81. Охарактеризуйте погляди ф.Аквінського на буття та пізнання.

Людина по суті своїй є для Фоми Аквінського істотою, що пізнає. Її  психічне життя буде нормальним у разі своєї адекватності навколишньому світу. Якщо людина правильно зрозуміла навколишні його явища, то вона буде робити істинні, правильні, нормальні дії. Зрозуміло, правильне розуміння включає в себе і усвідомлення причинно-цільовий складової, а не тільки пізнання матеріальних властивостей об'єктів. Але Аквінта називають також першим вченим, який ввів у науку про людину поняття особистості. Під буттям Фома розуміє християнського бога, що створив світ, як про те розповідається в Старому завіті. Розрізняючи буття і сутність (існування і суєтність), Фома, тим не менш, не протиставляє їх, а слідом за Аристотелем підкреслює іхобілій корінь. Сутності, або субстанції, що володіють, согласноФоме, самостійним буттям, на відміну від акцідетнцій (властивостей, якостей), які існують лише завдяки субстанцій. Звідси виводиться розрізнення так званих субстанціальним і акцидентальної форм.

82. Розкрийте сутність та значення вчення ф.Аквінського про синтез віри і знання.

Фома розглядає розум як вищу серед людських здібностей, бачачи й у самій волі перш за все її розумне визначення, яким він вважає здатність розрізняти добро і зло. Як і Аристотель, Фома бачить у волі практичний розум, тобто розум, спрямований на дію, а не на пізнання, який керує нашими вчинками, нашим життєвим поведінкою, ане теоретичної установкою, не спогляданням. У світі Фоми справді сущими опиняються в кінцевому рахунку індивідууми. Цей своєрідний персоналізм составліетспеціфіку як томістской онтології, так і середньовічного природознавства, предмет якого дію індивідуальних "прихованих сутностей" "діячів", душ, духів, сил. Починаючи сбога, який є чистий акт буття, і кінчаючи найменшої ізсотворенних сутностей, кожне суще має относітельнойсамостоятельностью, яка уменьшаетсі в міру двіженіявніз, тобто в міру убування актуальності буття істот, що розташовуються на ієрархічній драбині. Вчення Фоми користувався великим впливом у середні віки, римська церква офіційно визнала його. Це вчення відроджується і в XX столітті під назвою неотомізму одного ізнаіболее значних течій католицької філософії на Заході. Номіналістічна критика томізму: пріоритет волі над розумом.

83.Предмет і значення логіки як науки у вивченні мислення, його законів і форм.

Логіка — це наука, яка вивчає закони і форми розумової діяльності людей, принципи і засоби побудови правильних суджень і міркувань про предмети і явища об'єктивного світу, методи формалізації знання як результату пізнавального процесу.При визначенні предмета науки логіки у логіко-філософській літературі беруть до уваги три аспекти: онтологічний (філософське вчення про буття), гносеологічний (пізнавальний) та формально-логічний. В онтологічному аспекті визначається об'єктивна основа науки логіки — об'єктивне існування предметів, явищ, процесів (емпіричних об'єктів), між якими існують різноманітні взаємозв'язки (причинно-наслідкові, просторові, часові, генетичні та ін.), тобто те, що називають "логікою речей". Необхідно розрізняти істинність думки і логічну правильність міркування. Думка істинна, якщо відповідає дійсності, і навпаки. Логічна правильність міркування це умова істинності думок. Це міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок. Закон мислення, чи логічний закон – це необхідний, суттєвий зв’язок думок в процесі міркування. Слід розрізняти формально-логічні і діалектичні закони (усне пояснення). Мислення людини відбувається не хаотично, а підлягає певним логічним законам.