3. Місце регіональної економіки серед інших наук.

Найбільші зв’язки РЕ має з географічними та ек. науками. Зокрема головним теоретичним фундаментом наук про розміщення господарства є ек. географія. Крім того РЕ має тісний зв’язок із прикладними ек. науками та дисциплінами: галузевими ек. науками, економікою праці, стратегією підприємств, стратегічним управлінням, менеджментом, маркетингом, підсистемою фінансово-ек. наук. РЕ у структурі загальної ек. теорії, яка в залежності від специфіки об’єктів дослідження поділяється на мікроекономіку, мезоекноміку та макроекономіку, займає середнє або мезоположення. Якщо мікроекономіка розглядає особливості господарської діяльності окремих ек. суб’єктів, макроекономіка займається дослідженням особливостей взаємодії всіх ек. суб’єктів в межах держави, то саме мезоекономіка вивчає специфічні особливості взаємодії груп ек. суб’єктів в прив’язці до конкретної території (адміністративний район, місто, квартал, вулиця). Аналіз ек. та географічних витоків заг. теорії розміщення примушує дещо ширше дивитись на логіку і тенденції госп. Освоєння території окремих регіонів і країн. Поєднуючим початком між географічною та ек. підсистемами методології регіоналістики повинна стати інформація. Також інформацією можуть бути в ек. підсистемі: ціни, капітал, конкуренція, прибуток, видатки, ресурси тощо. В географічній підсистемі – відстань, площа, розміри просторових об’єктів, спеціалізація, геополітичні пріоритети, місткість території, її структурованість тощо. З цього виходить нове уявлення про місце РЕ і розміщення прод. Сил в системі наук.

4. Новітні концепції регіональної економіки (системна парадигма, біхевіоризм, географічний детермінізм та інвайронменталізм, концепція стійкого розвитку); Системна парадигма забезпечує синтетичний підхід у науці, зокрема у регіоналістиці вона дозволяє розглядати природні і соціально-економічні комплекси як цілісні просторові об’єкти. Основні аксіоми і постулати гео системної парадигми такі:

• геосистема завжди складається з елементів, якими можуть бути компоненти географічної оболонки, або більш дрібні геосистеми;

• елементи геосистеми перебувають у різноманітних зв’язках, які можуть бути жорстко детермінованими або ж імовірнісними, позитивними чи негативними, прямими чи зворотними;

• серед множин зв’язків виділяють головні, які називають системоутворюючими. Для геосистем такими є відношення просторової впорядкованості географічних об’єктів на земній поверхні;

• кожна система має свою будову, яку називають структурою;

• всі системи мають найголовнішу відмінну властивість, що має назву емерджентності;

• геосистеми володіють еквіпотенційністю, тобто кожний просторовий об’єкт можна розглядати як геосистему, складену певною множиною елементів;

• геосистеми мають ієрархічну, багаторівневу організацію, зумовлену їхньою еквіпотенційністю.

Найбільш відомі терміни, поняття і категорії біхевіористської теорії – просторово-часова призма, просторово-часова біографія, життєва лінія, корпоралізація людей, ментальна (когнітивна) карта, та ін.. Ці поняття стосуються самої людини (групи людей), довкілля і просторової поведінки, вибору варіантів поведінки. Людина розглядається як така, що ставить собі певну мету, визначає критерії її досягнення, оцінює суспільне довкілля і відповідно діє у просторі і часі. Поведінка людини у просторі (і часі) залежить від її загальної культури, життєвого досвіду, набутих знань.

Ще одна з найвідоміших теорій - “географічний детермінізм”, який вирішального значення надає географічному середовищу в розвитку і розміщенні господарства різних країн і районів. Засновником цієї теорії є французький мислитель і просвітитель Шарль Луї Монтеск’є, який заклав її головні риси ще у 18 столітті у книзі „ Про дух законів ”. Головна ідея цієї теорії полягає у тому, що не надприродні, а природні(зокрема клімат) місцевості вирішальне впливають на духовний світ людей, які там проживають, на їхню суспільну організацію.

Взагалі ж сукупність концепцій, які враховують умови і особливості взаємозв’язку суспільства і природи та їхню зміну від місця до місця об’єднуються загальним поняттям інвайронменталізму (від англ. – environment – довкілля).

В зв’язку з різким погіршенням стану довкілля в останній чверті ХХ століття стали розроблятись концепції сталого (відновлюваного) розвитку.

була запропонована концепція сталого розвитку, яка передусім передбачала:

- ощадливе використання існуючого природно-ресурсного потенціалу;

- зведення до мінімуму забруднення і деградації довкілля;

- додержання екологічного імперативу, згідно з яким людству треба мислити глобально, а діяти локально.