики. Але й тут концепція моралі Сковороди розходилася з офіційно-церковною. Звільнений з посади 1769р, він втратив можливість займатися педагогічною роботою, до чого мав великий хист і відповідні знання.

Г. Сковорода обрав образ життя мандрівного філософа і протягом останніх 25 років побував у багатьох містах і селах України, проповідуючи свої ідеї і світогляд. Усе його життя було пов’язане з народом, з його ідеалами та прагненнями. Помер Сковорода 9 листопада 1794 р.

32.

Гетьманська доба — славетна епоха української історії.

Розвиток української культури XIV—XVI ст. відбувається в складних історичних умовах. Українські землі розпорошилися і втратили єдиний політичний центр, так само, як і державну незалежність. Тоді вони були у повній залежності від татарського хана і не могли відстояти свою самостійність. Татари винищували літніх людей і забирали молодших у ясир, продаючи їх як рабів на ринках Сходу.

Українці почали тиснутися до півночі, бо життя поблизу татарських земель стало небезпечним. У середині XIV ст. частина українських земель (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина, Поділля та частина Волині) увійшла до складу Великого князівства Литовського.

Литовське панування спочатку виявилося більш сприятливим для розвитку української культури, ніж період монголо-татарського ярма. Чимало литовських аристократів-язичників, приймали православ'я. Староукраїнська мова стала офіційною мовою уряду, нею була написана конституція Литви. Але Литовське князівство не було достатньо міцним чи впливовим. У другій половині XIV ст. стала воювати з литовцями за українські землі Польща. Частина України потрапила під владу поляків (Галичина і почасти Волинь). Однак внаслідок політичних порахунків у XVI ст. Польща об'єдналася з Литвою в одну державу — Річ Посполиту, після чого українці потрапили під подвійний гніт. Українська православна культура зазнала гноблення, тому що умовою нового союзу стало впровадження католицизму.