3. Функції юридичної науки

Функції юридичної науки — це основні напрям­ки її впливу на соціальні явища, насамперед право й державу, на суспільні відносини, формування і розвиток особи.

Серед таких функцій вирізняються:

1. констатуюча — виявлення, фіксація наяв­них державно-правових явищ;

2. інтерпретаційна — пояснення сутності державно-правових явищ, причин їх виникнення і зміни, їх структури, функцій та ін.;

3. евристична — відкриття, формулювання невідомих раніше об'єктивних державно-правових закономірностей;

4. прогностична — формулювання гіпотез, прогнозів розвитку державно-правових явищ;

5. методологічна — використання положень юридичної науки як дослідницьких інструментів для «нарощення» нових знань як у юриспруденції, так і в інших науках (особливо важливу роль у цьо­му контексті відіграють, як відзначалось, висновки загальної теорії права і держави);

6. практико-прикладна — формулювання ре­комендацій, пропозицій щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів;

7) ідеологічно-виховна — вплив на формування й розвиток правової, політичної і моральної свідомості, світогляду і загальної культури суб'єктів, на зміцнен­ня (чи послаблення) у суспільній свідомості престижу, авторитету права, держави, законодавства.

Виконання юридичною наукою інтерпретацій-ної, евристичної та прогностичної функцій пов'я­зане з дослідженням механізму дії державно-пра­вових закономірностей, а виконання 'її практико-прикладної функції — з визначенням механізму їх використання.

Механізм дії державно-правових закономірно­стей — це система соціальних явищ, які зумовлю­ють та опосередковують юридично значущу дія­льність суб'єктів.

Механізм використання державно-правової за­кономірності — це система активних, цілеспрямо­ваних дій зі створення умов і засобів для реалізації такої закономірності, а також її безпосереднього використання на практиці. Це поняття, таким чи­ном, призначене відобразити діяльність щодо конст­руювання, виготовлення й «експлуатації» механізму дії державно-правової закономірності — діяльність, яка «організовує» здійснення останньої.

У кожному із зазначених блоків діяльності мож­на дещо умовно виділити «підмехнізми»: а) загаль-носоціальний та б) спеціально-соціальний (юридич­ний).

Юридичний механізм використання державно-правової закономірності — це система юридично значущих дій зі створення державно-правових умов і засобів для реалізації такої закономірності, а та­кож її безпосереднього використання у практиці.

166

167

Тема 23 Методологія юридичної науки

1. Поняття і склад методології правознавства

Методологія юридичної науки — це: а) систе­ма підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження, а також б) вчення (теорія) про їх ви­користання при вивченні державно-правових явищ.

До складу цієї методологи, зокрема, входять:

• філософсько-світоглядні підходи (матеріаліс­тичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафі­зичний, визнання чи заперечення об'єктивних со­ціальних, у тому числі державно-правових, зако­номірностей та можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);

• загальнонаукові методи, тобто такі, що вико­ристовуються в усіх або у більшості наук (напри­клад, структурний, функціональний методи, сход­ження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез і т. ін.);

• групові методи, тобто такі, котрі застосову­ються лише у певній групі «аук, наприклад, тіль­ки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкрет­но-соціологічного дослідження);

• спеціальні методи, тобто такі, котрі прий­няті для дослідження предмета лише однієї науки (наприклад, у юриспруденції — це способи уяснен-ня (тлумачення) норм права, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).

Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти та явища) і теоретичні (способи пояс­нення, тлумачення зібраних даних, побудови по­нять, концепцій, прогнозів і т. ін.).

Усі названі групи методів, безумовно, необхідні для проведення повноцінного, всебічного, заверше­ного державно-правового дослідження: кожна з

168

них може знадобитись на якомусь етапі — тому навіть з цієї причини методологія має бути мно­жинною, плюралістичною. Проте їхня роль у на­уковому пошуку не однозначна. Так, філософсько-світоглядні підходи визначають саму стратегію дослідження. Його загальну спрямованість, орієн­тують на знаходження, відбір, накопичення ціл­ком визначених у соціально-змістовному відношен­ні фактів і, нарешті (що, можливо, найголовніше), обумовлюють характер та зміст оцінювання (інтер­претації) отриманих результатів дослідження; А без такого оцінювання соціальне пізнання неможливе і непотрібне.