17. Зв'язок тематики з системою образів

18. Зміст і форма у літературному творі

Єдність змісту і форми в художній літературі характеризує структуру, цілісність завершеного твору і водночас виступає принципом його аналізу, критерієм естетичної оцінки. Така поліфункціональність Є.з.і ф. зумовлюється тим, що категорії змісту і форми є загальнофілософськими, виражають взаємозалежність, діалектику будь-якого явища, процесу, предмета. Діалектику взаємодії змісту і форми докладно простежив ще Г.-В.-Ф.Гегель. Його ідеї поділяв В.Бєлінський, запроваджуючи їх у соціальну критику. Особливого поширення теорія Є.з.і ф. набула в період соціалістичного реалізму, маючи вигляд догматичного, внутрішньо невиразного канону, обов'язкового для письменників будь-яких стильових уподобань. Починаючи з праці Ф.Калошина "Зміст і форма у творах мистецтва" (1953), проблема Є.з.і ф. набула конкретизованого вигляду, , хоч у спостереженнях над особливостями змісту і форми в різних видах мистецтва, родах і жанрах літератури далі загальноестетичних міркувань справа не просувалася. Структуралісти відмовилися від традиційного дуалізму змісто-форми і почали досліджувати структуру твору як висловлювання письменника. Свого часу Ю.Тинянов зауважив малу продуктивність формули "форма відповідає змістові". Згодом Ю. Лотман ствердив: "Дуалізм форми і змісту треба замінити поняттям ідеї, яка самореалізується в адекватній структурі і не існує поза цією структурою". Письменник, пишучи твір, йде начебто від змісту до форми, остаточно "шліфуючи" її. Читач, навпаки, сприймаючи систему знаків писемної мови, через розуміння лексико-синтаксичних конструкцій, відтворення в уяві описаного світу (речей, предметів, людей, їх станів) рухається від зовнішньої форми через всі рівні будови твору до осягнення змістового ядра твору — "головної ідеї". Як зауважує О. Бушмін, «зміст та форма не існують відокремлено. Вони завжди разом, у нероздільній єдності, як дві взаємопроникнуті сторони єдності, два аспекти єдиного цілого. Форма — це по суті зміст у його зовнішньому вияві, так, як він постає об'єктивно, для нашого сприйняття.

19. Зміст як філософська категорія. Значення терміну „зміст" у літературознавстві

Зміст у філософії: Смисл — значення чогось (слів, дії, стану), його лінгвістичне наповнення, філософська категорія. Смисл — цілісний вміст виразу, що сам визначає значення елементів та частин цього виразу.

У контексті семіотики, проте, суворо розрізняються смисл і значення.

В українській мові має синонім сенс, але на відміну від цього слова смисл є питомо слов'янським словом (навіть позначає букву в слов'янській кирилічній азбуці), і має в українській мові численні однокорінні слова: осмислити, мислений, осмислений, мисленно тощо.

Зміст художнього твору — це дійсність, усвідомлена і пережита художником та відбита у цьому творі.

Основні складові змісту--- тема, ідея, проблематика, конфлікт, фабула, характер. Поділяючи твір на зміст і форму, ми тим самим руйнуємо його живу цілісність. Це положен¬ня філософськи обгрунтував Г. Гегель, який писав, що «зміст є не що інше, як перехід форми у зміст і форма є не що інше, як перехід змісту у форму». Взаємовідношення змісту і форми типовий випадок взаємовідношення діалектичних протилежностей, що характеризують як єдністю змісту і форми, так і протиріччями і конфліктами між ними. “Зміст” і “форма” – поняття діалектичні. Вони виражають різні, лае нерозривно пов’язані аспекти одного і того ж предмета: зміст оформлений, а форма змістовна, як пояснував Гегель.