9. Умови формування здібностей у дітей

Розгляд співвідношення задатків і здібностей показує, що, хоч розвиток здібностей залежить від природних передумов, які неоднакові у різних людей, але здібності не стільки дар природи, скільки продукт людської історії. Якщо у тварин передача досягнень попередніх поколінь наступним здійснюється, головним чином, шляхом спадкових морфологічних змін організму, то в людини це відбувається суспільно-історичним шляхом, тобто з допомогою знарядь праці, мови, творів мистецтва. Оволодіваючи змістом історичних досягнень, люди формують свої здібності до різних видів діяльності.

В здібностях відображається складний взаємозвязок історичних, соціальних та індивідуальних умов розвитку людини.

Між задатками і здібностями велика віддаль, весь шлях розвитку особистості. Здібності – це внутрішні можливості розвитку людини, які формуються під впливом зовнішніх умов – в процесі засвоєння людиною оточуючого світу. Здібності є як умовою успішності навчання, так і його результатом. У навчанні здібності учнів не тільки використовуються, а й розвиваються. Це не означає, що здібності просто набуваються, засвоюються як знання і вміння. Вони розвиваються завдяки набуванню учнями знань, умінь, навичок, формуванню у них різноманітних психологічних властивостей.

Здібності у дітей формуються і розвиваються в процесі їх діяльності, тобто в процесі гри, навчання та праці. Включення в діяльність – основний шлях розвитку здібностей. Правда, відомо, що деякі діти задовго до систематичного навчання малюванню чи музиці дуже звертають на себе увагу своїми здібностями. Особливість цих дітей в тому, що початковий етап формування здібностей відбувається у них дуже легко і рано через гру, що залишається поза увагою батьків. Ні у кого здібності не можуть “визріти” самі по собі, розвинутися незалежно від знань і вмінь.

Навчання, щоб сприяти розвитку здібностей, повинне задовольняти певні вимоги: 1) бути своєчасним, 2) випереджати розвиток, 3) кожним кроком не тільки прибавляти нові знання, а й будити глибинні процеси в розвитку особистості. Отже, навчання повинне бути творчим. Іноді учень здається нездібним до певного предмета тільки тому, що немає відповідних знань, відсутні відповідні прийоми роботи. Особливості мозку кожної здорової дитини достатні для розвитку всіх здібностей, необхідних для успішного навчання. Важливо організувати діяльність дитини так, щоб вона переслідувала цілі, які випереджають її наявні можливості, уже досягнутий рівень виконуваної діяльності.

Прояв здібностей знаходиться в прямій залежності від конкретних методів формування відповідних знань та вмінь. Якщо розглядати це питання з точки зору історії людського суспільства, то можна легко переконатися в правильності приведеного вище положення. Років двісті тому існувала досить поширена думка, що грамоті може навчитися не кожен, а тільки та людина, яка наділена особливими здібностями. Інші (приблизно дві третини від загальної кількості) визнавалися нездібними проникнути в таємниці письма і читання. Проте в першій половині XIXст. був здійснений перехід до більш досконалих методів викладання, зявилися нові навчальні посібники. Так була розвязана проблема “природжених граматичних здібностей”. Практика показала, що навчитися читати і писати можуть всі здорові діти. Отже, вирішальним фактором у розвитку здібностей є удосконалена методика навчання. В процесі удосконалення методик коло “природжених” здібностей буде все більше і більше звужуватися. В цьому напрямку ведуться експерименти багатьма психологами. Згадаймо хоч би експеримент, проведений О. Леонтьєвим з вироблення музичного слуху у дітей, у яких відсутні задатки до музичних здібностей. Використовуючи систему індивідуальних тренувань, дослідник навчився тренувати музичний слух – здібність, яка вважалась класичним прикладом природженості задатків.

Експериментальна група психологів (Д.Ельконін, В.Давидов і ін.) формувала математичні здібності у всіх учнів. Це дозволило засвоювати учням абстрактні вирази вже з першого класу, хоч раніше основи алгебри вважались доступними тільки для учнів пятих – шостих класів.

Отже, розвиток здібностей учнів залежить не тільки від змісту їх навчальної діяльності, а й від методів її виконання. Найкращий зміст уроку не допоможе в розвитку здібностей учнів, якщо вони на уроці пасивні, байдужі, не зайняті справою, або їх активність зводиться тільки до запамятовування готових і непродуманих ними істин. Удосконалення методів навчання в напрямку активізації мислительної діяльності учнів, розвитку їх ініціативи та самостійності у навчанні і праці потрібні не тільки для підвищення якості засвоєння ними знань, а й для розвитку їх здібностей.

Найкращою школою мислення для учнів є розвязання ними різних задач, проблем. Залежно від того, як вони справляються з ними, ми судимо і про ступінь розвитку їх мислення. Треба навчати учнів розвязувати проблеми, якщо ми хочемо розвинути їх здібності. Дослідні дані свідчать про те, що проблемний метод навчання дає найкращі результати щодо розвитку здібностей учнів. Учні при цьому входять у роль дослідника, “перевідкривають” уже відкриту, але нову для них істину. У учнів слід розвивати здібність думати над проблемою в умовах існування багатьох точок зору.

Без творчості неможливий прогрес людської діяльності як у виробництві, науці, мистецтві, так і в побуті та міжособистому спілкуванні. До того ж, без творчого ставлення до життя неможливе існування людини як особистості. В навчанні повинен реалізуватись принцип послідовного і систематичного введення людини в позицію першовідкривача. Розвиток цього почуття, його культивування повністю залежить від майстерності вчителя, від того, як він проводить уроки (репродуктивними чи проблемно-пошуковими методами, використання елементів самостійної роботи творчого характеру).

В сфері керівництва дитячою творчістю слід говорити про принцип управління єдністю свідомого і інтуїтивного в творчому акті дитини, про створення умов для розвитку його психологічного механізму творчості (Я.А.Пономарьов). Згадаємо добре відоме положення про те, що загальний рівень розвитку особистості (емоційний, інтелектуальний, фізичний і т.д.) визначає і ефективність творчої діяльності. В гуманістичній психології проблема творчості розглядається як спосіб самоактуалізації, реалізації прагнень людини до розвитку своїх можливостей.

Розвиток здібностей у дітей проходить цілий ряд ступенів, нерозривно звязаних зі ступенями їх загального психічного розвитку. Перші його ступені припадають на ранній і дошкільний вік. Перші поштовхи до розвитку здібностей починаються з ранньої ходи, раннього плавання, ранньої гімнастики, тобто дуже раннього фізичного розвитку. Раннє читання, ранній рахунок, раннє знайомство і праця з різними інструментами і матеріалами також дають поштовх до розвитку самих різних здібностей. При цьому необхідно створювати дитині такі умови, які б розвивали в неї саме те, що в даний момент може найбільш ефективно розвиватися, тобто ураховувати сенситивність (найбільш сприятливі вікові періоди для розвитку певних здібностей).

Свідоме, активне і грунтовне засвоєння учнями знань, умінь і навичок, передбачених шкільними програмами, є провідною умовою розвитку їх здібностей. Завдання шкільного навчання полягає в тому, щоб не тільки озброїти учнів цими знаннями, вміннями і навичками, а й всебічно розвинути їх фізичні та розумові здібності. Розвиток здібностей в учнів нерозривно звязаний з формуванням у них вищих потреб, пізнавальних, технічних, художніх та інших інтересів, нахилів до фізичної і розумової праці. Будучи джерелом різноманітної діяльності особистості і спонукаючи її до самовдосконалювання, ці потреби і звязані з ними інтереси є необхідною умовою всебічного розвитку їх здібностей.

Розвиток здібностей нерозривно звязаний з розвитком інтересів. Це спеціальні інтереси до змісту певної галузі діяльності, які переростають у нахили професійно займатися певним видом діяльності. Пізнавальні інтереси стимулюють дійове оволодіння прийомами і способами діяльності. Важливо не тільки включати учня в певну діяльність, а й зацікавити, захопити його роботою, викликати позитивні емоції, задоволення роботою. Розвиваючи інтереси школярів, треба прагнути до того, щоб вони не носили поверхового характеру, а були глибокими, стійкими та дійовими. Інтереси є важливим компонентом системи стимулювання особистості до діяльності, складова їх спрямованості.

Виникнення інтересу до тієї чи іншої трудової чи навчальної діяльності тісно зв’язане з пробудження здібностей до неї. Міцні інтереси – це “лакмусовий папірець” здібностей, сигнал, який повинен заставити оточуючих задуматися – чи не дають про себе знати здібності, що зароджуються. Педагогічно правильним буде таке відношення вихователів до підлітків і юнаків , яке передбачає поглиблення і розширення їх пізнавальних інтересів. Інтерес має тенденцію переходити у схильність – потребу у здійсненні діяльності. Чим більше школяра приваблює певна діяльність і активніше він її виконує, тим більше це позначається на його здібностях. До того ж така діяльність викликає позитивні емоції, що підсилює бажання займатися нею.

Проте інтерес часто не переростає у схильність тому, що в дитини погано розвинені такі риси характеру, як працьовитість, відповідальність, самостійність. Йдеться про недостатньо активне ставлення до привабливої діяльності, що перешкоджає розвиткові здібностей. Є підстави вважати, що в такий спосіб заявляє про себе особистісний рівень здібностей. Це пояснює, чому інколи в шкільному віці інтереси та схильності не завжди збігаються з відповідними здібностями і впливають на успішність.

Варто ураховувати зв’язок між здібностями і потребами, інтересами та іншими мотивами діяльності особистості. Спроможність особистості успішно виконувати всяку діяльність не існує поза зв’язком з тим, що спонукає її до цього. Від сили спонукань в значній мірі залежать енергія і продуктивність всякої роботи людини. Корінними спонуканнями є різноманітні потреби людини. На основі потреб в ході діяльності виникають інтереси, почуття і інші мотиви діяльності. Навіть у своєму абстрактному математичному мисленні людина не обходиться без почуттів. Але і в цій єдності мотивів та здібностей є різниця. Мотиви характеризують тенденції, спрямованість діяльності людини, її ставлення до тієї чи іншої справи, життєву значущість її для неї, а здібності – її потенції, можливості успішно справитися з завданнями.

Спроможності домогтися успіху залежать від мотивації, але за однакової сили мотивів успіхи дітей і дорослих у навчанні та праці бувають неоднаковими. Все це говорить про те, що, не упускаючи з поля зору єдності здібностей та інших властивостей особистості, треба їх розрізняти. Це розрізнення має як теоретичне, так і практичне значення.

Важливим показником мотиваційної сформованості та активності особистості є її ціннісна зорієнтованість і локус суб’єктивного контролю. Проведені дослідження дають можливість виділити з мотиваційної сфери особистості три провідні види спрямованості – на себе, на спільні дії й на завдання, які по-різному впливають на активність особистості, а значить, і на розвиток особистості.

Локус суб’єктивного контролю (Д.Роттер) дозволяє охарактеризувати особистість за параметрами екстернальності – інтернальності, визначити ступінь незалежності, самостійності та активності людини в досягненні своєї мети, особистої відповідальності за свої дії та вчинки.

Важливе значення для розвитку здібностей має участь учнів у різних видах діяльності. Іноді здібності отримують поштовх для розвитку завдяки поєднанню декількох діяльностей. Чим різноманітніша і змістовніша діяльність, тим повніше і яскравіше розвиваються здібності. Творча діяльність у буль-якій галузі вимагає різнобічного розвитку людей. Не можна стати справжнім спеціалістом, володіючи вузькою технікою своєї справи.

В процесі засвоєння учнями знань, умінь і навичок здібності учнів не тільки використовуються, а й розвиваються. У них виробляються риси уважності, чутливості, спостережливості, нові якості пам’яті, уяви і мислення, нові емоційні та вольові властивості. Виробляється уміння вчитися, самостійно набувати знання. А це все сприяє розвитку всіх компонентів здібностей.

Важливу роль у розвитку здібностей відіграє оволодіння технікою роботи, вироблення умінь самостійно працювати і переборювати труднощі в роботі, впевненості в своїх силах і вимогливість до себе. Працьовитість, любов до праці, самостійне подолання посильних труднощів – необхідна умова розвитку здібностей. Кожен успіх у їх переборенні робить свій внесок у формування не тільки волі, а й здібностей людини.

Так звані слабкі учні в більшості погано вчаться, незадовільно оволодівають знаннями, вміннями не через відсутність відповідних здібностей. Кожному з них можна пояснити самі складні питання. Але їх невдачі пояснюються часто саме відсутністю нахилу до роботи та належних вольових якостей.

У дитини, яка не загоряється в час занять, не проявляє зусиль, не можливий розвиток значних здібностей. Є учні, які встигають у навчанні, хоч і лінуються. Пізніше в житті вони не оправдовують надій, бо не звикли серйозно працювати. За тих же даних досягнення їх були б значнішими. Особлива помітна роль працьовитості за високого рівня здібностей. Працездатність – це не нижча, не чорноробоча здібність, а сама універсальна, могутня і почесна людська здібність.

М.Горький говорив про себе, що він зобов’язаний успіхами своїми не стільки природній талановитості, скільки вмінню працювати, переборювати труднощі, любові до праці. Талант включає в себе і багато інших якостей, крім любові до справи та вольових якостей. Цілеспрямованість, рішучість, мужність і витримка, наполегливість і самостійність – ось ті якості волі, якими володіють всі видатні люди. У школярів часто складається враження, що видатні особистості завдяки своїй обдарованості й фізичним задаткам досягли успіхів без особливих труднощів. Але на основі дослідження умов, у яких минуло дитинство 400 видатних людей, зроблено такі три незвичайні відкриття.

1. Три чверті з видатних людей у дитинстві зазнали певних труднощів. Одні через бідність і розпад сімї, інші через приниження, терор. В одних у сімї було нестабільним матеріальне становище. Інші страждали від своїх фізичних вад чи від постійного незадоволення батьків їхнім навчанням у школі.

2. З 80 письменників, які працювали в жанрі пригодницької літератури та драматургії, 74 вийшли з сімей, де ще в дитячому віці їм довелося зазнати наруги, людських драм, що розігралися між їхніми батьками. Серед 20 поетів такі враження з дитинства винесли 16.

3. Четвертина досліджуваних мала фізичні недоліки: сліпоту, глухоту, хронічні хвороби або непривабливу зовнішність, низький зріст, дефекти мови тощо.

Очевидно, що потреби більшості видатних людей компенсувати свої недоліки, життєві невдачі та негаразди в дитинстві виявились головним стимулом у боротьбі за успіх у житті.

В розвитку здібностей учнів мають місце індивідуальні відмінності. Вони виявляються в тому, як в одних і тих же умовах окремі учні справляються з навчальними завданнями, якими темпами оволодівають знаннями, вміннями і навичками, до яких галузей діяльності вони виявляють особливі нахили. Вивчення цих особливостей має значення для успішного здійснення індивідуального підходу у процесі їх навчання.

В останній час орієнтація на вивчення і врахування психології дитини починає виступати в якості однієї з центральних ідей педагогіки та психології. Так, в роботах І.Д.Беха, І.С.Якиманської та інших обгрунтовується необхідність особистісно зорієнтованого навчання та виховання.

Завдання індивідуального підходу полягає в тому, щоб урахувати в процесі навчання сильні і слабкі боки здібностей кожного учня, допомогти йому повніше і всебічніше використати свої можливості вчитися і тим самим їх розвинути. Особливо потрібний індивідуальний підхід до тих учнів, які натрапляють на значні труднощі в навчальній роботі, повязаній з рівнем попередньої їх підготовки та іншими особливостями.

Оптимальні умови навчання для учнів з заниженими можливостями зовсім інші ніж для сильних. Вони також можуть досягти високого рівня оволодіння знаннями, але для цього потрібна і більша деталізація під час пояснення матеріалу, і більша кількість вправ, які поступово ускладнюються, і спеціальне опрацювання прийомів розумової діяльності. В той же час потрібно враховувати пасивність і підвищену втому цих учнів за розумової праці, що передбачає і більшу увагу до цікавого навчання і підтримки, заохочення за незначного успіху, і чергування різних видів занять. Треба сказати, що саме такі учні знаходяться в центрі уваги вчителя, але саме вони перебувають в невигідному положенні, бо умови навчання не відповідають їх можливостям і в них нерідко виникає негативне відношення до навчання.

Вивчаючи школярів з підвищеною обдарованістю в тій чи іншій діяльності, Н.С.Лейтес відмітив їх високу розумову активність, пристрасть до розумового напруження, яка перетворюється в потребу, високу працездатність. Ті ж якості відмічають і вчителі спеціальних фізико-математичних шкіл у кращих своїх вихованців.

С.Л.Славіна вивчала особливості невстигаючих школярів і виявила в них прямо протилежні якості – інтелектуальну пасивність. Ці особливості виявляються в прагненні уникнути мислительного напруження, в небажанні думати, для них характерна помітна знижена працездатність, відсутність любові до праці. Але інтелектуальна пасивність деяких учнів ще не дає можливості говорити про знижені інтелектуальні можливості. Часто в ігровій діяльності, яка їх цікавить, вони виявляють прямо протилежні риси.

Є одна умова, за якої будь-який вид психологічної діяльності складає для школяра з заниженою научуваністю велику трудність. Це необхідність проявляти активність особистості. Так, якщо потрібно не просто бачити предмет , чи його зображення, але активно його розглядати, виділяти певні деталі, ознаки у відповідності з поставленим завданням, то для дітей даної групи це робити важко. Якщо потрібно не просто механічно, без всяких зусиль запам’ятати той чи інший матеріал, а використати спеціальні прийоми більш ефективного запам’ятання, то це викликає труднощі. Якщо потрібно самостійно вибрати ту чи іншу розумову операцію (аналіз, синтез, узагальнення тощо), то саме цей вид діяльності, що вимагає активності особистості, затруднює учня. Недоліки пам’яті у цих дітей звязані з недоліками в розвитку мислення, недостатньої концентрації уваги (хоч у спеціальних умовах вони дають результати не гірші тих, які одержують інші діти). Індивідуального підходу потребують і сильніші учні. Цей підхід повинен сприяти повнішому використанню і дальшому розвитку їх навчальних можливостей. По відношенню до сильних учнів зайва опіка з боку учителів, деталізація в пояснені, “топтання” на місці виявляють негативний вплив на їх інтерес до навчання і це може привести до формування в окремих з них стійких позашкільних інтересів. Особливостям їх психіки більше відповідає навчання за програмою підвищеної складності. До них треба ставити вищі вимоги, давати завдання підвищеної складності, сміливіше переключати на самостійне виконання індивідуальних завдань. Отже, індивідуального підходу потребують і сильніші учні. Широкі можливості індивідуального підходу відкриваються в позакласних заняттях з цими учнями. Робота гуртків (математичних, фізичних, хімічних, біологічних, технічних, художніх, драматичних і ін.), участь учнів в математичних і інших олімпіадах, організація їх художньої самодіяльності – важливий і випробуваний засіб розвитку їх здібностей, виявлення і виховання юних талантів у галузі мистецтва, науки і техніки.

Цікавою концептуальною моделлю для розвитку здібностей – є модель “вільний клас”. Для розвитку своїх здібностей обдаровані школярі повинні вільно розпоряджатися своїм часом і простором, навчатися за розширеним навчальним планом і відчувати індивідуальну турботу та увагу свого вчителя. Акцент при цьому робиться не на тому, що треба вивчати, а на тому, як вивчати. У “вільному класі” діти та їхній вчитель мають достатньо часу, щоб проводити дослідження, висувати гіпотезу, експериментувати й розмірковувати. Це сприяє прояву природної допитливості обдарованої дитини, розвитку її активного та критичного мислення.

Іноді трапляються випадки серйозного зниження здібностей, але вони бувають значно рідше, ніж про це твердили і твердять. Такі випадки виникають у наслідок психічного недорозвинення, яке зумовлюється органічними причинами (вплив алкоголізму, наркотиків, радіації на розвиток зародку, інфекційні захворювання матері під час вагітності, фізичні травми, що наносяться плоду і т.п.). Бувають хворобливі ураження нервової системи, які виникають після народження і іноді ведуть до психічного недорозвинення. Різні випадки його об’єднуються в психопатології під назвою олігофренії (від лат. oliqos – малий і phren – психіка, розум ).

Як свідчать дослідження вищої нервової діяльності дітей олігофренів, викликані зміни нормальної динаміки мозкових процесів призводять до зниження можливостей функціонування і розвитку аналітико-синтетичної діяльності. Для дітей-олігофренів характерною є слабкість нервових процесів, аномальна їх інертність, внаслідок чого спостерігаються зміни нормальної взаємодії двох сигнальних систем, недорозвинення абстрагуючої і узагальнюючої функції слова, уповільнений перехід від нижчих до вищих форм аналітико-синтетичної діяльності та інші відхилення від нормального її розвитку, зниження здібностей до навчання (О.Р.Лурія, М.С.Певзнер та ін.).

Трапляються різні ступені психічного недорозвинення, які зумовлюються недорозвиненням мозку, що є наслідком ураження плода в утробі матері і захворювань нервової системи дитини у ранньому віці.

Розрізняють три ступені розумової відсталості, а саме: найглибшу – ідіотію, середню – імбецильність і легку – дебільність. При ідіотії індивіди не здатні до навчання в школі. Для імбецилів організовуються спеціальні класи в допоміжних школах. Вони навчаються читанню, письму, елементарній лічбі, засвоюють прості трудові навички і можуть працювати під керівництвом і за вказівками інших. Дебільність є легкою формою олігофренії, що наближається до норми. Дітям-дебілам важко вчитися в звичайній школі, вони часто не справляються з програмними вимогами. В допоміжних школах, в яких програма зменшена, розрахована на триваліший час її засвоєння з застосуванням індивідуальних прийомів навчання. Такі діти оволодіівають певною сумою знань, умінь і навичок і стають здатними до самостійної практичної діяльності.

В тих випадках, коли дитина має значні фізичні недоліки (сліпота, глухота, порушення рухів і ін.), треба в першу чергу зайнятися вихованням характеру. Діти, їх батьки повинні знати про можливості компенсації здібностей, яких бракує, про те, що за бажання і великій наполегливості можна досягти дуже багато. Прикладами досягнень може бути доля О.Скороходової, чотирьох випускників МДУ - сліпоглухонімих.

Важливу роль у формуванні здібностей кожного учня відіграє колектив, в якому він навчається і виховується. Керований учителем шкільний колектив допомагає кожному учневі правильно оцінювати свої досягнення і хиби, посилювати вимогливість до себе, зміцнювати інтерес до справи, віру в свої сили і наполегливіше працювати над собою.

Треба добиватися усвідомлення учнями простого факту, що великі здібності дають не стільки право ставити підвищені вимоги до оточуючих, скільки оточуючих до них.

Центральне значення в формуванні особистості мають риси, що виражають ставлення людини до інших людей і до самої себе. Дуже важливо навчати школяра правильно відноситись до себе, до своїх досягнень, формувати правильну самооцінку. З боку вчителя потрібний такт в оцінці досягнень, прогалин, особистих якостей кожної дитини. Правильна оцінка і самооцінка оберігає від зазнайства, переоцінки.

Особливо нетерпимою є відсутність такту в оцінці можливостей невстигаючих учнів. Бувають випадки, коли окремі педагоги, батьки у присутності дітей негативно оцінюють їх здібності, своїми безтактними репліками і зауваженнями навіюють їм думку, ніби вони ні до чого не здатні і знижують віру у дітей у свої сили, затримують їх розвиток. Нерідко і учні класу запозичують з слів учителя такі оцінки можливостей учня. В таких випадках у дітей немає стимулів, щоб іти вперед, хоч може повільнішими кроками, ніж ідуть інші учні. Оцінка вихователя повинна бути вимогливою, строгою, але доброзичливою, що зміцнює сили дитини, відкриває перспективу росту, стимулює діяльність. Отже, необхідне гуманне, мудре, тактовне, обережне наставництво з боку дорослих, яке б не пригнічувало ініціативу учня, не порушувало його свободи виразити себе, самореалізуватись; створення доброзичливої атмосфери у взаєминах учителів і учнів; забезпечення необхідної психолого-педагогічної допомоги учням під час виконання ними завдань – збереження умов для постійної самостійної творчої діяльності (у відповідності до їх задатків, здібностей, інтересів, навчально-педагогічних можливостей).

Якщо від людини чекають високих результатів, імовірність цих результатів зростає. Існують дослідження (О.К. Тихомирова, В.Л. Райкова), які доводять, що творчий потенціал в стані навіюваної ролі (“Ти Рєпін”, “Ти Суріков” і ін.) під гіпнозом значно підвищується. Про це свідчить і досвід кращих учителів, які вірять в можливості учнів і добиваються значних успіхів в їх розвитку.

Треба виховувати в учнів впевненість у своїх силах, почуття власної гідності, скромність, вимогливість до себе, вміння критично оцінювати свої якості.

Справді обдаровані люди уміють цінити працю і інших людей, бути критичними і самокритичними, не задовольнятися досягнутим.

Важливе значення має оцінка успішності просування розвитку учня, порівняння сьогоднішніх досягнень учня з його вчорашніми досягненнями і перемогами. В японських школах не прийнято співставляти успіхи і невдачі однієї дитини з результатами діяльності інших дітей. Японські педагоги вважають, що це порівняння принижує дітей. Успіхи учнів прийнято порівнювати тільки з їх вчорашніми успіхами. Навчання повинне супроводжуватися почуттям задоволення а не почуттям страху, нудьги і роздратування. Але навчання не слід перетворювати в розважальний процес. Навчання повинно йти на високому рівні складності, вимагати напруженої інтелектуальної праці, але воно в той же час повинне бути комфортним, тобто відповідати реальній побудові дитячого розуму.

Ефективною може бути будь-яка технологія навчання, яка передбачає уважне і бережливе ставлення до дитини і яка визнає за нею право на індивідуальне самовизначення.

Питання про розвиток здібностей невіддільне від загальної проблеми розвитку особистості. Психологи і педагоги виходять з того, що розвиток розумової обдарованості чи професійних здібностей не може бути самоціллю. Маючи справу з обдарованою дитиною, треба памятати, що на перший план висувається не дальший розвиток її обдарувань, а завдання формування її особистості, в якій здібності є одним з її компонентів.

Формування здібностей повинно поєднуватись з розвитком моральних переконань. Намагання збільшити розрив між розумовим і фактичним віком дитини може призвести до того, що обдарована дитина піде в інтелектуальному відношенні з світу дитинства, а в звязку з незрілістю своєї моральної і емоційної сфери не знайде собі місця в світі дорослих. Виникає потенційна загроза викривлення розвитку особистості.

А.С. Макаренко в “Книзі для батьків” розповідає про сімю Кетових. Основне завдання сімї – розвиток інтелекту і таланту свого єдиного сина Віктора. Віктор швидко йде вперед, випереджаючи своїх однокласників, відноситься до них без всякого інтересу і уваги. В 5 років добре говорить російською і німецькою мовами, в 10 років починає знайомитися з класиками, в 12 - читає Шекспіра в оригіналі, “перескакує” через 10 клас. В 17 років студент механіко-математичного факультету університету. З другого боку, це егоїст, холодний цинік, байдужий до всього, крім своїх успіхів і задоволень.

Для розвитку здібностей необхідно реалізувати програму диференційованого навчання. Зокрема, необхідно створити максимальні умови для учнів з розумовим і художнім складом. Для цього зовсім недостатньо ввести додаткові предмети в профільних класах. Дані Н.С.Лейтеса, І.С.Якиманської, Л.І.Божович і ін. говорять про необхідність перебудови всієї системи навчання таких учнів. Так, учні з художнім складом потребують більш творчого нестандартного навчання, яке слід проводити в живій, безпосередній формі, з елементами імпровізації, гри, фантазії, з великою опорою на “почуття” мови, інтуїцію, уяву, які, як правило, більш розвинені у цих дітей. По-іншому треба працювати з учнями розумового типу.

В підлітковому та юнацькому віці в звязку з інтенсивним розвитком самосвідомості, учні починають ставитися до своїх здібностей як до засобу пізнавальної діяльності. В цей віковий період здібності стають орієнтиром для вибору професій. Йдеться про правильне застосування особистістю своїх здібностей, адже “ціна” помилки дуже висока. Важливими складовими професійної орієнтації є професійна пропаганда і професійна консультація. Розглядаючи співвідношення здібностей і вимог професії, Є.О.Клімов виділив чотири ступені професійної придатності. 1)непридатність до даної професії. Вона може бути тимчасовою чи практично неподоланою; 2)придатність до тієї чи іншої професії чи групи їх. Особистість не має протипоказань до тієї чи іншої галузі праці, але немає і показань; 3)відповідність даній галузі діяльності. Немає протипоказань, а є деякі особисті якості, які явно відповідають вимогам певної професії чи групі професій; 4)покликання до даної професії – це вищий рівень професійної придатності людини. Цей ступінь характеризується тим, що в усіх основних елементах структури здібностей є явні ознаки відповідності людини вимогам даної діяльності.

З вище сказаного можна зробити висновок, що несприятливі умови для розвитку здібностей можуть бути різної природи. За високої спонтанної активності дитини це може бути недостача відповідних вражень – збіднене середовище. За несприятливих загальних умов виховання, наприклад, за частих психічних травм, енергія дитини може витрачатися на неконструктивні переживання. Накінець, неправильне поводження з мотивацією, наприклад, зайва примушуваність, може погасити спонтанну активність дитини і “засушити” здібності.

Все це говорить про необхідність і важливість вивчення здібностей і умов їх розвитку комплексно на трьох рівнях: психофізіологічному, психологічному і соціально-психологічному.

Розвиток здібностей дітей залежить від професійних якостей вчителя, його вміння зацікавити, захопити, запалити.

Виявлення і розвиток здібностей можливий у будь-якому віці. Але шкільні і студентські роки найбільш сприятливі для прояву духовних і фізичних сил людини. Випускними екзаменами завершується шкільне навчання, але не розвиток інтересів і здібностей.