3. Основні види державного устрою

Проста (унітарна) держава — частини держави не мають свого суверенітету, всіх ознак державнос­ті. Такі частини держави є лише адміністративно-територіальними її підрозділами, утвореннями (на­приклад, області в Україні, воєводства у Польщі, графства в Англії, провінції в Італії).

Деякі унітарні держави (наприклад, Іспанія, Данія, Португалія, Україна, Шрі-Ланка) включа­ють автономні утворення. Автономія у таких ви­падках може бути політичною (Філіппіни) або те­риторіальною (Індія).

Складна держава — частини держави мають суверенітет, всі ознаки державності.

Складні держави поділяються на:

а) федерації — союзні держави:

б) конфедерації — об'єднання, союзи держав, що створюються для виконання певних завдань.

Види державного устрою сучасних держав: унітарний (скажімо, Україна, Франція); федера-

56

ліивний (наприклад Російська Федерація, СІЛА, Канада).

Від складних держав (федерації, конфедерації) слід відрізняти регіональні або інші союзи держав (наприклад, Об'єднання Американських Держав або Співдружність Незалежних Держав, яка утво­рилася після демонтажу Союзу РСР).

4. Основні види державного режиму

Демократичний — державна влада здійснюєть­ся з дотриманням основних прав людини, із забез­печенням легальних можливостей вільного вияв­лення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референду­ми тощо) та діяльність різноманітних громадських об'єднань, які представляють ці інтереси і вплива­ють на вироблення і здійснення політики держави. Демократичний режим має такі різновиди як демо­кратично-ліберальний, демократично-консерватив­ний, демократично-радикальний.

Тоталітарний — державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини; скорочення або недопущення, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення (зокрема через діяльність громадських об'єднань, які їх представляють); зосередження неконтрольованої населенням державної влади в руках правлячої верхівки (олігархії) або однієї особи. Останній різновид тоталітаризму отримав назви «автокра­тія», «вождизм». Тоталітаризм існував і у вигляді таких державних режимів, як расистський, фа­шистський, військово-диктаторський, державно-терористичний .

Сучасні державні режими:

демократичний (найбільш поширений у держа­вах Європи, Центральної та Північної Америки);

тоталітарний (зберігається в окремих країнах Близького Сходу, Африки).

З другої половини 80-х років в Україні (як і в

57

інших колишніх радянських республіках) відбу­вається поступовий перехід від тоталітаризованого державного режиму до демократичного. Знамен­ною віхою на цьому шляху стала Конституція Ук­раїни 1996 р.

Тема 7 Механізм та апарат держави

Кожній людині доводиться вступати у певні від­носини з тими чи іншими органами держави та ін­шими її організаціями. Тому для успішної діяль­ності кожному суб'єкту необхідно знати призна­чення і види цих органів, їхні зв'язки, взаємоза­лежності, юридичні можливості та ін. Саме ці пи­тання висвітлюються у даній темі.

Цілком очевидно, що для юристів практичне значення наукових положень про органи та інші структури держави важливіше ніж для будь-кого.

1. Загальна характеристика механізму держави

Кожна держава для здійснення своїх завдань і функцій повинна створювати різноманітні структури.

Механізм держави — це система всіх держав­них організацій, які виконують її завдання і реалі­зують її функції. Серед таких організацій розріз­няють: державні підприємства, державні устано­ви (заклади), державні органи (органи держави).

Державні підприємства — це ті формування, які утворені державою для здійснення матеріально-виробничої діяльності або для надання певних ма­теріально-побутових послуг і функціонують на за­садах госпрозрахунку і самоокупності.

Державні установи (заклади) — це ті організа­ції, які утворені державою у невиробничій сфері для виконання гуманітарних завдань і функціонують в основному на основі бюджетного фінансування.

58

Органи держави — це ті організації держави, які вона наділила владними повноваженнями що­до інших учасників суспільного життя та необхід­ними матеріальними засобами для здійснення цих повноважень. Владні повноваження державного органу полягають у можливості встановлювати формально обов'язкові правила поведінки загаль­ного чи індивідуального характеру (юридичні при­писи) та домагатись, забезпечувати їх виконання.

Особливість владних повноважень державного органу: вони нерідко виступають одночасно і його правом, і обов'язком (наприклад, повноваження прокуратури здійснювати нагляд за законністю). Сукупність передбачених у законі або іншому нор­мативно-правовому акті прав та обов'язків органу держави становить його компетенцію.

Люди, які працюють у будь-яких державних ор­ганізаціях, поділяються на робітників і службовців.

Робітник — це людина, котра працює у штаті підприємства або іншої державної організації і за внормовану державою заробітну плату виконує певні службові (посадові) функції виробничого характеру.

Державний службовець (державна посадова особа) — це людина, яка працює у штаті держав­ної організації і за встановлену державою за­робітну плату виконує певні службові (посадові) функції невиробничого характеру.

Види державних службовців:

керівники (службовці, наділені владними по­вноваженнями щодо інших членів колективу від­повідної державної організації);

спеціалісти (службовці, які мусять мати певні професійні знання для виконання відповідних про­фесійних обов'язків без владних повноважень);

технічний персонал (службовці, на яких по­кладається виконання допоміжних функцій, що не потребують спеціальної професійної підготовки і владних повноважень).

59