5.Походження словянських мов.

Слов'янські мови — група мов, що розвинулися з діалектів праслов'янської мови, яка становила собою одне з розгалужень індоєвропейської родини мов. Сучасні слов'янські мови утворилися в наслідок об'єднання певних діалектів навколо політичних і культурних центрів. Поширений поділ слов'янських мов на три групи, — східну, західну і південну, має умовний характер і виправданий тільки з географічного погляду. Слов'янські мови виділяються, насамперед, за генетичною засадою. Структурно слов'янські мови мають багато спільного, якщо брати їх попарно за географічною суміжністю, але мало спільних рис, що виявлялися б у всіх слов'янських мовах. Наприклад, у просодії (церозділ віршознавства, що містить класифікацію метрично важливих складників віршованого мовлення) є слов'янські мови з розрізненням інтонацій у наголошених голосних (хорватська, словенська, сербська,) і без нього, з довгістю голосних (словацька, чеська) і без неї, з сталим (польська, словацька, чеська,) і з рухливим наголосом.

8. Київська Русь - якісно новий етап розвитку слов’янської культури

IX—XIII ст. - це період Київської Русі. У давньоруській культурі немає галузі, розвиток якої не спирався б на багатовікові, іноді тисячолітні місцеві традиції, збагачені впливами сусідніх народів. Досліджуючи художні вироби слов'янського і давньоруського ремесел, археологи давно звернули увагу на незвичайну історичну глибину елементів їхнього оздоблення. Слов'янські браслети-наруґі, керамічні плитки, різьблені архітектурні деталі виявляють помітний зв'язок із мистецтвом знаменитого "звіриного" стилю скіфів.

Певне уявлення про слов'янське письмо язичницького часу дають відкриття ряду глеків і мисок черняхівської культури (II-V ст.). Нині відомо близько десятка посудин з досить цікавими графічними орнаментами. Аналіз їх, здійснений Б.Рибаковим, показав, що перед нами добре розроблена календарна система, за допомогою якої слов'яни рахували й ворожили. Ці ритуальні посудини з календарними знаками доносять до нас схему річного циклу язичницько-магічної обрядовості і засвідчують досить високий рівень культури наших пращурів. Уже в IV ст. вони знали річний календар, який складався з чотирьох сонячних фаз і 12 місяців.

Перебуваючи в складі візантійської православної співдружності, Русь намагалась не лише бути схожою на Візантію, а й перевершити її. Від часу введення християнства Київ посідав місце духовного центру. Монголо-татарська навала перервала яскравий період культурного розвитку. Були знищені витвори давньоруських художників, літописців тощо. Культурна спадщина ІХ-ХШ ст. стала тією плідною основою, на якій склалася національна культурна традиція в добу пізнього Середньовіччя.

9.Бібліотеки і школи Київ.Русі

Розвиток літератури й взагалі письменства неможливий без піднесення й поширення освіти, книжності й збирання бібліотек. Уже за Володимира Святославича започаткували перші школи в Києві й, можливо, в інших великих містах Русі. А Ярослав Мудрий організував школу в Новгороді, де навчалося триста дітей. Крім початкової освіти було й «навчання книжне», що передбачало вивчення богослов'я, філософії, риторики, граматики. При Софійському соборі, інших храмах та монастирях накопичувались бібліотеки, що складалися головним чином з творів іноземних авторів, перекладених на давньоруську мову. Однією з кращих бібліотек свого часу володів Ярослав Мудрий. Справжній гімн книзі, книжності й освіченості в цілому містить «Повість» під 1037 р., розповідаючи про любов Ярослава Мудрого до літератури.

Організація бібліотеки при Софійському соборі — важлива культурно-історична подія, яка свідчить про нагромадження в той час значної кількості книг. У книгосховищі зберігалися, літургійні книжки, необхідні при відкритті нових єпископій та побудові храмів. У бібліотеці, були й книжки для світського читання, подібні до згаданих Ізборників 1073 та 1076 pp.; тут також зберігалися різні державні документи: договори, князівські грамоти тощо. Крім книгосховища при Софійському соборі, дещо пізніше виникла бібліотека при Києво-Печерському монастирі, до складу якої ввійшло багато книг, зібраних Миколою Святошею — одним з ченців монастиря. Серед цих книг були також написані іноземними мовами. Незабаром з'явилися бібліотеки і в Новгороді, Чернігові, Галичі та інших давньоруських містах.