5. Проблема інтеграції знань у контексті художнього сприйняття.

Важливою умовою розвитку художнього сприйняття є враху­вання у навчально-виховному процесі феномена художньої інтег­рації.

При опануванні окремого мистецтва відбувається накопичення знань про засоби виразності в одному з видів творчості.

Комплексне використання дає можливість осягнути і зіставити різні художні мови, що створює основу для активізації уяви, асоціативного мислення, збагачення чуттєвої сфери сприйняття мистецтв.

Художній синтез розкриває процеси взаємопроникнення засобів виразності (візуальних, слухових, кінестетичних), ефект їх транс­формації в єдине ціле полісенсорного впливу на емоційно-по-чуттєву сферу суб'єкта сприйняття.

Отже, у широкому значенні інтеграцію знань у галузі мистець­кої освіти можна уявити як послідовність етапів опанування ху­дожньої мови і набуття досвіду її сприйняття: від окремих видів моносенсорних мистецтв до відчуття та розуміння форм їх ор­ганічного сполучення. Означену послідовність доцільно подати в такій таблиці:

Інтеграція знань у галузі мистецької освіти може відбуватися на різних рівнях: теоретичному і емпіричному, міжпредметному і внутрішньопредметному, художньому і позахудожньому. Розгля­немо характерні ознаки кожного з них.

Теоретичний рівень інтеграції як необхідна логічна основа ро­зуміння природи мистецтва передбачає узагальнення і система­тизацію знань про об'єктивно існуючі зв'язки художньої карти­ни світу. На цьому рівні відбувається усвідомлення сутності по­нять художнього змісту і форми, жанру і стилю, художньої ме­тафори, символу, алегорії, що потребує зіставлення за принци­пом аналогії та контрасту різних явищ мистецтва, порівняльно­го аналізу засобів художнього осмислення навколишньої дійсності, проведення паралелей між творами, близькими за своєю темою, сюжетом, стилем написання, жанровою і структур­ною композицією тощо.

Перспективним підходом до здійснення теоретичного рівня інте­грації знань є вибір якогось одного з моносенсорних мистецтв та його використання в якості своєрідного інструменту пізнання за­гальних закономірностей художньої творчості. Наприклад, таким видом мистецтва може бути обрана музика, зокрема музична інто­нація, що яскраво ілюструє універсальне значення мовної вираз­ності. Цей специфічний засіб мистецького спілкування в його зву­ковій (людський голос, музичний інструмент) і зоровій (жест, міміка, пантоміма) формі передає у широкому плані процесу-альність, спрямованість, напруженість розгортання художньої думки, ЇЇ смислове навантаження.

Предметно-інтегративна модель опанування мистецтв може бу­ти реалізованою шляхом впровадження у навчальний процес спеціального курсу, який би доповнював традиційне вивчення фахових дисциплін. Його зміст передбачає сполучення теоретич­них знань та емпіричного досвіду художнього спілкування, нако­пиченого у ході ознайомлення з окремими мистецтвами. До та­кого типу інтегративних дисциплін належить курс з всесвітньої, у тому числі національної художньої культури, який нині вив­чається у багатьох закладах загальної і спеціальної освіти. Втім, як показує практика, у своїй більшості програми цього курсу орієнтовані на теоретико-історичний принцип вивчення ма­теріалу, який залишається недостатньо скоординованим з емпіричним сенсорним досвідом учнів, набутим ними у процесі вивчення предметів музичного, образотворчого, хореографічного, театрального, екранного мистецтв. Пошуки можливостей поси­лення цієї координації сприятимуть підвищенню ефективності формування культури художнього сприйняття і вдосконаленню мистецької освіти в цілому.