22.Іі. Вчитель як класний керівник. Основні завдання діяльності. Стадії розвитку групи (а.Макаренко).

Головними завданнями класного керівника як керівника учнівського колективу є:-створення умов для структурування групи на перших етапах її виникнення;-створення спільного простору для групової ЖД;-створення позитивного середовища для розвитку групи як соц.-псих. цілісності;-дотримання принципу «не людина для групи, а група для людини».Практичні завдання, які стоять перед класним керівником:-виховання в учнів культури поведінки;-формування високих моральних якостей;-єдність педагогічних вимог;-організація в разі потреби допомоги учням (навчальної, матеріальної, моральної);-проведення колективних заходів;-ведення документації класу;-побудова взаємин з учнями та їх батьками;-організація суспільно-корисної праці учнів класу.Виходячи із зазначених завдань, можна вказати на функції класного керівника:-діагностична («сканування» класу);-організаторська (залучення колективу до спільної діяльності);-виховна (зміст, форми і методи виховання);-координаційна (спрямування виховних зусиль);-стимулююча.Стадії розвитку групи за А.Макаренком: 1) вимогу до групи ставить керівник (ззовні); 2) вимогу до групи ставить актив (офіційні лідери); 3) вимогу до групи ставить група оцінення.

23.Іі. Учнівський актив як орган управління групою. Функції і умови ефективної діяльності.

Наявність учнівського активу в класі є запорукою його нормального існування як колективу. Актив добровільно делегується уже у групах-асоціаціях, де з’являється можливість виробити внутрішньо групову ієрархію. Для розвитку групи необхідно, що актив обирався із тих учнів, які мають відповідні лідерські та організаторські здібності, та був підзвітний колективу. Активу учнівський колектив доручає (функції): 1) планувати громадські справи, 2) розподіляти доручення між учнями, 3) перевіряти їх виконання, 4) координувати роботу в колективі, 5) організовувати спільну позакласну діяльність (вечори, екскурсії тощо). Актив класу є сполучною ланкою між учнівським та педагогічним колективом. Умови ефективної діяльності учнівського активу:він не може бути призначеним штучно; він повинен мати вплив (як інституційний, так і особистісний) на колектив; він повинен уміти: ставити цілі перед групою; організовувати процес вільного інформаційного потоку; створювати прості для розвитку ідей, ініціативи; підсумовувати результати діяльності; розвивати механізми внутрішнього контролю.

24.Іі. Лідери у дитячих групах. Особливості розвитку лідера у дитинстві.

Лідерство – феномен колективу. Завдяки його внутрішній будові завжди виділяються певні особи, які впливають на ЖД групи більше, ніж інші. Виділяють лідерів-організаторів, емоційних та абсолютних лідерів (які поєднують риси перших і других).Лідери виявляються уже в номінальних групах. Однак на фоні такої групи найшвидше виділяються т. з. «козакуючи лідери» (за Петровським) – люди, які є достатньо активними для того, щоб діяти в умовах невизначеності, хаосу, та які часто демонстративно акцентують на собі увагу. В умовах, коли ззовні групі задані жорсткі моделі і способи поведінки, сферою діяльності лідерів стають міжособистісні стосунки. У грапах-асоціаціях уже досить чітким є поділ на офіційних та неофіційних лідерів. Якщо зовнішнє середовище призначає емоційного лідера офіційним організатором, то він втрачає свій вплив. Частина із неофіційних лідерів розпочинає боротьбу за офіційне лідерство. Теорії лідерства:-теорія рис особистості («теорія великої людини») – лідер володіє певною сукупністю особистісних якостей, які виділяють його з колективу. Це можуть бути відмінні організаторські здібності, навики з риторики, впевненість в собі, ініціативність;-теорія поведінки – акцентує увагу не на внутрішніх якостях лідера, а на його зовнішній поведінці, у якій ці якості акцентуються. Вчені виділяють два основних спрямування поведінки лідера: на колектив (тобто на забезпечення позитивного клімату) і на результат (тобто на досягнення цілей);-діяльнісна (синтетична) теорія – доцентрова тенденція діяльності. У ході тривалої співпраці – рух до управління найкомпетентніших.

25.ІІ. Поняття педагогічного спілкування, його функції. П.с. – комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату та оптимізації діяльності. Складові п.с.:-перцептивний бік (сприйняття + розуміння);-інтерактивний бік (взаємодія);-комунікативний бік (обмін інформацією). Суб’єкт-суб’єктивний характер п.с. – особистісна орієнтація співрозмовників, рівність психологічних позицій, співпереживання, взаємна довіра. П.с. реалізується у формі монологу, діалогу та полілогу. Е.Берн – звертаючись до іншої людини, ми несвідомо обираємо один із станів «Я»: «Батько», «Дорослий», «Дитина». Спілкування учитель-учень за моделлю «Батько»-«Дитина» є застарілим, обов’язковою ж є модель «Дорослий»-«Дорослий». Функції п.с.: 1) комунікативна (встановлення і регуляція стосунків між учителем і учнями, батьками, колегами); 2) психологічна (зняття псих. і соціальної напруги); 3) пізнавальна (повноцінне сприймання інформації учнями); 4) організаційна (раціональна організація діяльності).

26. Рівні, бар’єри та стилі у педагогічному спілкуванні. Барєри спілкування- перешкоди, що спричиняють опір партнера впливові співрозмовника.На особливості взаємодії між учнем і вчителем впливає багато чинників (соціальний, психологічний, фізичний, смисловий), відповідно до цього розрізняють і барєри у спілкуванні.Соціальний—переважання рольової позиції вчителя під час педагогічної взаємодії.Фізичний- повязаний із організацією фізичного простору під час взаємодії.Смисловий –повязаний з несприйняттям школярами мовлення вчителя, яке занадто насичене незрозумілими словами, науковими термінами.Психологічний- виявляється як негативна установка, сформована на підставі попереднього досвіду, неспівпадіння інтересів партнерів комунікації.Естетичний –несприйняття співрозмовником зовнішньоговигляду, міміки тощо. Усувається шляхом самоконтролю поведінки.Емоційний- зявляється при невідповідному настрої, негативних емоціях, які деформують сприйняття.Стиль педагогічного спілкування- це усталена система способів та прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії.. Стиль спілкування може бути авторитарним, демократичним і ліберальним